ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатські слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною немочі їхній німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про снігура
Через замети, що сягали до колін
Крізь ліс, мабуть, відомими стежками
Ішов чернець старий із малюками.
Попереду ступав по снігу він.
За ним вони вервечкою по сліду,
Бо ж їм той сніг кому й до голови.
Чернець далекі відгуки ловив
Та все кивав, неначе щось провідав.
Що їм робити у лісах глухих,
Коли навколо грудень так лютує?
Куди загін малесенький простує?
Що з теплих хат могло прогнати їх?
Монголи!..Що до Києва прийшли,
З усіх боків град стольний обступили.
Вони вже чули, як пороки били,
Поки й подалі в ліс не відійшли.
Що там тепер – того ніхто не зна.
Відбили ту орду чи не відбили?
А що, як вона місто захопила?
Тепер уже четвертий день мина,
Як вони школу в поспіху лишили,
Коли почули той тривожний дзвін.
Про небезпеку попередив він.
Вони спочатку в Київ поспішили,
Але уздрів учитель Никодим,
Як чорна хвиля місто охопила
І всі шляхи-дороги перекрила.
Отож велів за ним рушати їм.
Повів крізь ліс їх у чернечий скит
Лише йому відомими стежками.
Топтав дорогу перед малюками
Аби вони за ним ступали в слід.
Давно вже стихли і тривожний дзвін,
Й глухі удари у міські ворота.
Вони уже й спинитися не проти,
Але ж усе вирішує тут він.
Аж ось, спинився, врешті, Никодим,
Галявину уважно обдивився.
Тим оглядом своїм задовольнився,
Велів цурпалля натягати їм.
Сам заходився місце розчищати
Поміж високих і густих ялин.
«Несіть сухого! - попередив він,-
Від нього менше диму будем мати.
А то іще помітить супостат
І кинеться тоді за нами слідом.
Та треба ж відпочити, пообідать».
Чернець іще раз озирнувсь назад,
Мов сподівався, що помітить зможе,
Чи хто услід за ними не спішить.
Тоді узявся вогнище палить
Із того, що притяг до нього кожен.
Вже скоро всі усілися кругом,
Черствого хліба у руках тримали,
Сніг розтопили, тим і запивали,
Гадали – скоро вже дійдуть того
Глухого скиту аби відпочити,
Поїсти щось поживніш сухарів.
Та грілися, поки вогонь горів
Потомлені усі – бо, звісно ж, діти.
Хто вже доїв, той трохи задрімав.
Лише найстарший із усіх Миколка
Все щось крутився, начебто на голках,
Вже другий кухлик у руках тримав
З водою, що приємно парувала.
Та роздивлявся навколишній ліс.
У кронах добре чути вітру свист,
А тут внизу в них тиша панувала.
І раптом: «Дядьку, дядьку Никодим,
Що то за птахи онде на ялині?»
Чернець поглянув: «Снігурі то, сину!»
Мабуть, хотів обмежитися тим.
Але Миколка знов пита його:
«То їх від снігу так, мабуть, назвали?»
«Можливо й так! Вони ж поприлітали
Коли у нас все у снігу кругом.
А чув колись, чи правда то чи ні,
Та знаючі колись казали люди,
Що «снігах» означа «червоногрудий»
У торків. І, здається так мені,
Що може й звідти птаху цю назвали».
«А й справді, он як червоніють всі!..
А звідки, - знов Миколка напосів,-
Вони такі червоногруді стали?»
Задумався на хвильку Никодим,
Дровець неспішно у вогонь підкинув.
«Історія то дуже давня, сину.
Та слухай, я тобі переповім.
Було то у біблейські ще часи
І був снігур тоді ще сіра птаха.
Хотів червоні груди бідолаха.
Отож, лелеку, буцім, попросив,
Щоб та червоних ягід назбирала
Й натерла йому пір’я соком їх.
І став снігур гарніший од усіх.
Хоча… недовго радість та тривала.
Бо скоро сік той вимився кудись
І став снігур , як і раніше, сірим.
А у лелеки, поміж тим, допіру
Червоний дзьоб відтоді залишивсь.
Снігур з тих пір засмучений літав
Та все не полишав свої надії.
А раптом хтось усе-таки зуміє
Зробити, щоб червоногрудим став.
Почув, що, наче, поміж люди є
Такі, що все уміють фарбувати.
Тож полетів до них аби спитати,
Бажання як утілити своє.
От прилетів в красильню, став літати,
Співати аби майстер зрозумів.
Той саме фарбу в чані колотив.
І заходився птаху виганяти.
Бо ж мови він пташиної не знав.
Махав своєю палицею всюди,
Червона фарба втрапила на груди
І знов снігур червоногрудим став.
Збулася мрія…Але час минув
І скоро фарба вицвіла, злиняла.
І знову груди його сірі стали.
Тож він на мрію і крилом махнув.
А що робити, коли не виходить?
Змирився. Сірий – так тому і буть.
Про свою мрію вирішив забуть.
Як дав Господь – того змінити годі.
Усе на світі у руках Його.
Та, коли будеш праведно чинити,
То зможеш і своє життя змінити.
Ось тобі приклад снігура того.
Летів він якось повз Єрусалим.
Аж бачить – люди сунуться юрбою
І трьох людей ведуть поміж собою
І усі троє із хрестом своїм.
Цікава пташці веремія та.
Кружляти стала навкруги, дивилась,
Як на горі юрба та зупинилась,
Як трьох людей розп’яли на хрестах.
А одному іще й вінець терновий
Із шпичаками на чоло вдягли.
Де шпичаки ті вп’ялися були,
Побігли на лице краплини крові.
Жаль стало чоловіка птасі тій.
Вона до Нього хутко підлетіла,
Повитягала шпичаки із тіла.
Відкрив Той очі і всміхнувся їй.
Тоді помітить птаха не могла,
Що її пір’я в кро́ві забруднилось.
Отак червоні груди й залишились.
Бо ж кров та не звичайною була.
То люди злі Ісуса розіп’яли
І Божа кров зросила снігура…
До речі, підніматися пора,
Аби до ночі ми у скит попали».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-08 19:18:25
Переглядів сторінки твору 231
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній