ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Чому вода в морі солона
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому вода в морі солона
Поїхала на південь вся сім’я.
А діти оце вперше море бачать,
На березі розгублені стоять,
Хіба у хвилю, що надбігла, скачуть.
Як трохи звикли, глибше подались,
Пірнути біля берега схотілось.
Та аж сльозами очі налились,
Плювати стали разом і скривились:
- Фу, та ж вода солона… чи гірка.
Її й до рота неможливо взяти!
Хіба така із нашого ставка?!
Чого вода така у морі, тату?
А тато вже скупався й засмага,
Ліг на пісочку і лежить розімлілий:
- Питаєте, чому вода така? – Ага!
- Сідайте в тінь, щоб сонце не спалило,
А я, тим часом, вам і розповім
Історію, що ще дідусь повідав…
Раніше море не було таким,
У ньому солі не було і сліду.
Жили в селі одному два брати.
Один був бідний, а другий – багатий.
Багатий носом увесь час крутив,
Як бідного лишень побачить брата.
Бо в того діток купа чимала
І всі ростуть, постійно хочуть їсти.
Їх годувати зі свого стола,
Багатий брат зовсім не хоче, звісно.
Тож його бачить й очі відверта,
Неначе він його не помічає.
Аж якось той до двору заверта.
Багатий на воротах зустрічає.
- Дай хоч на хліб! Я поверну, клянусь,
Як тільки зможу трохи заробити.
- Іди до біса! – плюнув, відвернувсь
Й до двору брата не схотів пустити.
Заплакав брат та і пішов у ліс,
Бо за сльозами йти куди – не бачив.
А тут йому якиїсь дід зустрівсь:
- Чого,- питає, - чоловіче, плачеш?
Той все йому узяв і розповів:
Про бідність та, що брат послав до біса.
- Так ти оце в сльозах до біса брів?
Я підкажу. Іди отак по лісі.
Ця стежка до болота приведе.
У нім той біс якраз і проживає.
Гукай його, аж доки не прийде
Та розкажи, чого його шукаєш.
Млинок старий у нього попроси,
А, як не схоче він тобі давати,
Оцим от калаталом потряси,
Скажи: не дасть, то будеш тут кричати
І стукати та спати не давать,
Аж доки він не згодиться віддати.
Пішов бідак болото те шукать.
Коли знайшов то біса став гукати.
Гукав-гукав, ледь голос не зірвав
Та калаталом торохтів добряче.
Нарешті біс із мочарів устав:
- Чого від мене хочеш, небораче?
- Віддай мені отой млинок старий,
Який в кутку валяється без діла!..
- Чого це ради? Хто ти є такий?
Тут калатало знов заторохтіло.
- Як не даси, то спати тобі зась.
Отут кричати буду й торохтіти!
Біс пробурчав і в мочарі сховавсь
Та скоро знову появився звідти.
- На твій млинок та і ходи собі,
Ти й так забрав часу мого багато.
Взяв той млинок та і назад побіг.
Що з ним робити геть забув спитати.
Аж знов зустрівся з дідусем старим:
- Дістав? – Дістав… я біса із болота…
Та що робити із млинком оцим,
Коли не маю вдома що змолоти?
- Млинок цей, зовсім не простий, синок.
Ти загадай чого захочеш мати,
Скажи лише одне: «Мели, млинок!»
Він зможе що завгодно тобі дати.
- А як його я зможу зупинить,
Коли достатньо буде мені всього?
Скажи: «Млинок, пора вже відпочить!»
І він одразу спиниться від того.
Вклонився він старому аж до ніг
Та і подався із млинком додому.
Сім’ю нагодувати врешті зміг,
Зажив, хоч ніс не задирав при тому.
І новий дім собі побудував,
Завів худоби у дворі багато.
Землі для себе добрий шмат придбав.
Аж брат почав вже заздро позирати.
Якось прийшов, проситися почав,
Мовляв, давай старе усе забудем.
А той і зла ніколи не тримав:
- Давай і справді, знов братами будем.
Посиділи із братом за столом.
Багатий нишком став його питати:
Звідкіль багатство це йому прийшло
Та чи млинок не можна йому взяти.
- Бери, чому ж? Ми ж браття. Все одно,
Я й так уже доволі всього маю.
Скажи йому лише: «Мели, млинок!»
Він дасть тобі усе, що забажаєш.
Схопив млинок багатий і побіг,
Подякувати, навіть, не спромігся.
Удома, лиш ступив через поріг,
На всю сім’ю звисока подивився
І каже: - Відсьогодні, жінко, ти
Біля плити не будеш працювати.
Оцей млинок у брата не простий,
Він дасть усе, що ми захочем мати.
Поставив він того млинка на стіл:
«Мели, млинок, нам на вечерю каші!»
І каша враз посунула звідтіль.
Уже тарілки повні, повні чаші.
Вже повен стіл, а він все видає.
Вже каша потекла і по підлозі.
Вже всім аж під коліна дістає.
Багач кричить та зупинить не в змозі.
Він той млинок вже витяг і надвір.
А той все меле, вже і двір залитий.
Метається багатий, наче, звір,
Але не знає, що його й робити.
Вхопив тоді млинка він та й попер
Назад до брата: «На, мені не треба!
Не хочу, навіть, знатися тепер!»
Злий неймовірно він подавсь до себе.
А бідний миттю той млинок спинив:
«Не хочеш, брате, то й живи, як знаєш».
Та і безбідно далі сам зажив,
Бо ж все, що хоче, то одразу й має.
Якось по річці човен пропливав,
Купці з товаром із верхів’їв пли́ли.
Він у селі до берега пристав.
Зійшли купці і новий дім уздріли.
Дізнатися схотіли чи нема
Чого купити чи чого продати.
Гостинно всіх господар їх приймав,
Все розповів, коли взялись питати,
Звідкіль багатство в нього узялось.
Млинок їм виніс, показав наочно.
Купцям то вперше бачить довелось,
Питати стали, чи продать не хоче.
- Ні, не продам його! – бідак затявсь.
Вони ж не стали надто насідати.
Але, коли вночі він спати вклавсь,
Вони тихцем пробралися до хати…
Устав той вранці, а млинка нема.
Та і човна під берегом не видно.
Не став він надто плакатись – дарма
І так живе сьогодні він не бідно.
Купці ж, млинок як тільки потягли,
Одразу сіли у човна й пода́лись.
Як встало сонце, в морі вже були.
Поклали весла й снідати зібрались.
Дістали з торб усе, що кожен мав,
Навкруг усілись та зібрались їсти.
Аж тут: «Немає ж солі!» - хтось згадав.
Воно й без солі їсти можна, звісно.
Але, без неї - що то за їда,
Хай, навіть, на столі всього доволі?
«У нас же млин чарівний!»- хтось згадав,-
Мели, млинок, нам якнайшвидше солі!»
Й млинок почав їм солі видавать,
Хоча й гуртом уже кричали: «Годі!»
Став нижче човен у воді сідать,
Вже скоро й зачерпне бортами воду.
Хтось тямовитий ухопив його
Та і пожбурив чимскоріш у море.
Але млинка не зупинив того,
Тож він працює десь і по цю пору.
Тому й солона у морях вода,
Млинок той солі намолов багато…
Тепер усі купатися гайда,
Ми ж їхали сюди не розмовляти!
А діти оце вперше море бачать,
На березі розгублені стоять,
Хіба у хвилю, що надбігла, скачуть.
Як трохи звикли, глибше подались,
Пірнути біля берега схотілось.
Та аж сльозами очі налились,
Плювати стали разом і скривились:
- Фу, та ж вода солона… чи гірка.
Її й до рота неможливо взяти!
Хіба така із нашого ставка?!
Чого вода така у морі, тату?
А тато вже скупався й засмага,
Ліг на пісочку і лежить розімлілий:
- Питаєте, чому вода така? – Ага!
- Сідайте в тінь, щоб сонце не спалило,
А я, тим часом, вам і розповім
Історію, що ще дідусь повідав…
Раніше море не було таким,
У ньому солі не було і сліду.
Жили в селі одному два брати.
Один був бідний, а другий – багатий.
Багатий носом увесь час крутив,
Як бідного лишень побачить брата.
Бо в того діток купа чимала
І всі ростуть, постійно хочуть їсти.
Їх годувати зі свого стола,
Багатий брат зовсім не хоче, звісно.
Тож його бачить й очі відверта,
Неначе він його не помічає.
Аж якось той до двору заверта.
Багатий на воротах зустрічає.
- Дай хоч на хліб! Я поверну, клянусь,
Як тільки зможу трохи заробити.
- Іди до біса! – плюнув, відвернувсь
Й до двору брата не схотів пустити.
Заплакав брат та і пішов у ліс,
Бо за сльозами йти куди – не бачив.
А тут йому якиїсь дід зустрівсь:
- Чого,- питає, - чоловіче, плачеш?
Той все йому узяв і розповів:
Про бідність та, що брат послав до біса.
- Так ти оце в сльозах до біса брів?
Я підкажу. Іди отак по лісі.
Ця стежка до болота приведе.
У нім той біс якраз і проживає.
Гукай його, аж доки не прийде
Та розкажи, чого його шукаєш.
Млинок старий у нього попроси,
А, як не схоче він тобі давати,
Оцим от калаталом потряси,
Скажи: не дасть, то будеш тут кричати
І стукати та спати не давать,
Аж доки він не згодиться віддати.
Пішов бідак болото те шукать.
Коли знайшов то біса став гукати.
Гукав-гукав, ледь голос не зірвав
Та калаталом торохтів добряче.
Нарешті біс із мочарів устав:
- Чого від мене хочеш, небораче?
- Віддай мені отой млинок старий,
Який в кутку валяється без діла!..
- Чого це ради? Хто ти є такий?
Тут калатало знов заторохтіло.
- Як не даси, то спати тобі зась.
Отут кричати буду й торохтіти!
Біс пробурчав і в мочарі сховавсь
Та скоро знову появився звідти.
- На твій млинок та і ходи собі,
Ти й так забрав часу мого багато.
Взяв той млинок та і назад побіг.
Що з ним робити геть забув спитати.
Аж знов зустрівся з дідусем старим:
- Дістав? – Дістав… я біса із болота…
Та що робити із млинком оцим,
Коли не маю вдома що змолоти?
- Млинок цей, зовсім не простий, синок.
Ти загадай чого захочеш мати,
Скажи лише одне: «Мели, млинок!»
Він зможе що завгодно тобі дати.
- А як його я зможу зупинить,
Коли достатньо буде мені всього?
Скажи: «Млинок, пора вже відпочить!»
І він одразу спиниться від того.
Вклонився він старому аж до ніг
Та і подався із млинком додому.
Сім’ю нагодувати врешті зміг,
Зажив, хоч ніс не задирав при тому.
І новий дім собі побудував,
Завів худоби у дворі багато.
Землі для себе добрий шмат придбав.
Аж брат почав вже заздро позирати.
Якось прийшов, проситися почав,
Мовляв, давай старе усе забудем.
А той і зла ніколи не тримав:
- Давай і справді, знов братами будем.
Посиділи із братом за столом.
Багатий нишком став його питати:
Звідкіль багатство це йому прийшло
Та чи млинок не можна йому взяти.
- Бери, чому ж? Ми ж браття. Все одно,
Я й так уже доволі всього маю.
Скажи йому лише: «Мели, млинок!»
Він дасть тобі усе, що забажаєш.
Схопив млинок багатий і побіг,
Подякувати, навіть, не спромігся.
Удома, лиш ступив через поріг,
На всю сім’ю звисока подивився
І каже: - Відсьогодні, жінко, ти
Біля плити не будеш працювати.
Оцей млинок у брата не простий,
Він дасть усе, що ми захочем мати.
Поставив він того млинка на стіл:
«Мели, млинок, нам на вечерю каші!»
І каша враз посунула звідтіль.
Уже тарілки повні, повні чаші.
Вже повен стіл, а він все видає.
Вже каша потекла і по підлозі.
Вже всім аж під коліна дістає.
Багач кричить та зупинить не в змозі.
Він той млинок вже витяг і надвір.
А той все меле, вже і двір залитий.
Метається багатий, наче, звір,
Але не знає, що його й робити.
Вхопив тоді млинка він та й попер
Назад до брата: «На, мені не треба!
Не хочу, навіть, знатися тепер!»
Злий неймовірно він подавсь до себе.
А бідний миттю той млинок спинив:
«Не хочеш, брате, то й живи, як знаєш».
Та і безбідно далі сам зажив,
Бо ж все, що хоче, то одразу й має.
Якось по річці човен пропливав,
Купці з товаром із верхів’їв пли́ли.
Він у селі до берега пристав.
Зійшли купці і новий дім уздріли.
Дізнатися схотіли чи нема
Чого купити чи чого продати.
Гостинно всіх господар їх приймав,
Все розповів, коли взялись питати,
Звідкіль багатство в нього узялось.
Млинок їм виніс, показав наочно.
Купцям то вперше бачить довелось,
Питати стали, чи продать не хоче.
- Ні, не продам його! – бідак затявсь.
Вони ж не стали надто насідати.
Але, коли вночі він спати вклавсь,
Вони тихцем пробралися до хати…
Устав той вранці, а млинка нема.
Та і човна під берегом не видно.
Не став він надто плакатись – дарма
І так живе сьогодні він не бідно.
Купці ж, млинок як тільки потягли,
Одразу сіли у човна й пода́лись.
Як встало сонце, в морі вже були.
Поклали весла й снідати зібрались.
Дістали з торб усе, що кожен мав,
Навкруг усілись та зібрались їсти.
Аж тут: «Немає ж солі!» - хтось згадав.
Воно й без солі їсти можна, звісно.
Але, без неї - що то за їда,
Хай, навіть, на столі всього доволі?
«У нас же млин чарівний!»- хтось згадав,-
Мели, млинок, нам якнайшвидше солі!»
Й млинок почав їм солі видавать,
Хоча й гуртом уже кричали: «Годі!»
Став нижче човен у воді сідать,
Вже скоро й зачерпне бортами воду.
Хтось тямовитий ухопив його
Та і пожбурив чимскоріш у море.
Але млинка не зупинив того,
Тож він працює десь і по цю пору.
Тому й солона у морях вода,
Млинок той солі намолов багато…
Тепер усі купатися гайда,
Ми ж їхали сюди не розмовляти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію