ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про лаванду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про лаванду
Прийшла донька до матері в сльозах:
- Не знаю, мамо, що мені робити.
Мені коханий тільки-но сказав,
Що він мене не може полюбити,
Бо в нього, бачте, вже кохана є.
А як мені з моїм коханням бути?
Я ладна серце розірвать своє!..
Але не можу я його забути.
А мамі як доньці́ допомогти?
І дуже хоче, але як – не знає.
Якийсь рецепт у пам’яті знайти,
Якого там, можливо, і немає.
Та чує раптом легкий аромат.
Лаванда пахне!...Справді, упізнала!
Згадала, як багато літ назад
Їй мама ще малій розповідала…
Та й каже: - Сядем, донечко, давай,
Одну легенду я від мами чула.
Ти слухай добре й не перебивай,
Бо я боюсь, щоб чогось не забула.
Було давно то у горах в Криму.
Якось вночі зійшла із гір лавина,
Дісталося тоді селу всьому,
Але ніхто, на щастя, не загинув.
Лиш вранці хлопця у снігу знайшли,
Живого ледве… Але все ж живого.
В найближчу його хату принесли,
Жінки хутчій взялися біля нього.
Відтерли, бо ж вже майже захолов,
Та рани його змазали глибокі.
Заграла в ньому молодеча кров,
Порожевіли скоро його щоки.
Чорноволоса Ванда, що жила
У тому домі, більше всіх старалась.
Всю зиму біля нього провела
І непомітно якось закохалась.
Коли вже він до пам’яті прийшов,
То розповів, що Лалом його звати.
Що він за самоцвітами пішов,
Щоб їх високо в горах назбирати.
Та злий шайтан у горах підстеріг
Й на нього раптом напустив лавину.
І він усе, що, гинучи, зберіг –
Лиш шпильку срібну гарну та єдину.
Вже навесні піднявся з ложа він,
Сказав: додому вирушати має.
Хоч серед цих було і гарно стін,
Та там дівчина, яку він кохає.
А Ванді срібну шпильку простягнув:
- Тримай за те, що мене рятувала!
Якби не ти, то я б загинув був.
Я розумію, що цього замало.
Але, повір, кохання мене зве.
Колись тобі по-справжньому віддячу.
А їй від того, наче серце рве,
Вона в душі сльозами гірко плаче.
Вночі, коли уже він міцно спав,
Вона до відьми подалась на раду.
А та сказала: - Ти його зостав!
Адже сама тоді не будеш рада.
Не можна лізти в почуття людські,
Бо можна зла багато наробити.
Нехай лишаться спогади гіркі…
Але, як хочеш його залишити
Іще на кілька лише днів всього,
То можу в цьому у пригоді стати.
- Я згодна! Іще спробую його
Якось у себе врешті закохати!
І відьма Ванді скляночку несе:
- Ось цим щоранку капай на волосся.
Лиш три краплини! Лише три – і все!
Щоб потім пожаліть не довелося.
Як Лал прокинувсь, аромат відчув,
Щось у душі боротись його стало,
Але такий закоханий він був -
Й чарівна рідина не подолала.
Вона йому і так, і так: - Не йди!
Залишся, будем разом ми щасливі.
А він: - В нещасті я попав сюди.
Я знаю – ти розумна і красива,
Та я кохану дівчину люблю,
Її із серця викинуть не в силах!
Для тебе, Вандо, я усе зроблю,
Але не те, що ти мене просила.
Тоді вона у розпачі взяла,
До краплі склянку вилила на себе.
Його мов якась сила потягла:
- Я все зроблю, кохана, задля тебе!
Він упритул вже майже підійшов,
Вона його готова обійняти,
Та він себе якось переборов,
Крутнувсь на місці та й пішов із хати.
В селі з тих пір не бачили його…
А Ванда все життя прогорювала.
Коли ж століття стрінула свого,
То вийшла з хати і кудись пропала.
А скоро пастухи її знайшли,
Лежала у ущелині глибокій.
Спустились найсміливіші були,
Спинилися від неї за два кроки.
Волосся сиве вітер колихав
І срібна шпилька поміж ним блищала.
Чіпати тіло з них ніхто не став,
Бо де волосся до землі торкало,
Якісь незнані квіти проросли
Із ніжним і приємним ароматом,
Блакитно-фіолетові були..
А люди, щоб про те не забувати
В честь Лала й Ванди і назвали їх
Лавандою. Цвіте вона і досі.
Нагадує постійно нам про тих,
Кому кохання стріти довелося,
Але воно отвіту не знайшло.
І невідомо, що його й робити?
Тим цвітом, наче, сказано було:
Із цим навчитись треба далі жити.
Іще багато буде на шляху
Того, що за кохання будеш мати.
На долю не прогнівайся лиху,
Адже того ніхто не може знати,
Чи то кохання, чи захоплення,
Яке мине та змиється сльозами.
А, може, стрінеш ти одного дня
Того, хто закохається так само.
Не треба серце рвати до часу,
В коханого кохання вимагати.
Колись, повір, тобі ще піднесуть
Букет лаванди, щоб коханим стати.
- Не знаю, мамо, що мені робити.
Мені коханий тільки-но сказав,
Що він мене не може полюбити,
Бо в нього, бачте, вже кохана є.
А як мені з моїм коханням бути?
Я ладна серце розірвать своє!..
Але не можу я його забути.
А мамі як доньці́ допомогти?
І дуже хоче, але як – не знає.
Якийсь рецепт у пам’яті знайти,
Якого там, можливо, і немає.
Та чує раптом легкий аромат.
Лаванда пахне!...Справді, упізнала!
Згадала, як багато літ назад
Їй мама ще малій розповідала…
Та й каже: - Сядем, донечко, давай,
Одну легенду я від мами чула.
Ти слухай добре й не перебивай,
Бо я боюсь, щоб чогось не забула.
Було давно то у горах в Криму.
Якось вночі зійшла із гір лавина,
Дісталося тоді селу всьому,
Але ніхто, на щастя, не загинув.
Лиш вранці хлопця у снігу знайшли,
Живого ледве… Але все ж живого.
В найближчу його хату принесли,
Жінки хутчій взялися біля нього.
Відтерли, бо ж вже майже захолов,
Та рани його змазали глибокі.
Заграла в ньому молодеча кров,
Порожевіли скоро його щоки.
Чорноволоса Ванда, що жила
У тому домі, більше всіх старалась.
Всю зиму біля нього провела
І непомітно якось закохалась.
Коли вже він до пам’яті прийшов,
То розповів, що Лалом його звати.
Що він за самоцвітами пішов,
Щоб їх високо в горах назбирати.
Та злий шайтан у горах підстеріг
Й на нього раптом напустив лавину.
І він усе, що, гинучи, зберіг –
Лиш шпильку срібну гарну та єдину.
Вже навесні піднявся з ложа він,
Сказав: додому вирушати має.
Хоч серед цих було і гарно стін,
Та там дівчина, яку він кохає.
А Ванді срібну шпильку простягнув:
- Тримай за те, що мене рятувала!
Якби не ти, то я б загинув був.
Я розумію, що цього замало.
Але, повір, кохання мене зве.
Колись тобі по-справжньому віддячу.
А їй від того, наче серце рве,
Вона в душі сльозами гірко плаче.
Вночі, коли уже він міцно спав,
Вона до відьми подалась на раду.
А та сказала: - Ти його зостав!
Адже сама тоді не будеш рада.
Не можна лізти в почуття людські,
Бо можна зла багато наробити.
Нехай лишаться спогади гіркі…
Але, як хочеш його залишити
Іще на кілька лише днів всього,
То можу в цьому у пригоді стати.
- Я згодна! Іще спробую його
Якось у себе врешті закохати!
І відьма Ванді скляночку несе:
- Ось цим щоранку капай на волосся.
Лиш три краплини! Лише три – і все!
Щоб потім пожаліть не довелося.
Як Лал прокинувсь, аромат відчув,
Щось у душі боротись його стало,
Але такий закоханий він був -
Й чарівна рідина не подолала.
Вона йому і так, і так: - Не йди!
Залишся, будем разом ми щасливі.
А він: - В нещасті я попав сюди.
Я знаю – ти розумна і красива,
Та я кохану дівчину люблю,
Її із серця викинуть не в силах!
Для тебе, Вандо, я усе зроблю,
Але не те, що ти мене просила.
Тоді вона у розпачі взяла,
До краплі склянку вилила на себе.
Його мов якась сила потягла:
- Я все зроблю, кохана, задля тебе!
Він упритул вже майже підійшов,
Вона його готова обійняти,
Та він себе якось переборов,
Крутнувсь на місці та й пішов із хати.
В селі з тих пір не бачили його…
А Ванда все життя прогорювала.
Коли ж століття стрінула свого,
То вийшла з хати і кудись пропала.
А скоро пастухи її знайшли,
Лежала у ущелині глибокій.
Спустились найсміливіші були,
Спинилися від неї за два кроки.
Волосся сиве вітер колихав
І срібна шпилька поміж ним блищала.
Чіпати тіло з них ніхто не став,
Бо де волосся до землі торкало,
Якісь незнані квіти проросли
Із ніжним і приємним ароматом,
Блакитно-фіолетові були..
А люди, щоб про те не забувати
В честь Лала й Ванди і назвали їх
Лавандою. Цвіте вона і досі.
Нагадує постійно нам про тих,
Кому кохання стріти довелося,
Але воно отвіту не знайшло.
І невідомо, що його й робити?
Тим цвітом, наче, сказано було:
Із цим навчитись треба далі жити.
Іще багато буде на шляху
Того, що за кохання будеш мати.
На долю не прогнівайся лиху,
Адже того ніхто не може знати,
Чи то кохання, чи захоплення,
Яке мине та змиється сльозами.
А, може, стрінеш ти одного дня
Того, хто закохається так само.
Не треба серце рвати до часу,
В коханого кохання вимагати.
Колись, повір, тобі ще піднесуть
Букет лаванди, щоб коханим стати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію