ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.09.30 18:44
Величний і прекрасний символ парку
Ось перед нами – Флори павільйон.
Немов обличчя саду – аватарка,
Або на шиї – цінний медальйон.

Та не завжди всім сяяло це диво.
Був павільйон сільський спочатку тут,
Коли царя російського маршрут

Дума Козак
2020.09.30 18:07
Бешкетниця, пустунка рання осінь
калину заколола в русі коси,
із глоду на грудях її намисто
і усмішка грайливо-золотиста.

До ніг барвистий килим постелила,
гаї багрянцем і діброви вкрила.
Сплела вінок з рудого листу клена,

Олександр Сушко
2020.09.30 12:59
Звично стиснув перо у руці,
Маю час, божий дар і натхнення.
Для корони потрібні зубці,
А для генія - слава-варення.

Я ж об стелю її поламав,
Скреготіло - аж чули і в пеклі.
Кажуть, що і таланту нема -

Петро Скоропис
2020.09.30 11:26
На батьківщину вернешся. Еге ж.
Дивись округ, питай себе на черзі,
до кого тепер в друзі попадеш?
Кому ти ще потрібен? До вечері

купи собі солодкого вина,
дивись в вікно, оговтуйся потроху:
у всім твоя, одна твоя вина,

Тетяна Левицька
2020.09.30 11:08
На білому аркуші рими довільно
малюю... стираю...малюю...стираю...
І скрапують коми із пензля повільно,
рядки відпускаю у простір, як зграю.
Ніч порухом денним лягає на плечі,
туманні кужелі пряде із безсоння.
Збираю докупи слова, наче речі
розкида

Дума Козак
2020.09.30 09:55
Осіння злива за вікном
змиває бруд сумного літа
і у омитім, чистім світі
кохання уп‘ємось вином!

Сергій Губерначук
2020.09.30 08:37
Відоме лише одне місце позбавлення волі.
Серце, і тільки серце.
Оволодіти собою неможливо,
а воно так і підштовхує
своїми імпульсивними вдарами до прірви.
Лишається хоча б приховати те,
яким серце є насправді.
Може, тоді воно хоча б на недовго

Ігор Деркач
2020.09.30 07:06
Коли в минулому житті
були ми козаками,
напевне ангели святі
орудували нами.
Бо лупцювали татарву
і турка-яничара,
ішли походом на Москву,
на ляха у Варшаву.

Ігор Федів
2020.09.29 21:53
Журою осінь у душі лунає,
І позолоту витирає небуття,
За обріями доля заховає
Багряні кольори минулого життя.

Танцює листя у пориві вітру,
Літає високо і падає в піке,
Закінчує у фільмі осінь титри,

Євген Федчук
2020.09.29 19:44
Пололи ми із мамою город,
Бо трохи бур’яну понаростало,
Мишій, щириця голови підняли
Та молочай пробився і осот.
Полізла молоденька лобода,
Березка вже стелитися почала.
Ми бур’яни ті сапами рубали,
Аби не залишилось і сліда.

Олександр Панін
2020.09.29 18:54
Стежкою курною ,
Поруч з водоспадом,
Скачуть два ковбої,
Погоня позаду.

Розбишацька зграя
Дже зла і грізна,
Ліс хоч і ховає,

Олександр Сушко
2020.09.29 12:53
Хто сказав, що їстоньки нема?
Краще би подякували владі.
Наварила борщику кума,
Шкварочками день пахтить у хаті.

А дружина ріже ковбасу,
Доня кришить шинку на салатик.
Я ж - гастрономічний телесун

Микола Соболь
2020.09.29 12:18
Вільготний ранок манить за поріг.
Він пахне: жовтнем, осінню, грибами...
Не тяжить ні буденними думками,
ні листопадом на краю доріг.
Люблю згубитись в лісі край села,
де гомін вітру і роси сережки
в житті ніколи не зведуть зі стежки,
яка мене у гл

Іван Потьомкін
2020.09.29 12:10
Обидві в нього досьогодні в серці.
Перша увійшла тоді,
Як друга ще під стіл ходила.
Мабуть, Всевишній послав був першу,
Аби відтоді носив він образ Діви Пречистої.
Не для якихось там плотських утіх,
А лиш як недосяжну муку-мрію.
Таке не новина. Так

Ігор Шоха
2020.09.29 10:17
Як не добивайся тої волі,
а за неї треба воювати,
спекатися юди на престолі –
осліпити очі окупанта.

Іч, яка комедія? І досі
ситі комуняки – ревізори,
а свої у дошку прокурори

Сергій Губерначук
2020.09.29 09:45
Розраду знайшла у полотнах Шишкіна
жіночка з хутора Усть-Мартишкіно.
Вона відпочила в тайзі на картині,
де грають ведмеді і риють свині.

Ледь-ледь посміхнувшись беззубим ротом,
вона обтіклася холодним потом,
сльозу проковтнула й спитала нишком:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28

Таня Тарасюк
2020.06.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Іскоростень
Було в часи це давні, знані мало,
Як боги вже на небесах жили,
Хоч іноді й спускатися могли,
Як люд звичайний по землі ступали.
Жив рід древлянський в ті часи не тут,
А в болотах Мазовії далеких.
Хоча жилося в ті часи нелегко,
Та ж рідні землі вмерти не дадуть.
Отак, можливо, й далі би жили,
Якби не готи, що з’явились з моря.
Вони принесли із собою горе,
Отож, древляни змушені були
Покинути прадавні землі сво́ї
І рушити подалі від біди.
Втікали, замітаючи сліди,
Бо готи не лишали у спокої.
Йшли крізь ліси дрімучі, болота,
Перепливали повноводні ріки.
Багато люду там лягло навіки,
Їм дорого далась дорога та.
І от, коли вже не зосталось сил
Й від роду мало що і залишилось,
Вони побіля річки зупинились,
Що пробивалась між гранітних брил,
Звивалася між них, немов змія.
Зібралися старійшини на сході
Та й вирішили, що втікати годі.
Отут, де в’ється річки течія,
Вони і стануть усім родом жити,
Бо, якщо підуть далі – пропадуть.
Вже кращого нічого не знайдуть,
А рід, вважай, лише жінки та діти.
Їм би на схилах збудувати град,
Що захистить від ворога лихого.
Та де узяти сили задля того?
А місце ж гарне. Тут навести лад,
Прибрати геть усі гранітні брили,
Що вкрили густо весь високий схил,
Поставити дубовий частокіл
І жоден ворог не знайшов би сили
Здолати неприступну міць його.
Дубів он море. З берега цього
Їх добре видно - протилежні схили
Укриті густо деревом отим.
Одне питання: сили де узяти,
Аби каміння якось це прибрати
І на цей бік дуби перенести́?
Жінкам і дітям не по силах то,
Чоловіків же залишилось мало.
Сидять старі, носи поопускали.
Хто підсобить? Хто допоможе? Хто?
Аж тут до старців підійшов юнак.
Його у роді Іскоростем звали.
Питаєте: ім’я те звідки взя́ли?
Бо ж не слов’янське, начебто, ніяк.
Та ні, слов’янське…От як то було.
Ще у тих землях, до пришестя готів,
В будиночку при самому болоті
Жила вдова. Про неї все село
Гуділо, що вона таємне віда.
Хоча боялись трішечки її,
Але болячки всі несли свої
До неї, звісно. А куди ще пі́деш?
Вона всіх лікувала, як могла
І багатьох на ноги піднімала.
Та сумувала, бо ж дітей не мала.
А якось була зникла із села.
Прийшла не скоро та уже із сином,
Зовсім маленький згорток у руках.
Він швидко ріс, мужнів не по роках.
Хоч довго смакували ту новину
Та все ніяк дізнатись не могли,
Звідкіль вона дитину ту узя́ла.
Вона ж, коли спитала, відказала,
Що боги їй дитину ту дали.
Вона, мовляв, зробила із кори
Собі дитятко та його носила,
Немов живе. А боги пожаліли,
Якийсь його в живе й перетворив.
Слов’янською ж «кора» буде́ «корста́».
Тож хлопчик «із корсти»… Так і назвали.
Давно уже і матері не стало,
Та Іскоростем так він і зоставсь…
Отож, юнак до старців підійшов
Та й мовить їм: «Я знаю, що робити!
Хай тільки рід на час подасться звідти,
Коли скажу, тоді поверне знов».
Старі питань не стали задавать,
Бо ж рішення свого вони не мали,
А матір хлопця добре пам’ятали.
Можливо, й він таке щось може знать?!
Коли весь рід за обрієм пропав,
Юнак велике розіклав багаття.
Почав пожертви у вогонь кидати
Й Даждьбога вголос закликати став:
«Прийди Даждьбоже, дітям поможи!
Врятуй, Даждьбоже з лиха і напасті!
Ми ж про таке прохаємо не часто.
Останніх, боже, з роду збережи!»
Отак просив й пожертвами манив,
Що бог на землю, й справді, опустився.
Немов гора над юнаком схилився:
«Чого, юначе, ти мене спинив?»
(Даждьбог – бог Сонця, якщо хто не зна,
Йому слов’яни давні поклонялись.
Древляни також його дітьми звались…)
«Спаси, Даждьбоже! - одізвавсь юнак,-
Наш рід ослаб, нема тієї сили.
Як не поможеш – вимремо усі!..»
«Чого ти хочеш? Всі кричать: «Спасіть!»
Ні, щоб усе спокійно пояснили!»
«Нам треба звідси камені прибрать,
Щоб можна було град побудувати
Й дуби з-за річки якось передати,
Бо нам таку роботу не здолать!»
«Ну, що ж, з камінням поможу я вам.
Для мене тут роботи не багато.
А от з дубами… Мушу я сказати,
То вотчина Перуна. В мене там
Немає права, щоб порядкувати.
Хоча і тут також земля його,
Але в дубах я геть втрачаю сили…»
«Що ж, почекай!...- юнак промовив сміло,-
Не кидай брили поки. Я бігом!»
Він кинувся у річку, переплив
І у дубових хащах заховався,
Ходив там довго, довго приглядався,
Аж доки дуб найбільший не зустрів.
Тоді узяв сокиру і почав
Гілки на тому дубові рубати
Аж доки з хмар не почало бурчати
Й Перун – бог грому над рікою став.
Хотів спитати, хто ж оце посмів
Над його дубом отаке чинити.
Негідника вогнем своїм спалити…
Й Даждьбога на тім березі уздрів.
«Як ти посмів у край прийти у мій!
Та я тебе зітру на порох миттю!»
А той: «Дістань мене спочатку звідти!»
І розпочався поміж ними бій.
Перун дуби з корінням виривав
І їх жбурляв із усієї сили.
Вони за річку раз по раз летіли.
Даждьбогу він спочинку не давав.
А той великі брили брав до рук
І кидав їх не з усієї сили.
Вони на той бік зрідка лиш летіли.
Всі падали у річку. Гуркіт… Стук
Стояв навколо. Все живе сховалось,
Бо ж боги захопились не на жарт,
Під руку потрапляти їм не варт.
В Даждьбога вже й каміння не зосталось.
Останню брилу він до рук узяв,
Пожбурив так її, що вона впала
На дуб священний і його зламала.
Перун зненацька зупинився, став.
Десь його сила вся умить поділась.
Махнув рукою і на небі зник.
Коли юнак вернувся на той бік,
По каменях, що річка ними вкрилась.
То там лежали купами дуби.
Бери, рубай, чухрай, став частоколом.
Каміння не валяється навколо.
Даджьбог всміхнувся: «Що ж, тепер роби!»
І зник у хмарах, наче й не було.
Рід Іскороста скоро повернувся
І довго працював – не розігнувся.
Тож, може кілька літ всього пройшло
І виріс на гранітній скелі град.
Могутні стіни його захищали
І зайди лиш облизуватись мали
Та і ні з чим верталися назад.
Як хто з проїжджих запита, бува:
«А чий то град?» Йому відповідали:
«То Іскоростень-град!» Віки минали
Та рід древлян його не забував.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-10 19:28:43
Переглядів сторінки твору 39
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.616 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.547 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.09.29 19:47
Автор у цю хвилину відсутній