Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)
Переклав Василь Білоцерківський
Гендель щойно без успіху виступив зі своїм грандіозним «Ізраїлем у Єгипті» (у квітні 1739 року). Музикант проходив смугу випробувань і поразок. Невдачі переслідували всі його твори – і опери, і ораторії; він вже був немолодий, йому виповнилося п’ятдесят років [2]. Казали, нібито його характер змінився. Завжди такий невгамовний, він змовк, впав у глибоку задуму, неначе вбитий обставинами. Про це ширилися чутки. Адже 1740 року Маттезон, поскаржившись на мовчання Генделя у відповідь на всі питання, які той йому письмово адресував, зазначив на сторінках своїх «Еhrenpforte»: «Мене хотіли переконати, буцімто цей знаменитий чоловік зараз такий зайнятий розгадкою певного «закритого канону» («Canonis clausi»), який починається словами «Frangit Deus omnesuperbum» («Господь нищить усілякі гордощі»), що не думає ні про що інше».
Одначе якщо справді «гордовитого було знищено», цього не можна було запідозрити, знайомлячись із його музикою. Жодних слідів моральної кризи. Творячи, він утримував свій дух у піднесених сферах, куди не мала доступу жодна прикра думка. Того самого 1739 року він за вісім днів – від 15 до 24 вересня – написав свою маленьку «Оду до Дня Святої Цецилії»; за один місяць – з 29 вересня по 30 жовтня – свої 12 Concerti grossi; за двадцять два дні – від 19 січня до 9 лютого 1740 року – Allegro, il Penseroso ed il Moderato, тобто написав твори, що ніяк не можуть пройти за опуси, які породжують меланхолію.
*
Успіх великої «Оди Святій Цецилії» на текст Драйдена («Святкування Олександра») спонукав Генделя покласти на музику іншу оду на ту саму тему, яку написав той же поет 1687 року. Ця ода не мала драматичного розмаху, властивого першій, проте не була позбавлена своїх гарнот і теж являла собою багатий матеріал для музичного втілення. Поетичною темою «Святкування Олександра» є змалювання різних пристрастей, що їх викликає спів музиканта Тимофія; у маленькій «Оді святої Цецилії» – вплив звучання різних музичних інструментів на людські душі.
У цьому творі використано значно більш органічні музичні засоби, аніж у «Святкуванні Олександра». Тут є лише три хори, і всі частини невеликі за обсягом: самé коло ідей менш широке і грандіозне. Інстинктивна реакція природним чином потягла Генделя до того, аби після велетенського «Ізраїлю» написати дві ораторії інтимного характеру: маленьку «Оду Святій Цецилії» та Allegro.
Речитатив і хор-пролог славлять створення світу гармонією: «З гармонії, святої гармонії народився увесь світ».
Доволі цікаво, що перші фрази, які відкривають твір, Гендель запозичив з Adagio, що входить до «Componimenti musicali per il cembalo» Ґоттліба (або Теофіла) Муффата (1690–1770). Тут немає змоги зайнятися цією психологічною і художньою проблемою, якою завжди залишиться для нас питання про генделевські музичні запозичення. Ми спробували вивчити її в серії статей [3]. Але цей приклад Муффата є одним із найліпших можливих доказів того душевного спокою, з яким Гендель робив ці запозичення, – серед білого дня і, найімовірніше, у всіх на очах. «Componimenti» з’явилися 1739 року на три або чотири місяці раніше за «Оду Святій Цецилії». Теофіл Муффат, який народився в Шлезштадті, органіст у страсбурзькому соборі, потім при віденському дворі, керівник капели ерцгерцогинь і князів Тоскани, був одним із найвидніших європейських композиторів; його «Componimenti», присвячені імператорові, неодмінно мусили розповсюджуватися при всіх дворах для навчання і розваги усіх принцес-музикувальниць. Окрім того, Гендель і Муффат знали й цінували один одного. 1736 року Муффат аранжував перший зошит Сюїт і шість фуг Генделя за своєю новою пальцевою методою. А в самі свої «Componimenti» він запровадив як закінчення чакону з тридцятьма шістьма варіаціями, ґрунтовану на тому самому басу, що і чакона соль-мінор із шістдесятьма двома варіаціями з другого зошиту Сюїт Генделя. Зрештою, фронтиспіс «Componimenti», створюючи достатньо яскраву аналогію, прикрашений зображенням Святої Цецилії. Найменше запозичення, яке Гендель робив у Муффата, неминуче майже відразу ставало відоме останньому. Так, Гендель негайно використав «Componimenti» в «Оді Святій Цецилії» 1739 року й у великих Concertos 1740 року, які були гучно анонсовані й запущені у продаж усією Європою. Отже, такі запозичення безсумнівно розглядались як природні: і можливо, в деяких випадках (як було з початком «Оди») йшло до того, що в них бачили данину шани композиторові, чиї твори використовувались.
У цьому випадку запозичення полягає в тому, що Гендель майже дослівно взяв з одного Adagio Муффата інструментальний супровід до речитативу. Можна сказати, що Гендель прояснив сенс цієї музики, вивільнив її приховану душу, що він уточнив експресивне підґрунтя, певною мірою несвідомо закладене в дещо неокресленому прелюдуванні [4]. Він певною мірою зробив те, що дивним чином, але не без дотепності радив зробити щодо Гайдна Ґретрі. «Мені здається, драматичний композитор може розглядати численні твори Гайдна як місткий словник, із котрого має право, не соромлячись, черпати матеріал, але котрий мусить відтворювати зі словами, що переказують його глибокий виразний сенс. Автор симфонії в цьому випадку подібний до ботаніка, який відкриває певну рослину і жадає, аби медик виявив її властивості» [5].
Тут Муффат став словником для Генделя.
Дефілює кортеж різних музичних інструментів. Кожен із них почергово грає і співає свою маленьку оду. Гендель індивідуалізував їх. У кожного вдихнув життя, зробив їх живими персонажами. Ось благородна медитація побожної віолончелі (сопрано); ось труба і барабан, які кличуть до бою (соло тенора і войовничий хор у супроводі військового маршу); ось флейта (сопрано), яка вкупі з лютнею оплакує муки безнадійного кохання; ось скрипка з її ясним голосом (тенор), яка оспівує пристрасті, ревнощі, відчай, полум’яне кохання, сильні страждання (насправді Гендель удовольнився втіленням свого нервового збудження, своєї трепетної й радісної схвильованості ); урешті, ось орган (і вкупі з ним з’являється Цецилія), орган – король інструментів, що оспівує Бога.
Якщо створення світу гармонією формує пролог твору, то його епілог показує кінець світу, що його вчиняють ті самі божественні сили під оглушливі трубні голоси Страшного суду [6]. Зауважте, з якою урочистою снагою переказує Гендель слова «Was lebt vergeht» («Усе живе смертне»), які Й.-С. Бах утілив би в понурих тонах. Генделеві видні в цій картині тільки образи перемоги, воскресіння, чутне звучання сфер, яке завмирає на славослові Всевишньому – на фортисимо з радісними вигуками. Ні, людина, що це написала, не була пригнічена меланхолією, як про це подейкували в Лондоні й Гамбурґу.
Маленьку «Оду Святій Цецилії» було виконано в театрі «Lincoln’s Fields» [7] у Лондоні 29 листопада 1739 року разом із двома новими інструментальними концертами, «Святкуванням Олександра» й органним концертом. Пізніше вона фігурувала в концертних програмах разом із «Ацисом і Ґалатеєю» або з L’Allegro, il Penseroso ed il Moderato.
[1] Повна назва твору – «Ода до Дня Святої Цецилії». Цей матеріал опубліковано в програмі концерту Генделевського товариства, який відбувся 20 грудня 1910 року (прим. вид.)
[2] Насправді 1639-го Генделеві виповнилося 54 роки.
[3] Йдеться про «”Плагіати” Генделя» – дослідження Р. Роллана, яке складається з низки окремих частин. – Прим. перекл.
[4] Слід відзначити вільний характер хорів. Для зображення хаосу і переходу до панування порядку Гендель використовує зменшені септими й повільні гамоподібні пасажі в усіх тонах. – Прим. автора.
[5] Essais, I, 244. – Прим. автора. (Grétry A. Mémoirs, ou Essais sur la musique. – Paris, 1797, v. I, p. 244. – Прим. перекл.)
[6] У цьому заключному номері дано приклад (ще досконаліший од фінального хору «Ізраїлю в Єгипті») чергування сольного сопрано без супроводу зі звучанням усієї хорової маси.
[7] Лондонський театр «Lincoln’s Inn Fields», який діяв від 1661 до 1848 рр.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)