ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.08.14 00:03
Завітало в гості мальовниче літо
і заколосились сонячно хліба.
Налилась пшениця, достигає жито,
віти свої миє у ріці верба.

Голубі волошки заплело у косу.
дарувало щедро лагідне тепло,
та лягли у лузі морогу покоси

Євген Федчук
2020.08.13 19:51
Хан Куря хитрий, справжній, син степів,
Він голови дарма не підставляє,
Коли потрібно – не жаліє слів,
А коли треба – вовком налітає.
Тут тільки так і можна виживати,
Бо у степу своїх – чужих нема.
Хто не навчивсь хитрити і вбивати,
На долю сподіва

Сонце Місяць
2020.08.13 13:00
Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить д

Іван Потьомкін
2020.08.13 11:04
Благословляю вас, єрусалимські хмари,
Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
Оспіваній Міцкевичем в шедеврі «Пан Тадеуш».
Наважуюсь, хоч хист і літа уже не ті.
Благословляю вас, єрусалимські хмари.
Пропливаючи понад Єрусалимом,
Ви парасолько

Сергій Губерначук
2020.08.13 10:31
Коли мій мозок розтане
під сонцем твоєї любові,
коли я забуду пам’ять
і кинусь тобі під ноги,
коли серце іскрою блимне,
а попелом тіло кане
на дно…
але так інтимно,

Ярослав Чорногуз
2020.08.13 10:19
Закохувався сильно, як поет,
Засліплено… В житті – суцільні біди.
Лише у творчості – печальний злет,
В реальності - хоч кидайсь до Аїда*.

Але шукав розраду і знайшов,
Писав про це сонети і ронделі.
За гроші легко здобував любов,

Віктор Кучерук
2020.08.13 07:38
Багато зір, а світла мало
Знедавна сіється згори, –
Вже захололи й довші стали
Серпневі сірі вечори.
Вже так густішає щоночі
Пропахла злаками пітьма,
Що тишу будить неохоче
Уранці когута сурма.

Тетяна Левицька
2020.08.12 21:13
Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне..."
(Ярослав Чорногуз)

І все ж таки, тебе люблю,
таким розбещеним і вірним,
допоки світиш, все стерплю,
для мене - сяйвом неймовірним.

Олександр Сушко
2020.08.12 20:16
Ох і ловко півень топче курку!
Зразу видно: в цьому ділі - ас.
Я ж - слабак. Лежу, мов труп, без звуку,
Кожну ніч жона по носі "ляпс!".

Пишуть про кохання пишні дами,
Я ж - чутливий, щось не так - у плач.
Бо у мене серденько - не камінь,

Зоряна Ель
2020.08.12 12:35
Ти, Пане, маєш часу міх
і дім у хмарах і блакиті.
Я ж –повно клопотів дурних.
І лиш одне життя на світі.
Ти знаєш порпання моє,
згори нас бачиш-бо щомиті.
скажи чому мені так є,
що часом тільки сльози й лити.

Сергій Губерначук
2020.08.12 11:33
У часи фінансово-промислового капіталу
і оліґархічно-стереоскопічного світобачення
наше кобзарство на відмілині стало
і підлягає покозаченню!" –
таким формальним експозе
Никифорович одкрив засідання профкому.
("От голова! А таке верзе!" –
подума

Лесь Українець
2020.08.12 11:03
Україна - непотрібна!
Заберіть із гербу серп!
У 33-му від безхліб'я
Помирала житниця СРСР...

Нам потрібна залізниця,
Нам потрібні літаки;
Колосилася пшениця,

Олександр Сушко
2020.08.12 07:51
Був як тертушка залізна, нині - шовковий,
Навіть ворог - й той джергоче: "Ти - святий!".
Обійнявши правду йду важкими кроками
По земельці. От тому і не щастить.

Може, в ліжко тепле? Рахувати слоників?
Ні. Іду й міркую. Думи - просто жах:
До

Микола Соболь
2020.08.12 07:28
На плечі падають літа,
здавила серце аритмія,
але для мене ти все та –
квітуча ластівка, лелія…
Дарунок сонця і небес,
щоденні розпач і розрада
з тобою поруч я воскрес
і хай тобі ця серенада

Віктор Кучерук
2020.08.12 06:51
Лиш тільки про час кукурікнув
Зраділий світанню когут, –
Пітьмою гартовані вікна
Звільнились від темряви пут.
І знову відкрилася зору,
Прискоривши серцебиття, –
Красива, ясна, неозора
Глибінь нетривкого життя.

Сонце Місяць
2020.08.12 04:40
шо ж арлекін
де зневірялись
глядач не вллє сльози
але ж

богемне щастя за нещастя
чи до роздмуханих пожеж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Надія без надії
Надія дуже добре пам'ятала себе з п'яти років. З тієї самої пори, коли помер від запалення легень її трирічний братик Павлік.
Вона вбігла на кухню де готували поминальну вечерю і чула, як батько сварить матір.

- Це ти і твоя відьма в усьому винні, не вгледіли мого синочка! - кричав від одчаю, як зранений звір чоловік. - Паша...Паша! - весь час повторював, ніби, Павлік почує і прибіжить до нього. Чому не викликали швидку, як дитина горіла? Компреси з оцету робили... аспірин давали. Ми що живемо у лісі? ... Скажи мені?... - Якби я не був у відряджені я б нізащо тобі й твоїй недбалій матері не дозволив би зволікати з лікарнею і втратити дитину! Батько зі злістю стукнув кулаком в стіну, аби не вдарити при чужих людях дружину.

Жінка витираючи рукавом сльози, рвала на собі волосся, билася головою об одвірок, мов божевільна.
- Хочеш вдар мене... вбий.. може тоді тобі краще стане! - волала вона падаючи на коліна перед невтішним чоловіком.
- Пробач, я не думала, що все так трагічно скінчиться.
- Заспокойся, Василю, Бог прибрав. Навіщо ти так з Ольою, хіба вона винна? - захищала матір її старша сестра Валентина.

Ольга побачивши доньку, замість того щоб обняти, скочила на ноги і вигнала з кухні.
- Марш звідси, немає тобі що тут робити, йди у свою кімнату і там сиди, як миша поки тебе не покличуть.
Батько ніяк не зреагував на грубість дружини, вдивляючись вдаль крізь стіни з повними очами сліз.
Надя не послухала матір, пішла у залу туди, де на двох стільцях посеред кімнати у чорній домовині лежав її маленький братик.
- Ніби живий...Спить,- подумала дівчинка...
Очі заплющені, новий сірий костюмчик з прикріпленим весільним штучним букетиком на лацкані піджачка, блакитна сорочечка. На подушечці біля голівки - жива біла лілія.
- Який же він гарнесенький, всі його люблять - мама тато, люди, а мене одна бабця Степанида сусідка, що жила за нашим городом - любила, і завше пригощала гостинцями. Шкода нещодавно померла. Очі дівчинки наповнилися слізьми при одній лише згадці про стареньку, добру бабусю. Надя не зводила очей з братика. Вона його не сприймала мертвим. Ще не прийшло усвідомлення того, що бачить маленького в останнє.
- Якби я померла мама і тато теж плакали б... Краще б зі мною це сталося, мріяла вона. Я б лежала у білій, весільній сукні ще краща ніж Павлік. Ні, напевно, не плакали б, бо відтоді, як народився братик вони перестали мене любити. Тато з відрядження привозив цукерки і завше Павліку більше давав. Ніколи не ділили порівну. Казали: "Він маленький, а ти доросла".
В кімнату увійшла мати, вона була в чорній хустці і зиркнувши на доньку взяла її за руку і відвела у спальню. Бабця Галя - її мати, теж вся в траурному схилившись над маленьким небіжчиком голосила.
- Ой, на кого ж ти нас, дорогесенький хлопчик, покинув? Пробач квіточко за те, що не вберегли... Боже, навіщо ти від нас забрав наше сонечко, рідну лялечку, крихітку? Як ми будемо жити без нього? Вона, дійсно, невтішно тужила, всі те бачили, чули.
Люди приходили, клали живі квіти в домовину і теж схлипували співчуваючи чужому горю, та нічим не могли зарадити. Сльозами горю не допоможеш, рук не підкладеш, біду не відведеш.
Після поховання, невтішний батько сильно напився, побив дружину, тещу і запив так, що мати невдовзі з ним розлучилася.
Василь тинявся безпритульним, а невдовзі його знайшли мертвим біля могилки сина з пляшкою в руках.

Тієї осені рясно вродили яблука. Обважнілі віти гнулися додолу, ламали гілля. Червоні, зелені, жовті з багряними підпалинами, терпкі, солодкі, кислі, налиті соком падали в росяну траву і там догнивали.
- Нікому не потрібні окрім ос так само, як і я, думала Надія. Вона ходила в восьмий клас, справлялася непогано зі шкільною програмою і дружила зі Свєтою Удовенко - рудокосою, гаркавою дівчиною з неблагонадійної родини. Вони під вечір збиралися біля річки в старій альтанці побалакати і обговорити шкільні і хатні проблеми.
- Знову мати з батьком забухали, - жалілася подрузі Світлана.
- Люблять мене, але такі недолугі. Б'ються, а після цілуються.

- А моя мама мене не любить. Пізно з роботи приходить і відразу лягає спати, каже, що втомлюється, - жалілася Надя. - Їй завше не до мене. Поговорити, порадитися ні з ким. У вільний час бігає на цвинтар і часто плаче.
Я, навіть, шукала метрику, щоб побачити чи я її рідна донька. Може, мене удочерили?

- Та ні, ти дуже схожа на маму, такі ж великі сірі очі...гладеньке блискуче волосся - втішала Світлана.

- Після поховання Павліка, як батько побив бабусю, та, пішла жити до старшої доньки.
Мама її благала залишитися, втратила свідомість, а вона переступила через немічне тіло доньки не озирнувшись. З того часу ми з нею не спілкуємося.

- Я б теж не хотіла її бачити, - додала подружка. Моя бабуся мене б нізащо не кинула.

Надя зірвала з дерева два гарних великих яблука, одне дала Свєті, інше лишила собі.
Тверда "Данешта" гіркувато-кисла терпла, оскомила на зубах і дівчата викинули надгризені яблука в траву. Не смакують... Не дозрілі яблука, гірчать, як зболена самотня душа.

В десятому класі у Надії почалося життя сповнене надій. Вона мріяла поступити на історичний факультет київського університету і виїхати з дому, якомога швидше. З бабусею розмовляли крізь зуби, а порад від матері не дочекатися. Ольга, як і раніше працювала на базарі зранку до ночі і всі її турботи були пов'язані з новим цивільним чоловіком у якого проживала. Дома з'являлася дуже рідко. Надя приходила до неї на роботу і мати давала їй гроші на харчі і одяг, яким сама торгувала. Останні місяці Ольга ховала під вільними туніками кругленький живіт, а коли Надія запитувала про вагітність вона уникала розмови, ніби власна дитина могла її зурочити, чи якимось чином нашкодити.
- Навіщо воно тобі, - завше відповідала на будь-яке запитання доньки.

Багато хлопців заглядалися на Надію і не тому, що та перетворилася на справжню красуню, а тому, що вміла слухати. З нею було цікаво, затишно, надійно.
- Ти у мене така добра, чуйна, гарна: - говорила їй подруга - Свєта Удовенко, яка так і залишилася маленькою, рудою, вірною, щирою, але легковажною у свої 15 років дівчиною.
- Метр з кепкою - сміялася сама з себе.
- Та перестань, ти красуня, скоро підростеш, ось побачиш.
- Слухай Надь, ти знаєш, що Микиті прийшла повістка в армію?
- Ні, а що?
- Я його вчора зустріла і він нас запросив на проводи... підемо?

Надя задумалася. Їй дуже подобався Микита, хлопець, який був на три роки старший від неї, але вона приховувала навіть від Свєти свої почуття до хлопця.
- А, чому б ні?- погодилася не відразу Надя.
- Ось і добре!- зраділа подруга і вони почали обговорювати, що одягти на вечірку.
- Надюха, давай нарядимося в сукні, щоб бути звабливими, а то останнім часом все в джинсах і футболках: - щебетала безперебійно Свєта.

Тієї ночі Надія майже не спала. Вона згадувала, як вперше познайомилася з симпатичним худим, високим хлопцем, Свєтиним сусідом і як він уважно глянув на неї зеленими глибокими очима, ніби обпік кропивою й вона зашарілася, наче малина на сонці. Як доторкнувся руки, ніби випадково, а її вдарило струмом. Говорив, що у неї гарне волосся і коли підросте, то вони будуть разом. А тепер не бачитимуться декілька років.
- Чи здогадується Микита, що я його люблю? - думала вона. Він ні з ким конкретно не зустрічався. Проводжав з дискотеки то одну, то іншу дівчину, але всі його знали, як врівноваженого, спортивного, без шкідливих звичок парубка, що мріяв про кар'єру військового.

Наступного дня дівчата,
уквітчані віночками, свіжі, духмяні, зворушливі попрямували до Микити на вечірку.
У величезнім двоповерховім будинку царювала розкіш. Батьки новобранця були заможними людьми. Все життя працювали за кордоном, щоб забезпечити собі і єдиному сину безклопітне життя на майбутнє.

Красунь зустріли привітно і посадили поруч з Микитою. Музика, танці, ігристе шампанське, майже, до ранку. Весь вечір Надія танцювала з Микитою і ледь стримувала сльози. Їй здавалося, що вони бачаться востаннє. Він дихав її парфумами і не спускав з неї трав'янистих очей. Надя тонула в них, ніби в густім зеленім очереті, їй не хотілося відводити погляду, що магнетично впливав на неї. Серце билося з його серцем в унісон, а летюча шифонова сукня розвіювалася від кружляння вальсу оголяючи гарні стегна дівчини так, що присутні дивилися лише на Надю. Особливо Свєта, що цілий вечір була не в настрої від того, що ніхто на неї не звертав уваги.
Коли вечірка скінчилася і стомлені гості почали розходитися, шумна, весела юрба повалила сплячим містом проводжати один одного. Свєту провели першою.
- Па-па всім...- буркнула вона і не поцілувавши подругу зникнула в під'їзді свого будинку. Надю провели останньою, і то лише Микита, бо її дім знаходився далі.

Вони йшли взявшись за руки і не могли наговоритися, так їм було добре удвох в цю осінню затишну ніч, яка пахла стиглими яблуками і прілими грибами.

Коли підійшли до невеликого старого обійстя, що потопав у яблучному саду хлопець відчинивши хвіртку запитав:
- У тебе хтось є вдома?
- Ні, мама живе у свого, а я сама.
- Як сама?- здивувався Микита.
- Вже рік сама. Ні, я завше сама з п'яти років, - важко зітхнувши промовила дівчина.
- Надюшо, а у тебе є кава? Щось так голова болить, здається трохи перепив сьогодні, а завтра до військкомату.
- Звичайно є, заходь...
Переступивши поріг дома Микита зненацька обійнявши дівчину і сміливо притиснувши до себе смачно поцілував. Надя його не відштовхнула. Їй було приємно відчувати терпкий запах трав'яного одеколону на своєму обличчі, солодкі вуста на своїх губах . У дівчини паморочилася голова від вина випитого напередодні, вона тремтіла квіткою від доторків теплих долонь і тих лагідних слів, які шепотів їй Микита на вушко.
- Пам'ятаєш, я тобі говорив, що ми будемо разом... ти мене будеш чекати? Я тебе шалено, божевільно люблю... ти найкраща у світі, особливо сьогодні.
Надя не зогледілася, як опинилася в ліжку. На душу нахлинула така ніжність, що вона не могла протидіяти їй. Кожен дотик струменів у серці... її ще ніхто так не обіймав не цілував, не гладив, не тішився нею. Вона чекала все своє життя, щоб хтось хоча б пожалів, а тут захоплювалися, як богинею, любили понад усе. Дівчина ні про що не думала. Хотілося дивитися в смарагдові очі напроти і щоб цей сон ніколи не скінчився. Заснути в обіймах коханого і не прокидатися, не втрачаючи його ні на мить. Вона дійсно забулася блаженною, щасливою на його плечі, а коли прокинулася почула, як з крана, що на кухні, скрапує вода. Крапля за краплею, крап... крап...крап...
Надія встала, щоб припинити цей настирний, дратівливий стукіт і побачила, що на простирадлі де раювали нещодавно вони з Микитою, лежить лише надкушене червоне яблуко. Воно було червиве.

20.06.2020р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-06-29 09:23:57
Переглядів сторінки твору 84
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.153 / 5.77)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.249 / 5.88)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.08.12 21:51
Автор у цю хвилину відсутній