ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.07.15 01:46
Нарешті отримав змогу презентувати Вам нову книжку "Скарбничка усмішок Тут є і проза, і гуморески, і навіть більше: те, що називають ВИСОКОЮ ПОЕЗІЄЮ. Дехто скаже: "Пхе! Все, що крапає з пера Олександра Сушка - версифікація та графоманія». Чорта з два

Володимир Бойко
2020.07.15 00:44
Чи ти бач, а чи не бач –
Я стрибаючий стрибач.
Вище себе я стрибну,
Вище неба зазирну.

Я легкий, немов пір'їнка,
Застрибну я на хмаринку,
А коли навшпиньки стану,

Серго Сокольник
2020.07.14 22:50
андеграунд**

Мов хлібчик із маслом... Зі здоби богиню
Зліпили Боги, до екстрімуму ласі.
Здавалось, про тебе повік, до загину,
Писати творіння я матиму настрій...
Не хлібчик ти, "бутер", що маслом на горе
Упав, і чужею дожертий свинею.

Євген Федчук
2020.07.14 19:42
Прийшов якось до бабуся я погостювати,
А вона в садочку вишні в цеберко зриває.
Взявся я тоді хутенько їй допомагати,
Бо вже лазити на вишні гарний досвід маю.
Доки вона ходить знизу, ягід там не густо,
Я заліз по віттям вгору та відерце повню.
Доп

Ігор Деркач
2020.07.14 15:50
Проминає усе, що було і не буде
на чиємусь віку, на останній межі...
а найбільша печаль, що поховані люди
не залишать напам’ять свої міражі.

Що не знає ніхто, чим багата людина,
поки лямку свою дотягне до кінця...
Ну і що, якщо дуже любив Ук

Ірина Саковець
2020.07.14 15:26
Знайти себе - і знову загубити
межи ночами й днями, навмання
блукаючи у срібній тиші літа,
де вирізьблені наші імена,
де смертний гріх - лише заговорити,
проміння перше ніжиться на склі.
Не клич мене: до тебе тільки вітер
озветься голосами поколінь

Нінель Новікова
2020.07.14 15:19
Вам не здолати нас, тяжкі часи,
Бо ми у добровільному полоні
Кохання і цвітіння, і краси,
У таїні і магії гармоній.

А ця весна – комусь вона страшна –
Коронавірусу жахливе лихо…
Та я іду з тобою, не одна,

Іван Потьомкін
2020.07.14 12:03
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего из

Олександр Бобошко Заколотний
2020.07.14 11:46
Літо змиває в якусь величезну калюжу
всі сподівання, що мали ми ще донедавна.
Дощ – остогидлий, холодний і навіть колючий.
Сонячних променів червень чомусь недодав нам.

Літо – в калюжу. Усі його пляжі та зорі;
всі його трави духмяні й нагострені ко

Сергій Губерначук
2020.07.14 07:48
Вуста, помадою так старанно відтиснені
в кінці листа твого, нагадують печать.
Солодкий логотип любові й відстані
наказує писати і чекать.

Отак ти завжди б’єш найбільшим козирем
полки думок моїх, які вступили в гру –
на лід крихкий… У темнім теплім

Віктор Кучерук
2020.07.14 06:59
Синім сяєвом світання
Заясніло звіддалі
І змінилося блищання
Крапель випару на склі.
Різь в очах від сотень іскор
Випробовує своє, –
То повіки мружить різко,
То прищулить не дає.

Олександр Сушко
2020.07.14 01:17
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» – містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість). Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й р

Володимир Бойко
2020.07.14 00:09
По стежині коло плота
Ходить-нипає жеброта,
Виглядає-вичисляє –
Чи господаря немає.

Хто не викопав цибулю –
Той на ранок має дулю.
Хто не вибрав ще часник –

Євген Федчук
2020.07.13 19:33
Ще пам’ятаю, зовсім я малий.
Сидим якось з бабусею на ганку.
Я весь розмлів від ситного сніданку
Та роздивляюсь двір безмежний свій.
А тут сусід по вулиці іде
І видно – не тримають його ноги,
Бо йде, неначе міряє дорогу:
Чи вона ширша, чи то вужча

Серго Сокольник
2020.07.13 18:55
андеграунд. сюр. під смаки не адаптовано***

Часи, донедавна брутально щасливі...
Безмежно нахабні... Одвічно сміливі...
Як Грицям на кониках "ловко" вертітись,
На нервокрові героїчно "світитись",
Без вірусу трунку відважно упитись...
ЗАЖЕРЛИВА

Василина Іванина
2020.07.13 16:32
…із колиби, схованої в зворі,
злодій-час украв цю мить і зник.
На ґруни уже розцвів цикорій -
сонцегляд, батіжник, серпівник…
Мерехтливі хвилі блідо-сині,
наче скло розплавлене, тремтять -
спека. Липень. Сіно в карантині…
…Гори горнуть Божу благода
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Лада Квіткова
2020.06.07

Микола Байдюк
2020.06.06

Олександр Ку
2020.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про перестріч
Біда прийшла на нашу Україну,
Коли султан послав до Чигирина
Свого візира Кара-Мустафу.
Щоб краще оборудка та вдалася,
Ішов не сам, узяв собі Юрася
Хмельницького. Зловив, немов дрофу,
Що лише біга степом – не літає,
Як батько. Той колись іще спитає,
Коли на світі стрінуться тому.
Поки ж тулився у турецьких лавах,
Стискав султаном видану була́ву,
Хоч було, може, й соромно йому.
Але куди було тепер подітись.
Без турка краєм як заволодіти?
А тут же сила он яка іде!
Дістанеться всім недругам козачим
І Самойлович бісів ще поплаче,
Коли він врешті підлого знайде.
Орда ж змією сунула помалу,
Лиш смерть і попіл по собі лишала,
Та то дрібниці, думав, наросте.
Вже гетьманом себе утретє бачив.
Все пам’ятав, нікому не пробачив
І думав: все до гроша віддасте!
Татари ж війську були, наче крила,
Вони довкола землю толочили,
Хапаючи, як плату, всіх живих.
І все, що ціну хоч якуюсь мало,
Лиш тільки їм на очі потрапляло,
Зникало, мов не бу́ло, серед них.
Яко́сь чамбул набрів село у балці.
Не да́ли, навіть, гавкнути собаці,
Одразу подалися по хатах.
Кого рубали, а кого в’язали,
Усіх докупи на майдан зганяли,
Ніхто нікого згоди не питав.
Старих в живих нікого не лишили,
Усіх, хто боронився, порішили,
Зостались молоді та дітвора,
За кого можна гроші гарні взяти,
У яничари чи гарем продати.
Набрали також всякого добра.
Між інших і Марію пов’язали.
Вона лише шістнадцять років мала,
Та бу́ла найгарніша серед всіх.
Тепер ішла із усіма поволі,
І по стерні колола ноги голі,
Хоч ран болючих і не чула тих.
Спекотним степом їх на південь гнали,
У балках, у ярах відпочивали,
Вже зовсім вибивалися із сил.
Загін турецький по дорозі стріли.
Про щось татари з ними говорили,
А потім розділилися навпі́л.
Одні з ясиром далі подалися
І яничари з ними узялися.
Другі ж звернули знов на Чигирин.
Мабуть, наказ отримали від хана,
Його орду полишили зарано,
Тож повелів їм повертатись він.
Ішли татари по шляху до Криму,
І яничари слідом йшли за ними.
Напевно, так візир їм повелів.
Один все на Марію озирався,
А то підходив ближче, озивався.
На рідній мові з нею говорив.
Вона на нього також поглядала.
Ще гарного такого не стрічала,
Щось ворушилось у грудя́х, немов.
І забувалась: де вона, що з нею,
Мов сонна йшла дорогою тією,
Збивала босі ноги свої в кров.
Він якось їсти передав тихенько
І, нахилившись до лиця близенько,
Прошепотів: «Вночі утечемо!
Я оцю службу ненависну кину,
Повернемось з тобою в Україну.
А там вже якось вдвох проживемо».
Вона лише у відповідь кивнула.
Ішла і під собою ніг не чула.
Та ночі не могла ніяк діждать.
Татари знов у балці зупинились.
Вже поряд Крим, отож і не таїлись,
Потомлені, всі повлягались спать.
Як темрява усе навкруг сховала,
Усі поснули. Та вона не спала.
Уже і дишло повертає Віз.
Як він підповз, вона і не почула.
Та яничарську одіж одягнула,
Яку він їй загорнуту приніс.
Із балки ледве вибратися встигли,
На ноги підхопилися й побігли
Аби до ранку далі відійти.
І, поки зірка вранішня підня́лась,
Вони у балці, у кущах сховались
Аби татари не могли знайти.
Утомлені, незчулись, як поснули,
Обнявшись. Зранку холодом війнуло.
Прокинулись – вже сонечко гай-гай!
До темряви рішили відсидітись.
Розговорились. Що ж іще робити?
Вона згадала про свій рідний край.
Розповіла про маму і про тата.
І про село та де стояла хата.
Він раптом щось, неначе, пригадав.
«А чи висока груша там стояла
Понад дорогу?» Її здивувало.
«Ти що, в селі у нашому бував?»
А він про кузню у дворі питає
І чи гніздо лелече хата має.
І чи стоїть криниця за селом.
«Скажи, а звідки можеш ти це знати?»
«Бо я твоїм є викраденим братом.
Тебе тоді й на світі не було,
Коли татари ще малого вкрали
І в яничари, в край чужий прода́ли.
Хто би подумав, що бува таке.
Що так зведе з сестрою мене доля,
В чужім краю, посеред чиста поля».
А у самого відчуття гірке.
Знайшов сестру та втратив наречену.
А серце аж заходиться від щему.
Так посміялась доленька над ним.
Отак, дивись, уперше закохався
І в пастку долі чергову попався.
І щастя все розвіялось, як дим.
Вона також раділа і ридала,
Бо ж усім серцем хлопця покохала,
Кляла оту нена́висну орду.
Себе жаліла і жаліла брата,
Хоч не могла про нього досі знати,
А стріла і на радість, й на біду.
Аж тут зі степу тупіт долинає.
Що там? Чи балку просто хтось минає?
Чи то погоню відрядив мурза?
Поглянули: татари йдуть по сліду
І саме втікачів шукають, видно.
Вже не кохання – смерть на терезах.
Прошепотіла: «Я жива не дамся!
Щоб наді мною нехристь познущався?!
Вже мене краще, братику, убий!»
А він: «Я теж не дамся їм без бою.
У мене вірна шабля із собою.
А ти ножа мого візьми собі.
Коли вже зовсім безнадійно буде,
Встроми собі ножа того у груди,
Бо в мене не підніметься рука!»
Татари ж близько, вже коней спинили,
І балку ту півколом оточили.
Тож він нічого далі не чекав.
Устав і шаблю у руках стискає,
Немов орду до бою закликає.
Татари вже помітили, біжать.
Вона стоїть у нього за спиною
Теж ладна вмить покінчити з собою,
В руках стискає гострого ножа.
Що вже було там далі – зрозуміло,
Хоча нерівні надто були сили,
Ординці їх живими не взяли.
Лежали, як два брата-яничара.
Татари їх лишили і помчали,
Бо ж мертві не потрібні їм були.
А з часом там, де кров їх пролилася,
Триколірна десь квітка узялася.
Як тільки літня настає пора,
Вона в гаях, дібровах розцвітає.
Перестріч її люди називають
Або говорять ще «брат-і-сестра».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-05-14 18:39:27
Переглядів сторінки твору 37
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.576 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.473 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.07.14 19:45
Автор у цю хвилину відсутній