ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатські слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною немочі їхній німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про гвоздики
Сидить старий Михайло у садку
На лавочці в тіньочку спочиває.
Вже зовсім сивий, тому виглядає,
Мов зріла вже кульбаба в квітнику.
Бо навкруги, і справді, квітів тих
Насіяно й насаджено багато.
Хтось, мабуть, любить квіти доглядати,
Возитися в садочку коло них.
Сидить Михайло та собі куня.
А чому б ні? Він має таке право.
На зятя переклав всі свої справи,
Хай він щоранку лавку відчиня
І возиться з товаром, покупцями.
А він, Михайло, одробив своє.
На що прожити старість в нього є.
Та й, слава Богу, зять його при тямі.
Тож він спокійний. І куня собі,
Поки іще онуки не набігли.
Коли вони їх викохати встигли?
Мабуть, занадто в лавці він робив,
Що пропустив в житті багато чого.
Не бачив, як онуків наросло.
Та й одруживсь, за сорок вже було.
Тепер малі онуки у старого.
- Агов,сусіде, як життя-буття? -
Озвавсь новий сусіда з-за паркану.
Михайло зацікавлено поглянув:
- Заходь, заходь, сусіде! До пуття,
Хоч, може, познайомимось, нарешті!
Той підійшов, на лавці поряд сів.
Не молодий, вже добре посивів.
Погомоніли: хто ти, що ти, де ж ти?
Коли ж питання дід усі задав,
Тут вже сусіда черга наступила.
- Хотів спитати, втриматись не сила:
Що це за квіти? Де ти їх узяв?
Дід подививсь навколо, усміхнувсь:
- То це гвоздика, рідка в нашім краї.
Бач, як червоним полум’ям палає?!
А де узяв? Ще досі не забувсь,
Тож розкажу історію кумедну.
Нікому тільки щоб не говорив,
Як навкруг пальця хтось мене обвів,
Бо то єдиний ви́падок у мене.
Було то років двадцять з чимось тому.
Уже я лавку й досвід гарний мав,
Уже й помічника для себе взяв,
Аби хоча б вправлятись біля дому.
Уже й маленька донечка росла.
Дружину ж я ще при пологах втратив.
А часу на усе де ж було взяти?
Та донечка для мене всім була…
Якось надвечір гість прийшов у дім.
Сказав, що кума мого добре знає.
Свирид, мій кум, в Черкасах проживає.
Отож, до ночі засиділись з ним.
Про те та про друге погомоніли.
І він мені, між іншим, розповів,
Що кілька літ у Франції провів.
Ти пам’ятаєш, був час, говорили,
Що їх король найняв був козакі́в,
Аби іспанців помогли прогнати.
Тоді туди їх подалось багато.
Богдан Хмельницький,кажуть, їх водив.
Чи так, чи ні, того, на жаль, не знаю.
Так от, той гість мені і розповів,
Що теж з Богданом в той похід ходив,
Повоював у тім чужому краї.
Якийсь там Дюнкерх облягли вони.
От уже назва, язика зламаєш…
Тут хто з нас далі Києва буває?
А так далеко?! Скільки дивини,
Казав мені той гість нічний, побачив.
Урешті-решт фортецю ту взяли.
Місцеві перелякані були.
Лиш шаровари хто уздрів козачі,
Ховалися по ямах, погребах.
Іспанці ж дружно у полон здавались,
Життя порятувати сподівались.
Тож козаки пройшлись по їх торбах.
В одній і гість мішечок був знайшов.
Легенький зовсім. Звісно, що не злато.
Але ж непотріб хто буде тягати?
То ж кинув собі в торбу та й пішов.
А потім вже, як добре роздивися,
То там насіння виявив якесь.
Хотів спочатку викинути десь.
А там з якимсь купцем розговорився
І той сказав: насіння не просте.
Це ж та гвоздика, що зі Сходу возять.
Вона ціною вироста в дорозі,
А до Європи так ціна зросте,
Що за мішечок можна все купити.
Купець узяти сам пропонував
І ціну гарну, як на те, давав.
Але козак боявсь продешевити.
Тож не продав. А з часом і забув.
Війна ж, воно як водиться, тривоги.
Тут вижив у бою і слава Богу.
А вже як в Україну повернув,
То і згадав про той мішечок в торбі.
А це до мого кума зазирнув,
А той йому, між іншим, натякнув,
Що я би дав за нього гроші добрі.
І він мішечок, справді, дістає.
Принюхавсь я до нього, придивився.
Гвоздика, правда… Ну, я і купився.
От, думаю, де щастячко моє.
Рішив в садочку диво розвести.
Та й зможу ним у лавці торгувати.
Уже і уявляв собі лопату,
Якою буду грошики гребти.
Посіяв навесні, але зійшло
Зовсім не те, на що я сподівався.
Хоча я іще довго придивлявся,
А раптом?! Та дарма усе було.
Злий, що себе дав легко провести,
Рішив косу́ узяти і скосити…
Аж донечка: - Ой, тату, які квіти!
Такі гарненькі ти в саду зростив!
Я вийшов, глянув… в мене відлягло.
І, справді, гарно. Гроші наживнії.
Як донечка від квітів тих радіє,
Чому́ я маю хмурити чоло?
Так і зостались квіти ці чудні.
Тепер дочка́ за ними доглядає.
А я погляну часом та й згадаю…
Хоч не жалію. Віриш? Зовсім ні.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-05-12 18:29:17
Переглядів сторінки твору 137
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній