ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.09.27 15:36
Страшні аварії в повітрі.
Перелік їх значний, на жаль.
Та тільки інколи Всевишній
спасіння надсилає сам.

Кому? Коли? Це вибірковість?
Чи доленосний долі звіт?
Не віриться у випадковість.

Олександр Панін
2020.09.27 14:45
Легенда

Кохання сильніше за богів!

***

Ловив у тенета
Спокусник -

Сергій Губерначук
2020.09.27 08:00
Стріла летіла
Убити не хотіла.
Поранити не хотіла
Налякати не хотіла.

А налякала.
А поранила.
А вбила.

Дума Козак
2020.09.27 07:02
Тендітно-мила і струнка
крокує жваво по алеї,
тримає зонт її рука –
земна, прекрасна галатея.

Чарівна осінь навкруги,
кружляє в танці жовте листя –
відлуння літньої жаги,

Ірина Вовк
2020.09.27 01:29
Картинка VІ. ВІЛЛА «ЮЛІЄТКА» ЗАХАРЕВИЧІВ. ДИТЯЧИЙ САДОК-ЯСЛА, 48 Героїня нашої оповіді – Ірочка Вовк, як і більшість діточок шістдесятих років минулого століття (і тисячоліття теж!), мала нагоду пізнати всю привабливість і зрадливість радянської сист

Дума Козак
2020.09.26 19:05
Троянди зачекалися на тебе
у кришталевій вазі на столі
і з вишини в Інгул упало небо,
а ранками уже бракує слів…

Нагадує про тебе, моя мила,
мартіні келих, лишений цукат,
вчорашній запах, люба, твого тіла,

Шон Маклех
2020.09.26 15:44
Віра моя
Схована в чорній кам’яній скрині,
Що лежить серед кинутого ірландського дому,
Що стоїть на пустищі,
Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
Дому, в якому ховались повстанці
І грілись біля печі мурованої.

Ярослав Чорногуз
2020.09.26 15:13
Жила у Римі дівчина Тарпея,
Що мріяла прославитися чимсь.
І злота блиск – це щось було для неї –
Дурне дівчисько – краще не дивись.

Даремно пестиш ним уяву хвору,
І мрієш ти про нього кожну мить.
Воно блищить лише тобі на горе…

Ігор Федів
2020.09.26 13:31
Хрести… Беруть хрести на свої плечі люди.
Бажають, аби ноша легшою була,
Аби її не змінювала доля дуже,
А ще дорогою по рівному вела.

Вони воліють, оминаючи підйоми,
Омріяну займати нішу у житті.
Кому потрібні болі і судоми,

Дума Козак
2020.09.26 11:22
Чим пахнуть ранки? Росами зірниць
і молоком туманів на світанні,
і глибиною погляду зіниць
твоїх очей, наповнених коханням.

Чим пахне день, що з ночі постає
на обрії ранковою зорею?
Пташиним співом, що єство своє

Ігор Шоха
2020.09.26 10:38
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
в якому пізнаю себе і я...
..............................................
Долаючи нові космічні траси,.
у безмірі енергії і маси
пливе terra incognita моя.

Тетяна Левицька
2020.09.26 10:27
Там болить а там пече -
подруга жаліється:
то викручує плече,
то щемить голівонька.
Ноги ватні, хоч не встань,
і не йди нікуди.

- То чому ж про тебе, Мань,

Сергій Губерначук
2020.09.26 09:57
Коли ти вказуєш іти на північ –
я вже на півдні попри все!
Коли вже й захід мружиш сонним оком –
я свій світанок маю тут, на сході!
Коли твій силует аж десь на пляжі
з піску стримить обвугленим плечем –
я ще не твій, але вже мчу крізь щем…

Юрій Сидорів
2020.09.26 08:54
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада - за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.

Величчям і справами хосними
Прослався, могутня країно.
Сумує земля за колгоспами,

Ніна Виноградська
2020.09.26 08:46
Доспілі яблука в саду,
Зриває з віт моя онука.
У вересневому меду
Слова загусли без принуки.

Мовчать, затаєні в душі,
Від цих небес, від щастя світу.
Ступаю прямо в спориші,

Ніна Виноградська
2020.09.26 08:38
А ми ще вірим дотепер
В неукраїнського Ісуса.
І забуваєм, хто помер
За Україну саме. Стуса.

Простого хлопця, Василя,
Що виріс поряд, в Україні,
Якому рідна ця земля
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Бесіди з Розумом
- Він тобі не підходить! – лунало всередині, десь у області голови. Розум вів цю розмову немало років, щоразу надаючи все нові і нові свідчення і докази.
-Ось дивись, як ви зазвичай проводите час? Чим займаєтеся? Про що думаєте?
-Зазвичай? - замислилася я і замовкла. Зазвичай я налаштовуюся на романтичний лад задовго до того, як побачу його на горизонті. Зазвичай я уявляю, як він гарно виглядає, кремезний, молодий, іде впевненою ходою, розслаблено, ніби лев. Він ходить так, його важкі лапи обережно ступають на асфальт, ніби лапи велетенського лева перед стрибком. Ось він іде, і я роздивляюся здалеку його ходу. Його плечі, які стали ширшими, подумки визнаючи – змужнів. Колись його плечі не були такими, і мені ніби не вистачало їх ширини для захисту. Мені хотілося сховатися у обіймах, закутатися від негараздів усього світу і перепочити, і побути маленькою дівчинкою. О, як я мало була маленькою дівчинкою у дитинстві, мені так хотілося дорослішати, щоб мати права, як у дорослих, захиститися від небезпеки, захистити рідних. Мені хотілося мати кар’єру і гроші, я йшла до цього, попри всі віри і невіри у мої таланти. Зрештою я переконала себе, що можу, а усі, хто спостерігав, говорили – ти можеш. І мені нічого не лишалося, як могти. А тепер я хоча б трохи хочу покластися на лева. І якось не можу.
Розум мене запитує:
- Чому ти не можеш? Ти ж інколи таки маленька дівчинка!
- Я розумію, що матеріально він мене не тягне, і не тому, що я балувана. О, якби ж то я була балувана, мені було б легше!!! Опиратися справжності почуттів, зважуючи – головне – багатий. Але ж багатий може бути і добрим, чуйним, і жорстким і нестерпним. Хочеться справжності, нещирість якось відчуваю надто гостро і не можу на неї закрити очі.
- Пора міняти! – робить висновки Розум, а я таки ще думаю.
- Як ми зазвичай проводимо час? Я налаштовуюся на зустріч, уявляючи, який він сьогодні, яка зачіска на голові, чи поголений, чи пахне чоловічим парфюмом. Може це і не парфум, а відголосся пінки для гоління і свіжості після душу. Мені парфум не обов’язків, хоча приємно, коли трішки є. Але він може прийти і не таким, а змореним, без стильної зачіски і не надто пахнути свіжістю… Тоді усі оті романтичні очікування я беру однією рукою і кидаю у смітник, як аркуш паперу, на якому вже накидано ескіз малюнка.
-Він не переймається! – Розум наполягає, тисне.
-Так, він пофігіст дещо, і це не завжди добре. Але як жахливо, коли чоловік надто вилизує свою зовнішність, і жінка, щоб дотягнутися до його рівня, нервує і хвилюючись перед зустріччю переживає, мовляв, щоб на його фоні не виглядати нечупарою.
-О, тут ти не будеш нечупарою! – цокаючи язиком завершує Розум, він це робить навмисно, цокає, ніби рахує мої доводи.
-Так от він іде, а я іще думаю, що ми будемо їсти разом.
-Він тебе по кабаках і ресторанах нечасто водить! – Розум показує мені язика.
-Нечасто, згодна, але часто допомагає готувати разом, і це нас зближує, мені подобається готувати для нас. Я відчуваю себе шеф-кухарем кухні, а він на підхваті, і весь час хвалить мою кулінарію, навіть якщо я знаю, що могла б краще.
-Він тебе підтримує, згадай, як колись ти готувала, а кавалер влаштував істерику, бо зелений кріп було помито і краплі струшені з в’язки лишилися на стіні біля мийки.
-Ой, було, я тоді так плакала, мені було так неприємно!
-Отож, а тут все «смачно» і «дякую».
-Так, смачно і дякую! – погоджуюся я.
Розум клацає язиком вдруге, типу фіксуючи перевагу моїх доказів.
-Ти готуєш, а собі готуєш нечасто і можеш не готувати зовсім, якщо нема причин. Тут є і плюси і мінуси, з плюсів – збережена фігура, з мінусів – питання з боку ШКТ.
-Так, є таке… - киваю я і погоджуюся, що треба все у міру.
-Ти його виховуєш! Як дитину інколи. А він мужик. – Розум правий, схиляю голову я…
-Так, мені це не подобається. Але що вдієш. Якби ж я могла раз сказати про те, що не по-моєму, і все – вуаля! А так… не можу змовчати, якщо не так! І принижую його не бажаючи цього, халепа! Але я хочу бути почутою, що робити?
- Діти виховуються до п’яти років, пам’ятаєш?
-Пам’ятаю, - погоджуюся.- З цією фігнею – вихованням деяких моментів мені доведеться воювати…
-Отже, ви готуєте і їсте разом. А що ще?
- Ну, ти знаєш, що, навіщо про це? Ти ж сам знаєш!
-І давно ти стала соромитися слова секс? – Розум розсміявся.
-Ні, я не соромлюся, але у нас насправді секс у чистому виді, навіть не любов з прелюдіями…
-Та знаю, знаю, і як тобі?
-Коли як… - зітхаю і думаю… - Коли хочеться, то класно, коли занадто, то не дуже приємно. Але загалом нормально… Без цього теж можна, звісно, але якось неспокійно трохи, часом і заснути глибоко не виходить.
-Не перебільшуй! Вигадки!
-Може і вигадки… Але буває, що замислююся, невже така гарна жінка не може мати стабільне інтимне життя? Просто вабити і бути цікавою не купі самців, яким хочеться новизни, а одному чоловікові протягом тривалого часу… І я собі дозволяю ці стосунки.
-Отож, ти звикла до того, що у тебе є людина, чоловічої статі, звісно, яка є у твоєму просторі і на твоїй території. Ти сама впустила його, цього чоловіка, невідомо, за якими критеріями і ознаками.
-Чому невідомо? Мені відомо. Хоча він не такий, якого хотілося б у ідеалі.
-То ти ж ніяк не визначишся, все думаєш, чи він саме той. Як він може бути тим самим? Ви ж навіть Розумуально спілкуєтеся рідко і тобі цього бракує.
-Так і є. Часто втішаю себе словами Боба Марлі, про те, як він говорить про спільний побут, типу якщо чоловік може розсмішити жінку, це вже важливо. І в кінці кінців усі вестимуть примітивний побут.
-Тебе це не влаштовує! – наполягає Розум.
-Так, мені хочеться духовної близькості і росту разом. Мені хочеться наповнюватися новими емоціями і враженнями, переживати разом відкриття цього цікавого світу і життя. Закохуватися у культури і мови, вивчати їх, читати кращі твори письменників і мандрівників, бачити ширше, аніж побутовий калейдоскоп – кухня, ліжко, робота…
-Так, а йому і так добре!
-Пам’ятаєш, як я його вперше взяла до театру? До опери чи просто в кіно? Як він дивувався тому світові, який я відкривала йому? Як дитина.
-Було-було… Чим тепер дивуватимеш?
-Та ще так багато у світі небаченого і незнайомого!
-Ти весь час дивуватимеш його? А він тебе?
-Він мене теж дивує. Як от спека, лежимо і знемагаємо від температури повітря, а він закидає – «ми з тобою, як лінивці». І я згадую лінивця і мені стає весело, і я усміхаюся. Ми знемагаємо від спеки, лінивці такі собі. Він має доречні і кумедні назви, які дає речам і мені. Є слова, які ніхто ще не казав мені так інтимно, і це лише наша мова спілкування.
А ще я люблю відкривати з ним нове. Нові маршрути, нові простори.
-Він нестерпний інколи, гарячий, ніби сонце.
-Так, але його вогонь мене гріє, набагато важче зігрітися у холодному світлі Місяця.
-Ти сама не знаєш, чого хочеш! – Розум не витримав і заявив.
Ця заява була різкою, але я погодилася.
-Шведську сім’ю, певно. Одного для тіла, господаря і людину, яку вестиму, іншого – інтелектуала, для духовних бесід і інших любощів.
-Ти жадібна! Жінко, схаменися!
-Я визнаю, що поки є один, той, кого впустила у свій простір. Партнер? Коханець?
-Тобі вирішувати, і що далі?
-А далі жити і дивитися на світ розплющеними очима, намагатися розгледіти серйозні заявки на перемогу, не поспішати, у цьому досвіді все для мене – і висновки, з ким бути теж. Поки кандидат один, і той не спішить з пропозиціями.
-Ехехе! Роби як знаєш! – махає рукою Розум і йде відпочивати.
-Надобраніч. І дякую, ти таки склав мені приємне товариство, і я навіть повеселішала. Дякую за розмову.
-Головне, щоб ти була задоволена!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-07-22 17:14:43
Переглядів сторінки твору 201
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.862
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2020.08.14 16:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2020-07-22 20:27:17 ]

Вичитка як виробничий етап була би корисною.
В цілому начебто нічого собі так. Зрозуміло.

"В області голови" виглядає якось протокольно.
"Не висталало" - саме так. Пишеться окремо, і ця проблема (проблема незнання правил або їхнього ігнорування) є пандемічною.
Тобто, не лише в одному рядку твого ескізу. А страшно читати безліч чиїхось.

Пряма мова, тире та все таке теж потребує вичитування (вичитки).
Щось давненько тебе тут не було, та і я не дуже учащав з чимось схожим.
Пиріжки, порошки та багато чого іншого, щоправда, за дверима сайту.

Гарного настрою, творчих успіхів.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2020-07-22 20:30:40 ]
"Не вистачало". Саме так.
Не знаю, які китайці ліпили докупи мій флагманський планшет, який робить помилки замість мене.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2020-07-23 12:02:34 ]
Вітаю на своїй сторіночці, після досить тривалої перерви я повернулася з новими щоденниковими творами. Протокольно, згодна, і мені воно так відчувається... Не вистачало - дякую! Не помітила, а ти уважний! Я дуже вдячна тобі за коментар і відвідування, з теплом, я.