ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1]
Передусім хвалю їх за те, що вони поставили своє Товариство під егіду великого Генделя. По-перше, тому, що він – митець здоровий, сильний, щасливий, ясний, а ми більше, аніж будь-чого, потребуємо радості, сили й здоров’я. Але й також тому, що цей широкий розум, який розлого відкритий перед усіма ідеями Європи свого і попереднього віків, є найліпшим взірцем і мовби символом того, що ми хочемо утворити: Товариства, присвяченого не виключному культові одного майстра, одного єдиного стилю, одного способу мислення, а всьому, що було великим і в чому продовжує палати полум’я життя і краси.
Який би не був поступ, досягнутий за останні роки у Франції в сенсі знайомства зі старовинними творами й любові до них, ще потрібно багато чого, аби ми прийшли до володіння вірним поглядом, бодай сумарним, на наше найближче музичне минуле, на наших класиків XVII I XVIII сторіч, аби справедливо судити про них. Ось уже двадцять років, як ми намагаємося оживити декотрих великих людей. Це правильно; але ми надто пожертвували заради них усіма іншими. А це означає, що ми припускаємося тих самих історичних помилок і позбавляємо себе багатьох радощів.
Ми пишаємося розсудливістю наших художніх суджень, гадаючи, що вельми переважаємо своїх пращурів, які жили в XVIII сторіччі, бо вони зневажали готичне мистецтво, а ми нині розуміємо його велич. Одначе ми не роздумуємо про те, що самі часто не варті більшого, недооцінюючи мистецтво, яке захоплювало наших пращурів і яке, цілковито відмінне од готичного, можливо, не менш прекрасне. Ми не знаємо, як би ще виразити свою зневагу до музикантів XVIII сторіччя, котрі не підозрювали про велич Й.-С. Баха. Але чи набагато ми далекоглядніші, коли, своєю чергою, не знаємо або зневажаємо таких митців його часу, якими захоплювалися ці музиканти XVIII сторіччя і які були справді гідні їхньої любові? У мистецтві немає однісінького прекрасного мистецтва. У кожному сторіччі немає єдино істинного стилю. Чудова готика, змішана з бароко, у Й.-С. Баха може і повинна захоплювати, не завдаючи шкоди благородній неоантичності великих італійців і великих італізованих німців його доби. Наслідуймо самого Й.-С. Баха, який був другом Гассе, і Генделя, який був другом обох Скарлатті. Будьмо достатньо щедрими душею, аби любити все, що прекрасне: Перґолезі й Рамо, Бетговена і Россіні. Позбудьмося штучних ідей, якими живимося: теорій рас і епох, теорій еволюції й занепаду мистецтв. Розплющмо очі й побачмо, що геній постійно спростовує всі наші теорії. На нашому осяйному Заході немає ані привілейованих рас, ані привілейованих епох. Краса, душевна велич, сила життя розквітають, де і коли їм завгодно і часто в тих місцях і в ті часи, де їх найменше очікують. Сицилієць Алессандро Скарлатті й неаполітанець Провенцале, належачи до часу, званого добою занепаду, бувають, коли того схочуть, так само глибокими, як Бах, і так само досконалими, як Гендель. Італійське XVIII сторіччя, яке вважається часом занепаду мистецтва Італії, вирує геніями. І у творчості декотрих із цих майстрів, яких затьмарила слава Генделя і Баха, майстрів, безсумнівно, менш великих, менш різнобічних, можливо, була найвища краса, суто класична геніальність, гідна Моцарта, якого вони віщували.
Чим більше вміють дивитися, слухати, тим більше вміють жити й розуміти, який багатий світ; тим більше жалю викликають убогі люди з пересиченими або несприйнятливими душами, люди, які не здатні або не бажають нічого розуміти, окрім дуже небагатьох речей. Існує лише одна достеменна журба – свідомість того, що ми ніколи не подужаємо охопити всієї краси, накопиченої віками. Але це – щаслива журба; нехай кожен із нас побажає її іншому. Втішно – сказати одне одному, що ми можемо вічно пити з джерела нашої коханої музики, ніколи не вичерпуючи його.
Тож подякуймо Е. Боррелеві й Феліксу Рожелеві за те, що вони відкривають для нас витоки великої ріки; схилившись над нею, кожен може знайти, мов у чарівному дзеркалі, той потаємний образ, якого шукає, відбиття свого ідеалу, мелодію своєї душі.
І хай принесе могутній і ясний Гендель звитягу присвяченому йому чину!
Січень 1909 року.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1]
Переклав Василь Білоцерківський
Молоде товариство, яке під орудою Еж. Борреля і Фелікса Рожеля взялося до воскресіння двох сторіч музики, зробило мені честь, попросивши представити його паризькій публіці. Роблю це з усією своєю симпатією до його членів та їхньої праці.
Передусім хвалю їх за те, що вони поставили своє Товариство під егіду великого Генделя. По-перше, тому, що він – митець здоровий, сильний, щасливий, ясний, а ми більше, аніж будь-чого, потребуємо радості, сили й здоров’я. Але й також тому, що цей широкий розум, який розлого відкритий перед усіма ідеями Європи свого і попереднього віків, є найліпшим взірцем і мовби символом того, що ми хочемо утворити: Товариства, присвяченого не виключному культові одного майстра, одного єдиного стилю, одного способу мислення, а всьому, що було великим і в чому продовжує палати полум’я життя і краси.
Який би не був поступ, досягнутий за останні роки у Франції в сенсі знайомства зі старовинними творами й любові до них, ще потрібно багато чого, аби ми прийшли до володіння вірним поглядом, бодай сумарним, на наше найближче музичне минуле, на наших класиків XVII I XVIII сторіч, аби справедливо судити про них. Ось уже двадцять років, як ми намагаємося оживити декотрих великих людей. Це правильно; але ми надто пожертвували заради них усіма іншими. А це означає, що ми припускаємося тих самих історичних помилок і позбавляємо себе багатьох радощів.
Ми пишаємося розсудливістю наших художніх суджень, гадаючи, що вельми переважаємо своїх пращурів, які жили в XVIII сторіччі, бо вони зневажали готичне мистецтво, а ми нині розуміємо його велич. Одначе ми не роздумуємо про те, що самі часто не варті більшого, недооцінюючи мистецтво, яке захоплювало наших пращурів і яке, цілковито відмінне од готичного, можливо, не менш прекрасне. Ми не знаємо, як би ще виразити свою зневагу до музикантів XVIII сторіччя, котрі не підозрювали про велич Й.-С. Баха. Але чи набагато ми далекоглядніші, коли, своєю чергою, не знаємо або зневажаємо таких митців його часу, якими захоплювалися ці музиканти XVIII сторіччя і які були справді гідні їхньої любові? У мистецтві немає однісінького прекрасного мистецтва. У кожному сторіччі немає єдино істинного стилю. Чудова готика, змішана з бароко, у Й.-С. Баха може і повинна захоплювати, не завдаючи шкоди благородній неоантичності великих італійців і великих італізованих німців його доби. Наслідуймо самого Й.-С. Баха, який був другом Гассе, і Генделя, який був другом обох Скарлатті. Будьмо достатньо щедрими душею, аби любити все, що прекрасне: Перґолезі й Рамо, Бетговена і Россіні. Позбудьмося штучних ідей, якими живимося: теорій рас і епох, теорій еволюції й занепаду мистецтв. Розплющмо очі й побачмо, що геній постійно спростовує всі наші теорії. На нашому осяйному Заході немає ані привілейованих рас, ані привілейованих епох. Краса, душевна велич, сила життя розквітають, де і коли їм завгодно і часто в тих місцях і в ті часи, де їх найменше очікують. Сицилієць Алессандро Скарлатті й неаполітанець Провенцале, належачи до часу, званого добою занепаду, бувають, коли того схочуть, так само глибокими, як Бах, і так само досконалими, як Гендель. Італійське XVIII сторіччя, яке вважається часом занепаду мистецтва Італії, вирує геніями. І у творчості декотрих із цих майстрів, яких затьмарила слава Генделя і Баха, майстрів, безсумнівно, менш великих, менш різнобічних, можливо, була найвища краса, суто класична геніальність, гідна Моцарта, якого вони віщували.
Чим більше вміють дивитися, слухати, тим більше вміють жити й розуміти, який багатий світ; тим більше жалю викликають убогі люди з пересиченими або несприйнятливими душами, люди, які не здатні або не бажають нічого розуміти, окрім дуже небагатьох речей. Існує лише одна достеменна журба – свідомість того, що ми ніколи не подужаємо охопити всієї краси, накопиченої віками. Але це – щаслива журба; нехай кожен із нас побажає її іншому. Втішно – сказати одне одному, що ми можемо вічно пити з джерела нашої коханої музики, ніколи не вичерпуючи його.
Тож подякуймо Е. Боррелеві й Феліксу Рожелеві за те, що вони відкривають для нас витоки великої ріки; схилившись над нею, кожен може знайти, мов у чарівному дзеркалі, той потаємний образ, якого шукає, відбиття свого ідеалу, мелодію своєї душі.
І хай принесе могутній і ясний Гендель звитягу присвяченому йому чину!
Січень 1909 року.
1. Першодрук статті («Noticе sur la Société Haendel») - у бюлетені S.I.M. (V, 1910, р. 73–74).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію