ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Ілюзія близькості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ілюзія близькості
Ти розмовою береш його собі. Ніби статуетку з полички у крамниці з милими дрібницями і розглядаєш його, торкаючи обережно простір і цінності.
-От послухайте, - звертаєшся на Ви, вибудовуючи заздалегідь дистанцію.
Він вмощується зручніше на дивані і слухає, а ти читаєш. Читаєш про життя інших людей, про мудрість світу і високі матерії.
Він мовчить, слухаючи твій голос, а ти робиш паузи, щоб розчути шелест його дихання.
- Спробуй! – говориш нишком собі, а йому – А ось іще така історія…
Ти читаєш вголос і поволі згадуєш усі ті курйози, пов’язані з голосом. Як працювала на фірмі і «вибивала» борги, як у голос твій закохувалися чоловіки, які ніколи не бачили тебе наяву. Як потім вони призначали зустріч і ти думала, а, може, ось воно, щастя.
-Я з Вами хочу поділитися – говориш ти і віриш, що світло, яке ти відчуваєш від книги, воно необхідне і потрібне, і ти зараз не менш як посол світла.
-А як Вам ось це? – допитуєшся зворотного зв’язку? – і це не просто цікавість, ти вивчаєш мірила його, твого співрозмовника.
На перший погляд він розумний, гарний, вихований. Тембр голосу нагадує одного випадкового знайомого з відпочинку, але ти говориш – стоп! – і розглядаєш далі, оголюючи душу. І думаєш, вставляючи до розмови короткі курйозні оповідки про себе, що ти оголюєш зараз душу. Ти даєш йому туди поглянути, можливо, зацікавитися, зачепитися, знайти для себе виняткове щось, цікаве і оригінальне, віднайти загублене.
Конекшн – слово виринає несподівано, конекшн, він або є, або нема, і ти намагаєшся намацати саме його. Усміхаєшся, згадуючи крилате «юніт не з нашого комьюніті» і думаєш, а якщо і направду так? Якщо цей юніт таки не з твого комьюніті ні разу? Вертиш його, приглядаєшся. Мовчазний, сухуватий… Ні, сухий, і нуднуватий, чи як? Сирі сірники, які важко запалити… Але ж ти запальничка!
Ніч налягає, скоро північ, і ти все вдивляєшся, вслухаючись, демонструючи стриптиз душі. А потім думаєш про те, що спати можна і без пристрасті, і це буде приблизно те саме, що жити з людиною, яка тебе не запалює, яка тухне і помалу згасає. Він щось там теж говорить у розмові про звичайний секс… А ти думаєш, як він про це говорить, так, ніби справити потребу… і це тебе бентежить…
Його серця не торкалася любов – говорить щось тобі, а твого – палаючого і сповненого жаги торкалася не раз, навіть якщо це був не виважений реальністю крок, ти його робила, пам’ятаєш? Йшла на побачення всліпу, ризикувала, гралася, випробовувала себе на міцність. Ти грала і граєшся дотепер, прагнучи осягнути своє тіло, душу, єдність. Ти набралася сміливості взяти його до рук з полиці і покрутити, хоча могла і не робити цього ніколи. Ваша розмова не закінчена і ти чекаєш на продовження, тепло промовляючи його ім’я. Він твоє ім’я повторює теж, і це говорить про те, що буде ще одна розмова…
-От послухайте, - звертаєшся на Ви, вибудовуючи заздалегідь дистанцію.
Він вмощується зручніше на дивані і слухає, а ти читаєш. Читаєш про життя інших людей, про мудрість світу і високі матерії.
Він мовчить, слухаючи твій голос, а ти робиш паузи, щоб розчути шелест його дихання.
- Спробуй! – говориш нишком собі, а йому – А ось іще така історія…
Ти читаєш вголос і поволі згадуєш усі ті курйози, пов’язані з голосом. Як працювала на фірмі і «вибивала» борги, як у голос твій закохувалися чоловіки, які ніколи не бачили тебе наяву. Як потім вони призначали зустріч і ти думала, а, може, ось воно, щастя.
-Я з Вами хочу поділитися – говориш ти і віриш, що світло, яке ти відчуваєш від книги, воно необхідне і потрібне, і ти зараз не менш як посол світла.
-А як Вам ось це? – допитуєшся зворотного зв’язку? – і це не просто цікавість, ти вивчаєш мірила його, твого співрозмовника.
На перший погляд він розумний, гарний, вихований. Тембр голосу нагадує одного випадкового знайомого з відпочинку, але ти говориш – стоп! – і розглядаєш далі, оголюючи душу. І думаєш, вставляючи до розмови короткі курйозні оповідки про себе, що ти оголюєш зараз душу. Ти даєш йому туди поглянути, можливо, зацікавитися, зачепитися, знайти для себе виняткове щось, цікаве і оригінальне, віднайти загублене.
Конекшн – слово виринає несподівано, конекшн, він або є, або нема, і ти намагаєшся намацати саме його. Усміхаєшся, згадуючи крилате «юніт не з нашого комьюніті» і думаєш, а якщо і направду так? Якщо цей юніт таки не з твого комьюніті ні разу? Вертиш його, приглядаєшся. Мовчазний, сухуватий… Ні, сухий, і нуднуватий, чи як? Сирі сірники, які важко запалити… Але ж ти запальничка!
Ніч налягає, скоро північ, і ти все вдивляєшся, вслухаючись, демонструючи стриптиз душі. А потім думаєш про те, що спати можна і без пристрасті, і це буде приблизно те саме, що жити з людиною, яка тебе не запалює, яка тухне і помалу згасає. Він щось там теж говорить у розмові про звичайний секс… А ти думаєш, як він про це говорить, так, ніби справити потребу… і це тебе бентежить…
Його серця не торкалася любов – говорить щось тобі, а твого – палаючого і сповненого жаги торкалася не раз, навіть якщо це був не виважений реальністю крок, ти його робила, пам’ятаєш? Йшла на побачення всліпу, ризикувала, гралася, випробовувала себе на міцність. Ти грала і граєшся дотепер, прагнучи осягнути своє тіло, душу, єдність. Ти набралася сміливості взяти його до рук з полиці і покрутити, хоча могла і не робити цього ніколи. Ваша розмова не закінчена і ти чекаєш на продовження, тепло промовляючи його ім’я. Він твоє ім’я повторює теж, і це говорить про те, що буде ще одна розмова…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію