ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олексій Кацай
2020.07.11 19:54
в крик вбили грім
скрутили вітром в’язи
струмками влили в мозок переляк
за руки й ноги ухопили разом
і я ще досі пам’ятаю як
викрадачі мої мене щодуху
тягнули крізь гармидер
гуркіт

Євген Федчук
2020.07.11 19:44
«На городі бузина, а в Києві дядько».
Хто цю приказку не зна? Але, по-порядку.
Стрів обідньої пори дідуся старого,
Він із паличкою брів мимо двору мого.
Я на лавочці сидів, у тіні ховався,
Дідуся того уздрів, із ним привітався
Та й кажу йому тоді: -

Марія Дем'янюк
2020.07.11 15:31
Твоя величність білошоколадна,
П'янкодухмяна, ноти кардамону,
І я до вуст твоїх торкаюсь ніжно,
Полетимо у височінь бездонну...

Два птаха, дві зорі, і темінь неба,
І світ в задумі дивиться у вічі:
Чому як вогники палають поруч,

Сергій Губерначук
2020.07.11 07:38
Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
у генах,
у крові
метастазів смертельний орган;
пробігла по контурах тиші миша,
крапкою такого вироку постав тарган;
лікоть сповз,
кулак розплющив крапку,

Ігор Шоха
2020.07.10 20:11
Сідали ми поближче,
злітали ми все вище,
крутили на горищі
ми любов.
Була ти зовсім боса
та не крутив я носом
і кращої за тебе
не найшов.

Євген Федчук
2020.07.10 19:12
Іду якось по вулиці села.
Уже зоря вечірняя зійшла
І сутінки на землю опустились.
А я іду, думками десь далеко.
Нарешті трохи спала денна спека,
Отож пройтися трохи захотілось.
Іду, минаю хати і сади
І бачу зразу – хто і як глядить:

Іван Потьомкін
2020.07.10 18:13
За валом вал. До гіркоти, до втоми.
Вгамуйся, море, не зови.
Вже й так хрипкий твій погук
Зриває серце з якорів
І кида в одчайдушний простір,
Де, мабуть, творяться слова, а не шторми.
І тільки звичка жить,
Завтра починати ранком

Олександр Панін
2020.07.10 16:49
Навіщо Доля часто
розлучає
закоханих
без смутку і жалю,
поволі, непомітно
і надовго?
Чинити опір -
безнадійна справа...

Дума Козак
2020.07.10 13:33
Тиша. Спить усе довкола, навіває сон.
Свіжо. Пахне матіола, ніч бере в полон
тих, хто бігав і сміявся, грався і співав,
хто квітками любувався і ходив на став.

Ніч прийшла і небо чисте всіяли зірки.
Перламутрове намисто облягли хмарки.
Як млинець

Ігор Федів
2020.07.10 11:22
Рушали побратими у похід,
У полум’я, яке уже чекає,
Пора осіння замітає слід,
А Чорний ліс ідею захищає.

Дорогою - крізь терни до зірок,
Долаючи червоні заметілі,
І дії ці, як нації урок,

Сергій Губерначук
2020.07.10 09:02
Як незасіяна рілля,
до злив і сонця збайдужіла,
так само довга скна твоя
без сильного, як сім’я, тіла.

Так само сиплеться сніжок,
з якого зими ліплять замок,
розтане, й знов – на посошк –

Віктор Кучерук
2020.07.10 08:11
Хмільний, як брага, запах матіоли,
Від вітру намагаючись втекти, –
Опівночі наповнює поволі
Кімнати напівсонної кути.
Мовчазно і безбарвно осідає
Все далі й глибше в почорнілу хлань,
Як і рої наївних і безкраїх
Останніх і прощальних сподівань.

Микола Соболь
2020.07.10 07:09
Хай ніч розсудить і зведе рахунки
Валькірії не місце на землі.
Потрапив у тенета до чаклунки,
А чари її ніжні, але злі.

Тремчу від стужі у жарких обіймах
І не рятує "Отче наш..." мене...
Ну відпусти, тебе благаю, відьмо!

Ігор Деркач
2020.07.09 22:56
– А пам'ятаєш, на Купайла
у лісі папороть цвіла
і ти мені пообіцяла,
.................................?
– А пам'ятаєш, вечорами
свіча горіла у вікні,
а я тинявся за тинами,
.................................?

Євген Федчук
2020.07.09 19:52
Тече, тече Дніпро-Ріка
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.

Сергій Губерначук
2020.07.09 09:15
Не взнаки тобі плакати,
названий брате.
Я з тобою, як з матір’ю
разом ридаю.
А сміюся – без тебе,
бо іншого знаю,
і тепер з ним одним
я, як є, винуватий.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Лада Квіткова
2020.06.07

Микола Байдюк
2020.06.06

Олександр Ку
2020.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про шипшину
Проводжає парубок дівчину додому.
Йдуть повільно стежкою. Літо, а, проте,
Їй, напевно, холодно в платтячку легкому,
Тож до нього тулиться, а він аж цвіте.
Соловей старається пісні їм співати.
Зорі з неба дивляться, блимають здаля.
І вже геть забулося, що чекає мати
І що буде лаяти, бо ж всю ніч гуля.
Він їй щось нашіптує, вона усміхається,
Чи смішне розказує, а чи просто так.
А він вже ж вигадує, так уже старається.
Тільки б усміхалася милая отак.
Раптом зупинилася і шепоче дівчина:
«Що ото чорніє там? Милий, я боюсь!»
І до нього тулиться іще дужче з відчаю.
А він гордий з того і: «Зараз подивлюсь!»
Підійшов без остраху, скоро повертається,
Гілочку протягує: «Мила, це тобі!
То шипшина, цвіт на ній саме розпускається.
Тільки дивись, рученьки не сколи собі».
Далі йдуть. Ту квіточку вона усе нюхає.
А від неї аромат, що й не передать.
І шипшину нюхає, і парубка слухає,
Що їй про шипшину ту все розповіда:
«Це було тоді, коли ще була козаччина.
Хоч уже і правили краєм москалі.
Та для козаків іще не завели панщину.
Жила гарна дівчина у однім селі.
Звалася Оксаною і була козачкою -
Все, що залишилося від її батьків.
Вирізнялась вродою і доброю вдачею,
Тож відбою не було їй від парубків.
Та з Іваном красенем лиш вона кохалася,
Слухали під вербами солов’я удвох.
Скоро й до весілля вже вони готувалися.
Але, хтось планує та…все рішає Бог.
У селі тім сотник жив дуже злий і жадібний.
На Оксану вже давно око він поклав.
Як зустріне, сокорить з нею любо, лагідно,
Натякає кожен раз, що би й заміж взяв.
Воно звісно – удівець, хоч уже за сорок мав,
Але ж хочеться у дім жінку молоду.
Про кохання говорив, статками приманював.
Та Оксана вперлася, каже: «Не піду!»
Став тоді він думати, як зламати дівчину.
А, оскільки був Іван також козаком,
То відправив він його десь на Чигиринщину,
Щоб, поки нема його, все рішить ладком.
Став дарунки дівчині він щодня приносити,
Хоч і відмовлялася вона кожен раз.
Тоді став погрожувать: «Ще не знаєш досі ти,
Що вам буде, коли я розізлюсь на вас!
Та зживу зі світу я враз твого коханого,
Буде він козаччину в москалів служить.
Болотистий Петербург вже чекає на його,
Чи відправить цар Петро десь канали рить».
Страшно стало дівчині, але опирається.
Не бажа за сотника, аж душа кричить.
Може, воно з часом все якось уладнається,
Сотник перебіситься, дасть із милим жить?!
Але й той уже затявсь: буде лиш по-моєму.
Своїм прихвосням велів дівчину схопить.
Знає підлий, що усе це зійде із рук йому,
Тому може долями людськими вершить.
Посадили під замок дівчину не гаючись,
Про весілля з нею вже сотник заявив.
Захист де її знайти і батьків не маючи?
Був би милий поряд, він, може б, захистив.
Тож на себе лиш вона тепер сподівалася.
Якось служка, як завжди, їсти їй приніс.
А вона коло дверей тихо заховалася,
Стільчиком ударила аж злетів униз.
А сама бігом надвір і у ліс стежиною.
Мчить і чує: по слідах вже її біжать.
Розізлився сотник, сам подавсь за дівчи́ною,
Аби власноруч її за те покарать.
Мчить вона, не поміча, як гілля рве тіло.
Як на землю по сліду густо капа кров.
Як могла би, то вона в небеса б злетіла,
Аби сотнику до рук не потрапить знов.
Але він наздоганя, сили більше в нього.
Іще трохи і, мабуть, думає - впаду…
І звернулася тоді дівчина до Бога
Аби той порятував, відвернув біду.
Сотник мчить, уже ось-ось за рукав ухопить.
Вже думками упіймав і кара її:
Канчуками засіче чи в ріці утопить,
За приниження усі відомстить свої.
Але раптом перед ним дівчина пропала,
Замість неї дивний кущ і рожевий цвіт.
І рука, що за рукав дівчину хапала,
Ухопила гілку і… аж прокляв він світ.
Бо десятки колючок в руку устромили.
Він від болю закричав, розлякав весь ліс.
Служки потім кров йому ледве зупинили,
Ледве вірили тому, що в гарячці ніс.
Сотник з розуму зійшов – так і говорили,
Пішла слава по селу, до полку дійшло.
Скоро сотника того зі служби звільнили…
А про дівчину нічого чутно не було.
Тільки в лісі розрослося чимало шипшини,
Скоро ягоди червоні визріли на ній.
Наче кров, що пролила втікачка-дівчи́на,
Аби лише, щоб не бути за не любим їй».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-05-26 20:05:54
Переглядів сторінки твору 31
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.576 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.473 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.07.11 19:47
Автор у цю хвилину відсутній