ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Прип’ять
Поїхав я у гості до знайомих
В село на лівім березі Дніпра.
Щоб не сидіти, паритися вдома,
То зранку вудки і підсаку брав,
На річку йшов, щоб рибу половити.
Поки знайомі на роботі десь,
Я міг собі спокійно відпочити,
День просиді́ти з вудкою хоч весь.
Спочину сам від міста і роботи
Та і додому рибки принесу.
А їм поїсти свіжої в охоту,
Не те, що магазинну ковбасу.
Якось сиджу. Щось не клює ізранку.
На поплавець дивитися втомивсь.
Аж бачу поряд дядька-небораку,
Що теж дарма на поплавці дививсь.
Мабуть, у риби вихідний сьогодні,
Коли у нього й в мене не клює.
Хоча, можливо, винна в тім погода –
Ще ранок, а вже сонечко «дає».
Залишив вудки, підійшов до нього,
Чемненько ще здалеку привітав.
Питаю: «Як живете?» «Слава Богу!»
«Що, не клює?»- для слова запитав.
«Та бачиш сам!- і щиро посміхнувся.-
Сідай, посидим та погомоним!»
Я ще на свої вудки озирнувся.
«Та, будеш оком позирать одним!»
А дядько, видно зразу, балакучий,
Уже втомився сам-один сидіть.
І бачу, як бажання його мучить
Аби з ким-небудь хоч погомоніть.
Тож вчасно я, як кажуть, нагодився.
Присівши коло дядька на траву,
«Оце ж Дніпро?»- спитав я для годиться.
Хоч знав і сам: знайомі ж тут живуть.
Та дядьку, видно, того лише й треба.
«Так, це Дніпро. А далі он – Десна.
Дніпро її притягує до себе,
До моря разом з ним біжить вона.
Десна тому, що справа упадає
В Дніпро. Десниця – права то рука…»
«Чекай-чекай, щось тут не співпадає…
Це ж лівий берег?! Як же то ріка
Впадає справа?» «То вже як поглянуть.
Якщо дивитись з Києва – то так.
Цю ж назву річці ще дали поляни,
А, може, ті, хто жив до них. Однак,
Вони на світ по іншому дивились:
Хто як побачив, той так і назвав».
«Тепер спасибі, дядьку, зрозуміло,
Я про таке й уявлення не мав.
А от скажіть, бо я, на жаль, не знаю:
А справа річка у Дніпро тече?
Не та дрібнота. На увазі маю
Десні я рівню чи то й більшу ще».
«Та ж Прип’ять вище у Дніпро впадає,
Ще, навіть, більша аніж ця Десна.
Отак з Полісся воду всю збирає
І до Дніпра чимдуж несе вона».
«Хм. Прип’ять – назва трохи дивна, наче.
Цікаво: хто й коли отак назвав?»
«Ти що тут бачиш дивного, юначе?
Звичайна…Ти легенду не чував?»
«А є легенда?» «Звісно, як не бути.
У нас про все навкруг легенди є».
«Хотілось би, як не секрет, почути».
Уздрівши зацікавлення моє,
Розправив дядько чомусь свої плечі,
Мов камені вантажити зібравсь.
«Ти про Потоп всесвітній чув, до речі?
Як рід людський від Ноя знов почавсь.
Так от, ввійшли у береги всі води,
Річки у своїх руслах потекли.
Поволі відродилася природа,
Розселюватись люди почали.
Вони займали нові землі й нові,
Набудували сіл нових і міст.
Стада й отари розвели здорові.
Уже взялися корчувати ліс
Аби орати й землі засівати.
Тоді й в Полісся люди забрели.
А чому й ні? Земля кругом багата.
Рубали ліс, міста свої звели.
І все ішло, здавалося б, чудово.
Та незабаром в край біда прийшла.
Одна з річок післяпотопних, нових
До моря шлях шукала й не знайшла.
Зібрала воду із річок маленьких,
А куди діти – того і не зна.
Тож стала розливатись потихеньку,
Просочуватись крізь грунти вона.
Родючі землі болотами стали,
В багні тонули села і міста.
Що з тим робити – люди і не знали:
Були поля, а стали болота.
А що з болота виростити можна?
Став голод усе більше допікать.
Зверталась до богів родина кожна,
Просила поміч їм у тому дать.
Нарешті голоси дійшли до Рода,
Він між богів тоді був головним.
І стало йому люду того шкода,
Хоча й не знає, що робити з тим.
Отож Даждьбога якось викликає
І каже: «Синку, вийди та пройдись.
Поглянь, що то за річка там блукає
Та з нею вже на місці розберись.
Як знайдеш, до Дніпра тягни блукачку
І там припни, голубоньку, її…»
«Все зрозумів! Знайти й прип’яти, значить».
Пішов шукати річки він тії.
Іде землею поки що сухою,
Спиняється аби в людей спитать:
«Чи не стрічали річки тут такої,
Що розлилася? Рід велів прип’ять!»
«Ні, не стрічали, може там десь далі».
Іде Даждьбог, вже чвакає з-під ніг,
Уже й дороги, як багнюка стали,
Стріча людей та знов питає їх:
«Десь була річка, що в лісах блукає,
Бо Рід велів її знайти, прип’ять!»
«Ні, тут, як бачиш, ще її немає,
Десь там на захід слід її шукать!»
Пішов він далі. Йде вже болотами,
Вже й ліс навколо у воді стоїть.
Десь поряд річка. Де от, тільки, само,
Як би йому вдалося зрозуміть.
Блукав би довго, але здибав діда.
Він на колоді у дворі сидів.
Вода навколо, вже й у хаті, видно.
Усі пішли, він, видно, не схотів.
Де, каже, жив – там буду помирати.
Отож, Даждьбог у нього і пита:
«Як би в лісах цих річку відшукати,
Яка такі зробила болота?»
А дід питає: «А тобі ж для чого?»
«Та ж Рід велів знайти її, прип’ять!»
«А сил достатньо маєш ти для того?»
«Цілком. То що, ти зможеш показать?»
«Що показати. Недалечко, знаю.
Пройтися трохи. Яр за край села.
Отам вона у той ярок впадає,
А вибратися звідти не змогла».
Пішов Даждьбог, яр за селом шукає.
І справді бачить: повен він води.
Ріка тече, до нього добігає,
А далі ні туди і ні сюди.
Дістав Даждьбог свою міцну мотузку,
По дну ріки її він протягнув.
Хоча іти було доволі грузько,
Але зв’язав і вузол затягнув.
Тоді завдав ріку собі на плечі
Та і пішов він до Дніпра-ріки.
А ріки, я скажу, нелегкі речі,
Отож ішов та тяг її поки,
Петляв потроху, зі шляху збивався,
Ішов на схід, на південь повернув.
Та врешті-решт він до Дніпра дістався
І там бродячу річку і припнув.
А сам пішов від праці спочивати.
Аж тут і люди звичним шляхом йдуть
І бачать річку. Тож давай питати
У всіх зустрічних: «Як же її звуть?»
«Та тут один про Прип’ять все питався.
Отож, напевно, це вона і є!»
«Цікава назва?!» - хтось аж засміявся.
Та двічі назв ніхто ж бо не дає.
Так і зосталась Прип’яттю відтоді.
Коли не віриш, що так відбулось:
Боліт в Поліссі й зрахувати годі.
От звідки б там їх стільки узялось?»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-17 19:28:22
Переглядів сторінки твору 144
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній