ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.09.20 08:33
Щастя, від якого ти психічно втомлюєшся,
мешкає поруч у будинку номер сорок шість.
Тільки-но ти прокидаєшся,
йдеш на кухню й пораєшся –
як у двері вже
дзвонить щастя непрошений гість.

Гість шепоче крізь щілину,

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 ...А ночка темная была


– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната.
Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, почему-то не спалось. Может быть, он вспомнил, как еще несколько лет тому назад, в другой стране вот в это же время кружился в хороводе вместе со своими друзьями вокруг новогодней елки, участвовал в конкурсах и получал подарки...
Закутавшись в одеяло, он восседал по-йоговски на моем месте охранника, положив руки на теплый радиатор. Можно было, конечно, повинуясь инструкциям, отправить мальчика в его комнату, но, вспомнив свое детдомовское прошлое, когда так хотелось поговорить наедине с кем-то из взрослых, я подсел к мальчику и вместо ответа начал рассказывать об одном памятном событии своего послевоенного детства...
...Мне было тогда семь-восемь лет. Я пас коз со всего кутка, то есть с нескольких близлежащих улиц села. В тот раз со мной был и мой младший брат. Кто хоть раз имел дело с козами, знает, что это за вредное животное. Так и норовит нашкодить. Не то что коровы или лошади. Словом, все время нужно было быть начеку. И вот в постоянном бдении о козах я совершенно забыл о своем маленьком брате. Вспомнил, когда тетя спросила:
– А где же Володя?
Ни слова не говоря, я отправился на окраину села. Было совсем темно. И вот, когда я подошел к оврагу, по ту сторону которого днем пас своих безумных коз, услышал плач брата.
– Иди сюда, – закричал я ему.
– Мне страшно.
Мне и самому было страшно, так как слышал, что ночью там бродят лисы и волки. Но делать было нечего, и, затаив дыхание, озираясь по сторонам, я все же спустился метров на сто вниз, перешел ложбину, поднялся наверх, а потом уже с братом совершил обратный путь...
Погрузившись в воспоминания, я и не заметил, как мой слушатель сначала смежил глазки, а потом и засопел. Я смотрел по-дедовски на его смешную рожицу и не досадовал, что не успел рассказать ему еще и о том, как мне по-настоящему стало страшно уже здесь, в Иерусалиме, в начале моей карьеры охранника...
...Под конец смены, когда я уже собирался домой, последовала команда идти работать ночью в Институт волокон. В мои обязанности входило каждых два часа обходить территорию, нажимать на соответствующие кнопки, фиксируя таким образом факт обхода. А самое главное – никого не впускать, так как во дворе находилось полтора десятка машин.
Моросил декабрьский нудный дождик. Стоял густой туман, сквозь который еле-еле пробивался худосочный свет фонаря. А в сторожевой будке было светло и тепло. Моя любимая музыкальная волна несла творения Вивальди, Моцарта, Шопена... Тепло, музыка и усталость сделали свое и, понятное дело, я задремал.
– Ты чего не открываешь ворота? – раздалось то ли во сне, то ли наяву. – Сколько можно сигналить?
И, не дожидаясь ответа, незнакомец на что-то нажал, ворота открылись. Когда я выскочил из будки, машина уже была вне досягаемости. На мой звонок в фирму о происшедшем сонная дежурная промямлила, что завтра утром начальство, мол, разберется.
– Вот и заработал, – пронеслось в голове. – Теперь до конца жизни придется выплачивать стоимость угнанной машины...
Сердце забилось с неведомой доселе скоростью, к горлу подступила тошнота... И вот в таком полубредовом состоянии я находился где-то с час, пока вновь не услышал тот же голос:
– Куда ты запропастился? Открывай же ворота!
Милее музыки стал для меня этот голос. Как можно скорее я открыл ворота и впустил машину.
– Ну что, проснулся? – спросил угонщик. – Тебе разве не говорили, что я здесь живу? – и он пошел к какому-то строению за пределами институтского двора.
До самого утра я уже не заходил в будку. Радость переполняла все существо, выливаясь в песни на всех доступных мне языках.
– Кто живет на территории института? – спросил я пришедшего на рассвете завхоза.
– А что, и тебе морочил голову этот варьят? – последовал ответ.
И тут уже во второй раз за смену я был вновь поражен, так как завхоз говорил на смеси иврита и... гуцульского.
...Не знаю, как бы прореагировал на этот рассказ мой маленький слушатель. Но он в это время посапывал и чему-то улыбался во сне. А я, тихо закрыв за собой дверь, снова вышел осматривать огромнейшую территорию школы-интерната, расположенную на одном из живописных холмов Иерусалима.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-07-22 10:40:06
Переглядів сторінки твору 75
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.956 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.053 / 5.72)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2020.09.20 09:21
Автор у цю хвилину відсутній