ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Сіра миша
- Нехай коза, аби тільки з чужого села. - жартує услід парубкам сутулий дідуган. - Бач, мода у них на залицяння до дівок з інших сіл, ніби свої чимсь гірші.
- Зі своїми виросли, не сприймають їх як майбутніх дружин. - дідугану перечить сусід, огрядний підстаркуватець. - Ото з трьома парубками, що он де пішли, з дитинства гралася Вірка, ровесниця їхня. Чотирирічною побачила якось, як, ставши у ряд, справляють малу потребу хлопчики. Вона й собі їхнім способом, коли організм попросив. Та де ж там - не вдалося малій штучки знайти, якою хлопчики орудували. Шукала, шукала тай обдзюрилась.
- До чого тут Вірка, сусіде? - станцював бровами сутулий.
- Як же, - гигикнув огрядний, - може, й дотепер вважають її недотепою хлопці.
- У Вірки тої чоловік з Канади. Бізнесмен! То ж усе-таки добре знаходить те, що потрібно їй. - вирвалось у сутулого і з вітром попутним навздогін парубкам полетіло.
Троє за пів сотні метрів оглянулись.
- Ви щось кричали нам, діду? - запитав стрункий Сергій.
- Та чимчикуйте з Богом! - надів на вітер сутулий.
Трьом цікаво, які теревені за спинами у них затіяли, але мусять поспішати, бо танці в сусідньому селі ось-ось розпочнуться.
- Здається, про нашу справу діди. - пхикнув кучерявий Іван.
- Яку ж це нашу? - здивувався кремезний Юрій.
- Тьху, Юрку! - хитнулись кучері Івана. - Увімкни мізки!
- Увімкни й не вимикай! - докинув Сергій.
- Ага, справа кавалерів... - врешті здогадався Юрій. - Моя Катька знову зачарує. Яка ж вона гарна у всіх платтях, які вдягала! Як личать їй прикраси усякі! А коли заговорить, так і хочеться до вуст її припасти. Правда, здебільшого мовчить, до мене придивляється.
- До взуття та одягу твого радше. - пришвидшує крок Сергій.
- Що ж тут дивного? - почуте дратує Юрія. - Навіщо Катьці якийсь ботанік, що пильнує лишень окуляри свої, а зовнішнім виглядом не переймається. Катька одразу визначила, з ким не осоромиться. Так, так, скажу вам, друзяки, толкова вона у мене. Не дівка, а мікроскоп: нічого повз увагу її не гайне. Й цікава до всього: геть усе розпитала про мене.
- Не так про тебе, як про твої статки. - уточнив Іван. - Ще й перевірила сказане мною у розмові з Сергієм.
- Тай добре. - буркнув Юрій. - Не хоче Катька кота у мішку... Одружимось і все у нас буде... кремезно! Ха-ха! Моя статура міцна, й Катька не Дюймовочка. Дім батьків моїх, де житимемо, як фортеця завбільшки, сад коло дому на гектар розбігся...
- Цікавий підхід... Визначаєш майбутнє за зовнішнім, точніше за тим, що кидається у вічі одразу. - гомонілось Іванові. - В такому випадку, друже, мої й Наталчині кучері...
- Ха-ха-ха! - розвеселився ще дужче Юрій. - ви й насправді обоє кучеряві, тобто непередбачувані.
- Так здавна кажуть. - замислився Іван. - Не знаю радіти чи шкребти потилицю...
- Красуня твоя Наталка! Таку на руках не гріх носити. То ж стерпиш усі її прибабахи, замислений. - стрибала щелепа Юрія. - Обидві наші дівки - красуні, не те, що у Сергія...
- Стрункому варто поміркувати... - натякнув Іван.
- Що не так, хлопці? - оглянувся, ідучи попереду, Сергій.
Двоє посипали навперебій.
- Що то за дівка, що скромніше від хлопців вдягнена.
- Нігті не фарбовані, очі не підведені... Лінива!
- Мовчить, як статуя, коли інші підтримують бесіду.
- Зростом не вийшла.
- Вдача за сімома замками.
- Сіра миша!
- Дуже сіра!
- Годі! - відмахнувся Сергій. - Я Іринку люблю! Чуєте? Не Ірку, а Іринку. Не дівку, а дівчину!
У двох скептичні посмішки.
- Романтик!
- Ідеаліст!
- З несмаком!
- Сліпець!
Сергій од почутого полотніє.
- Замовкніть, хлопці!
Дружба, кажуть, проявляється у відчутті міри. Двоє прикусили язик, аби не зробити другові вкрай боляче. Решту дороги пройшли мовчки. У клубі, звідки вирвавсь на простір танцювальний ритм, блимав прожектор - розвага захмелілих місцевих. Невже й сьогодні будуть провокувати... І хто провокуватиме? Та бульката дрібота, яку суворим поглядом відсторониш, чи ті, що шаління зграї відчують?
Друзі прочинили вхідні клубу. Назустріч - п'янючий парубок. На ходу розстібає гудзик штанів.
- Дорогу! - гарикнув і, спіткнувшись об поріг, полетів сторч головою.
- Може й не поспішати надалі бігун. - вказав на змокрілу матню парубка Юрій.
До залу йшли вузьким коридором. Зупинилися коло старенької з віником та совком у руках.
- В гамі прибираєте, бабцю? - здивувалися.
- Ой, синочки! - зітхнула старенька й увійшла в кімнату праворуч.
Сергій кивнув хлопцям.
- Гайда за прибиральницею: розпитаємо, що коїться.
Кімната, в якій розмовляли, була всіяна недопалками. На масивному столі пляшки з-під горілки і колода карт. Запах тютюнового диму роздирає ніздрі.
- Що коїться? - перепитала старенька. - Котиться місцева молодь у безодню! За моєї молодості п'яного в народний дім не пускали, соромили, а тепер юнака, що вперше на танці приходить, без кількох пляшок у клуб не впустять... Ще й напоять до чортиків, у кавалери посвячуючи. Господи, прости недолугим за таку посвяту.
- Ми від цього ритуалу відмовились! - вигукнув Юрій. - інші у нас принципи.
- Тому й не долюблюють вас місцеві, м'яко кажучи. - барвить зажуру старенька.
- Байдуже! - змальовує з облич друзів Іван і трійця прямує у зал.
У просторому залі очі трьох розшукали улюблені постаті у світловому мерехтінні: вони то зникали, то знову вигулькували з-за спин танцюристів. Катерина, до якої одразу побіг Юрій, танцювала поблизу вікна. Світло-червона з мереживом сукня дівчини вирізняла її з-поміж усіх. Юрію уявлялось, що він наближається до екзотичної квітки, чиї пелюстки ось-ось доторкнуться його губ, але за мить уже побачив перед собою багряний знак запитання.
- Чому запізнився?
- Я... Я... - парубка пригнітило невдоволення, яке аж через край вихлюпнула Катерина, тому не знаходив слів для пояснення. Стояв понуро і теж добирав іскор образи.
Наталія, помітивши Івана, вистрибнула на сцену, де гупав головою у бубен якийсь біснуватий, а за місцевими мірками, далебі, геройський парубок, і нахилила до нього кучері.
- Ревнуй, Іване!
Ірина, як завше, була осторонь дійства до приходу Сергія - усамітненою і мовчазною і тільки тепер ворухнула тонкими вустами.
- Здрастуй, коханий!
Сергій бачив той порух на відстані, поки ішов назустріч їй. Ішов і роздумував, чому увагою оминув дівчат ефектних, із життєрадісним сміхом, тих, урешті, що заставляють добиватися їх, аби почуття кавалера буяли вповні. Іринка зовсім не схожа до таких. Без шарму... Чи й насправді сіра миша, як мовлять друзі. А все ж... їхня душевна близькість проростає з чогось іще невідомого йому, можливо, прихованого її вдачею. Час виокремить цю таємницю.
За крок до Ірини Сергій повернув ліворуч - так рвучко, що танцюрист, якого зачепив плечем, гепнувся на підлогу. Неподалік на руках Юрія повисли четверо місцевих, а п'ятий гатив схопленого у сонячне сплетіння, тож від рук і ніг Сергія залежало життєдайне... За кілька миттєвостей звільнений Юрій вгамовував біль на долівці, а його рятівник, як тільки міг, блокував удари п'ятьох. Івана не відпустив зі сцени бубноголовий, що, було, схопив за перса Наталію і тепер вони удвох з Іваном котилися сценою у двобої.
З усіх закутків залу, мов гоголівські упирі зі щілин церкви, посунули на трьох невгодних довготелесі й куці, ошалілі й нацьковані - усі, кому баглося вдарити. Їх заледве міг бачити Сергій: упав на долівку від пропущеного удару у скроню і начебто віддалявся далеко, аж ген у монотонний гул... І раптом монотонне розірвав крик Іринки.
- Зупиніться, звірі!
В наступну мить тендітна дівчина упала на Сергія навзнак, прикриваючи від ударів. Разючі підошви й кулаки шаленців зависли у повітрі, хтось когось відтягнув за плечі у сторону, а всі ті довготелесі й куці ні в сих, ні в тих завмерли на місці чи то спантеличено, чи то ображено.. З ними разом ніби й час зупинився, здалося. Лишень Сергій упіймав його стрімкість у перетворенні сірого на яскраве...
- Ти незрівняна, Іринко. – прошепотів. – Назавше!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-31 08:49:57
Переглядів сторінки твору 1753
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.991 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.026 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2022.10.04 07:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2020-05-31 13:34:44 ]
... щось у фейсбук... дивився... наче..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:27:37 ]
Дякую, Ярославе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 13:44:34 ]
Ну прям, як в юного Гоголя: 1)"вистрибнула на сцену, де гупав головою у бубен якийсь біснуватий, а за місцевими мірками, далебі, "крутий" кавалер,"2)"а п'ятий гатив схопленого у сонячне сплетіння, тож від рук і ніг Сергія залежало життєдайне... За кілька миттєвостей звільнений Юрій вгамовував біль на долівці, а його рятівник, як тільки міг, блокував удари п'ятьох." 3)"тендітна дівчина упала на Сергія навзнак, прикриваючи від ударів. Підняті ноги шаленців зависли у повітрі..." РОЗВЕСЕЛИЛИ ВИ МЕНЕ, БОГДАНЕ!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:37:49 ]
Якось так пишеться мені з гумором останнім часом Сергію. Хоча в цьому оповіданні гумор - це спосіб привернути увагу до серйозних проблем. Щодо виділених вами фраз зазначу, що не всі вони усміхають, бо з власного досвіду знаю, наприклад, як протистояти п'ятьом і як важливо вчасно домогти тому, хто за крок від каліцтва або смерті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:42:21 ]
В даному випадку тут мене усміхає не сам твір, а засоби вираження... Наприклад, наївність, якась дитячість... Хоча для підлітків - може бути!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:57:44 ]
Тут я бачу коментар літератора-психолога. Мої ЛГ й насправді підлітки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-05-31 19:45:54 ]
Сумно сприймати таке виродження молоді.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 21:57:54 ]
Сумно, пане Іване. На щастя, не вся молодь така. Багато залежить від того, як і хто на молодь впливає.