ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2021.10.16 06:48
Не введіть мене в оману
осені сльотливі дні,
ранок стелиться туманом
і сіріє у вікні.
Зроду, ніби сонця промінь
не торкався моїх щік.
Чуєте краплинок гомін?
Це прийшов сезон дощів.

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.15 17:58
Доторкайся до неба, допоки низьке.
(Хоч якусь перевагу дає листопад).
В цих краях не зустрінеш ні моря, ні скель;
ну а скіфсько-трипільське вже хтось розкопав.

Тож радій… ну принаймні, повітрю й дощу.
Що б ти ще цій непевній замовив порі?!
Тут хіб

Ігор Шоха
2021.10.15 13:23
Жила-була... але не знаю,
чи то жадоба, чи брехня
розворушили злобу дня,
коли доведена до краю
юрба уже не вибирає...
кого лупити навмання.

***

Тетяна Левицька
2021.10.15 13:08
ЧЕТВЕРТИЙ ВІНОК

БЕРЕГ СПОДІВАННЯ


І (lV)

Мені без тебе у печалі жити,

Іван Потьомкін
2021.10.15 12:36
Не два апостоли–юдеї,
Життя яких забрали за ідею,
Стоять передо мною нині,
А знавіснілий ворог України –
Петро, що став великим
На кістяках козацьких. Без ліку
Прорубував він ними «вікно в Європу»,
А Україні завдавав лиш клопіт.

Петро Скоропис
2021.10.15 10:58
Невеличкий дешевий отель у Вашингтоні.
Постояльці хроплять, не знімаючи на ніч
чорних окулярів, аби не бачити снів.
Портьє зі плечима важкоатлета
гортає книгу гостей, милуючись
нутрощами Троянського підтоптаного коня.

Шелестіння кизилового куща

Ольга Олеандра
2021.10.15 10:07
Ніч прийшла сьогодні дуже рано.
Височінь беззоряна. Німа.
Темно. Дуже темно. Невблаганно.
Де шукати світло? Крізь пітьма.

Місяцю, блукаючий десь поміж
Безлічі космічних віражів,
Де ти дівся, чом не йдеш на поміч?

Микола Соболь
2021.10.15 07:42
розмова з Наталкою Фурсою
Ще трішки ночі та й настане ранок.
Не виганяй непрошених думок.
А час ятрить твої душевні рани
і так ятрить, що аж Архангел змовк.
І миті ці не кращі, і не гірші.
Тече вода, всьому приходить строк.
Нові лягають на папері в

Олександр Сушко
2021.10.15 05:50
Велелюбність між поетів-ліриків - явище поширене і тому, як правило, не привертає до себе уваги вихованих читачів, оскільки й вони полюбляють амурні пригоди, не згірш поцілованих в лоби Господом-богом митців. Мій друг, наприклад, веде одночасно чотири л

Євген Федчук
2021.10.14 19:53
Вже сивий та досить міцний іще дід
Сидів на колоді великій під тином,
На сонці свою вигріваючи спину
Та сторожко все ж оглядаючи світ.
Обличчя і руки у шрамах страшних,
Мабуть, довелося в походах бувати.
Устиг за життя своє повоювати.
Та ран він зо

Тетяна Левицька
2021.10.14 18:26
ТРЕТІЙ ВІНОК
ЯБЛУКО СПОКУСИ

I (III)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
І розбуди цілунком на світанні.
На вітах абрикосовий кулон
Повисне величезним запитанням.

Ярослав Чорногуз
2021.10.14 17:56
Дорогі колеги! Подонок і наклепник, кастрат літератури, засушений член спілки Олександр Сушко опублікував свій черговий пасквіль на мене, де поносить мою корону сонетів і протиставляє її короні Тетяни Левицької, хоч вона ще не вся опублікована. Тетяна Лев

Татьяна Квашенко
2021.10.14 17:31
Пронизанный светом осенний желтеющий парк
Дрожит, оголяясь, над бабьего лета секретом.
Ему в октябре так отчаянно хочется лета,
Под шорох листвы и воронье прощальное «кар-р!»

Ему желудей и людей различать не дано,
Но свет и тепло проникают деревьям

Сергій Губерначук
2021.10.14 14:54
Патріотизм у апоґеї.
Дружина шиє прапори
із залишків старих матерій.

Зшиває їх,
пере й прасує.
І Україні це пасує.

Тетяна Левицька
2021.10.14 10:17
ДРУГИЙ ВІНОК

БЕЗСОННЯ

І (ІІ)

Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.

Олена Побийголод
2021.10.14 07:46
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Коли вода всесвітнього потопу
вернулась у таємне джерело,
із піни майже вщухлого потоку
на світ Кохання потайки прийшло -
і у повітрі розійшлось до строку,
а строку - сорок сороків було.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про острів Перун
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться люд навіть утікать,
Бо літав той змій та людей ловив
Навіть тих, хто десь і далеко жив.
Хоч літав той змій, то було колись,
А тепер роз’ївсь, зовсім розлінивсь.
Тож при змії тім ще волхви були
І людей йому на обід тягли.
Наїдався змій і спокійно спав,
А народ навкруг злякано чекав:
От прокинеться незабаром змій,
Вимагать почне знов сніданок свій.
І кого волхви виберуть тоді?
У чиїм дому знову буть біді?
Хоч боявся люд, але й вірив він,
Що відгонить змій лютих ворогів,
Що ворожий кінь не ступне до них,
Бо страшенний змій пожере усіх.
Та летіли дні і текли роки,
Ворог воду пив із Дніпра – ріки,
Попід Київ – град пас своїх коней,
А змій жер і жер лиш своїх людей.
Аж з’явився тут Володимир – князь
І сказав тоді змієві: «Вилазь!
Вийди, лютий звір, на смертельний бій!
Дай об тебе меч закривавлю свій!»
А весь люд навкруг у страху завмер:
Що ж то зробиться князеві тепер?
Розлютиться змій, лихо станеться.
Бо тоді ж усім їм дістанеться.
Заревів тут змій лютий голосом,
Аж земля, немов, розколовся.
Підняв голови, щоб вогнем дихнуть,
Та вогню того навіть і не чуть
Захотів злетіть, крилами махнув,
Але залишивсь там же, де і був.
Наче і не змій, що людей лякав,
Мабуть, постарів і ледачий став,
Засміявся князь: «Ти ж, опудало!
Може ти колись страшним і було,
А тепер тебе я не буду й бить!
Гей, беріть його, до коней в’яжіть
І тягніть униз до Дніпра мерщій,
Хай пливе кудись цей колишній змій!»
Звеселився люд. Змій собі шипить.
Крильцями маха, хоче полетіть.
Хоче покарать цих непослухів.
Та народ уже, накінець, прозрів.
Потягли його кіньми у ручай,
Потім по ньому у ріку – Пучай.
Відтягли в Дніпро, ну, тепер пливи.
У чужих краях відтепер живи.
Плив рікою змій, люд за ним ішов,
Гнав від берега, щоб не виліз знов.
І лютився змій, з голоду аж вив,
М’яса людського же давно не їв.
Але ті, кого він би з’їсти міг
Гонять геть його дружно за поріг.
За один поріг, потім за другий.
Ледве вже пливе той нещасний змій.
За пороги аж його провели
І тоді назад радісні пішли.
Бо прийшов тепер змієві кінець!
Він же на Дніпрі знайшов острівець
У печеру вліз, що на нім була,
Там і здох, мабуть, з голоду і зла,
Може, правда, він там ще довго жив,
А то мимо плив, тих ловив і їв.
Бо в печері тій змієвій були
Купами кістки людськії знайшли.
Де подівся змій, те ніхто не зна.
І легенд про те навіть не одна.
А як в Києві він Перуном звавсь,
То й за островом назва збереглась.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-08 19:43:57
Переглядів сторінки твору 179
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.690
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній