ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про росичку
Блукав по луках на початку літа.
Згори вже добре сонечко пекло,
Хоч знизу ще вологою тягло,
Тож ніде було сісти, посидіти.
Аж здибав дивну квітку у траві,
Листочки круглі у п’ятак завбільшки,
Зелені, а по них червоні ніжки,
Здається, наче скупані в крові.
На кожній ніжці крапелька роси.
«Так це ж і є росичка!»- здогадався.
Я з нею ще ні разу не стрічався,
Тож краще роздивитися присів.
«Ага!»- дивлюся, здобич уже є:
Комарик, мабуть, звабився росою,
Тепер-то ніжки не відклеїть свої́,
Хижачка здобич вже не віддає.
Отак повівся на красу тії
Та і пропав… І в пам’яті раптово
Сплила легенда, але, чесне слово,
Не пригадаю – де я чув її.
Було то все давно. В однім селі
Жило подружжя – жінка з чоловіком.
Уже були немолодого віку
Та діточок їм дати Бог жалів.
І по церквах ходили й по бабка́х,
Уже зовсім зневірились…Аж раптом
Бог їх усе ж нагородив дитятком,
Коли вони були уже в роках.
Та донечка для них усім була.
Отримавши на старості те щастя,
Вони не знали – де її покласти.
А вже ж вона красунею росла.
Батьки її Росичкою назвали.
Тому в селі ніхто не дивувась.
Хто як хотів, той так і називавсь,
Хоч всі ім’я ще й християнське мали.
Вона ж , як тільки трохи підросла,
Від хлопчаків одбою вже не мала.
Хоча нікого ще не виділяла,
Вже ними верховодити могла.
Було, як гляне карими очима,
То жоден хлопець встояти не міг,
Готові все покласти їй до ніг…
Проте росла недоброю дівчи́на.
Чи то батьки їй потакали так,
Чи то таку у неї душу вклали,
Але вона лише про себе дбала,
Нікого не жаліючи, однак.
«Я хочу!» - більше і не знала слів…
Якось з сусідським хлопчиком ходила,
Велику грушу на вершечку вздріла.
«Я хочу!» Той швиденько зрозумів.
Подерсь на грушу. Гілка обломилась,
Упав сердешний з деревини вниз…
А в неї ані співчуття, ні сліз,
Лише якось зневажливо скривилась.
Так і росла, дражнила парубків,
І менжувала ними, як хотіла…
То все Іваном - красенем вертіла.
Він вже і оженитися хотів.
Аж тут Петро вернувся у село.
Батьки його були з селян багатих
І сина віддали наук вивчати,
Тож кілька літ його і не було.
Петро зустрів на вулиці її
І геть забув усі науки миттю.
Хотілося лише її любити.
З тих пір нічого і не пив, не їв.
Вона ж Івана кинула бігом
Та й почала тоді з Петром стрічатись.
Іван від горя мусив в світ податись,
З тих пір в селі й не бачили його.
Росичка ж з хлопця мотузки́ плела.
Все, що веліла, він робив охоче,
Заледве з уст злетить її: «Я хочу!»
І знову справа до весілля йшла.
Вже і батьки його були не проти,
Аби лиш їхній син щасливим був…
Аж панський економ раз завернув,
Поглянути, як в полі йде робота.
Росичку серед вулиці зустрів
І, хоча був уже підстаркуватий,
Стоїть, не може слова їй сказати,
Як глянула вона з-під чорних брів.
В село щодня він їздити почав,
І завертав щораз до її хати
Аби їх подарунок передати.
Дешеве, звісно ж, він не дарував.
Батьки лише дивилися на те,
Вона ж приймала радо подарунки.
Забула вже Петрові поцілунки,
Немов для неї місце він пусте.
Лиш економ на заміж натякнув,
Вона усе покинула, здалася
І з ним в маєток панський подалася.
Народ в селі від новини загув.
Петро з того ледь з розуму не з’їхав,
Бо ж думав, що вона його коха.
Жалівсь на долю, що вона лиха.
Став пити й незабаром спився тихо.
Вона ж тим часом панною жила
В маєтку панськім. Економ старався.
І молодився, модно одягався.
Вже справа знову до весілля йшла.
Аж тут навідавсь до маєтку пан,
Який донині їздив десь по світу.
Приїхав на маєток поглядіти…
Й побачив: карі очі, то́нкий стан…
Вона також, заледве пана вздріла,
Забула економову любов.
У ній заграла її хижа кров:
До неї жертва нова прилетіла.
Як економ її благав, молив
Аби вона його не полишала.
Вона взяла від нього, що бажала,
Тож хай дарма не витрачає слів.
Із паном вона в місто подалась
Аби звикати до нового світу.
Адже тепер їй стати пані світить…
А там… Хто зна… Потроху узялась
Заводити знайомства між панами.
Усе згодитись може у житті.
До пана ж бо не мала почуттів,
Когось зустріне пізно або рано.
Як з пана все, чого змогла, взяла,
Знов стала виставляти свою вроду.
Раз на балу зустріла воєводу
І того в серце вразити змогла.
Без роздумів полишила того,
Кому своє кохання обіцяла.
Не першого ж уже вона кидала.
Чому жаліти мала би його?
Хоч воєвода має вже жону
Та хто коханку завести боронить?
Живе в маєтку. Слуги. Охорона.
А там… ще можна все перевернуть.
Дивись – вже й воєводиха вона…
А то іще і князя можна стріти.
Тут головне – момент не пропустити
І вже вона князівна…чи княжна?
Ет… не важливо. Мріялось одній…
Вона уже між королів думками…
Але не ми, а доля грає нами.
І час прийшов за все платити їй.
Пан, що його покинула вона,
Був не із тих, хто так усе прощає.
Вночі він до маєтку приїжджає,
Влізає потихеньку до вікна.
І, поки вона в снах солодких плава,
Він її хутко міцно пов’язав,
Сповиту витяг, на коня узяв,
Завіз у ліс і кинув на галяві.
Її шукали в лісі кілька днів,
Аж доки не набридло воєводі.
Чи то він не знайде такої вроди?
Тож припинити пошуки велів.
А через кілька літ у тих лісах
Стрічатись квітка незнайома стала.
Комашки коло неї пролітали
І думали, що в неї то роса.
Напитися сідали й пропадали…
Від них не залишалося й сліда.
Хтось дівчину, що зникла, пригадав,
Отож росинка квітці назву й дали.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-05-21 19:44:11
Переглядів сторінки твору 359
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній