ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про полин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про полин
Гіркий полин – трава моїх степів.
Цей запах, що не сплутаєш ні з яким.
У пам’яті зненацька оживив
Легенду дуже давню про Атрака.
Цей степ раніше Половецьким звавсь.
Тут орди половецькі кочували.
На Русь ходили у набіг не раз
Самі ударів руських зазнавали.
Тут паслись їх безчислені стада,
Тут їхніх предків висились могили,
Стрічала тут чи радість, чи біда
І ця земля їм надавала сили.
Та ось прийшов із військом Мономах
І розігнав всі половецькі вежі.
В степах безмежних поселився страх
З верхів’їв Дону аж до узбережжя.
Розсіялись всі орди по степу,
Сховавшись по ярах та по байраках.
І, долю проклинаючи, сліпу,
Хто уцілів, зібрались до Атрака.
Син Шарукана, сильного колись,
Зібрав круг себе тисяч двадцять люду.
І на Кавказ вони всі подались,
Бо відчували – тут життя не буде.
Атраків тесть - цар Грузії, Давид,
Як Будівник в історії відомий,
Із радістю зустрів його прихід,
Сказав, щоб почувався, як удома.
Не сам прийшов, із військом чималим,
Яке царю так у пригоді стало,
Щоби князям грозити бунтівним,
І непокірним нагадать васалам,
Що сила є в грузинського царя,
Щоб неслухів усяких покарати.
І піднялась Атракова зоря.
Він став поважним в Грузії і знатним.
Багатство, слава… Що потрібно ще?
Радів Атрак і половці раділи.
Хіба коли щось в серці запече
За степом, що навіки залишили.
Але не всі втекли тоді з степів.
Атраків брат Сирчан таки лишився.
Десь понад Доном половців водив
Та рибою одною лиш живився.
В нужді постійній, та в своїй землі.
Постійно потай, та в степах у рідних.
Він вмерти тут у цих степах волів.
Ніж на чужині згинути безслідно.
Аж ось помер той грізний Мономах.
Який спустошив половецьку славу.
Вільніше стало жити у степах,
Нема страху́ від руської облави.
І хан Сирчан музику Ора зве,
Який у нього тільки і лишився.
Чиї пісні проймали за живе
Всіх, хто в степах цих половцем родився.
І каже: - Йди у Грузію мерщій.
Знайди там брата мойого Атрака.
Скажи: «Помер вже лютий ворог твій
І перепон тепер в степу ніяких.
Вернися, брате, у батьківський край!»
А, як не схоче мову твою чути,
Йому пісень батьківських заспівай.
Хіба їх може половець забути?
Та як не допоможуть і пісні,
Понюхати дай цього євшан-зілля.
Він вернеться сюди, повір мені.
Я знаю, яка у євшану сила.
Відправився музика в дальній путь,
Поніс в своїй торбині жмут полину,
Щоб половців своїх в степи вернуть
Або самому на шляху загинуть.
Та доля Ора, певно, берегла.
Шлях і напасті ли́шились позаду,
Запилений, у драних постолах
Вступає він до стольного, до граду.
Знайти Атрака в місті у чужім
Було для Ора справою легкою:
Вся Грузія стелилась перед ним,
Він у царя був правою рукою.
Привели Ора у його палац.
Навколо слуги, золото аж сяє,
Все оксамит та шовк або атлас
І сам Атрак на троні воссідає.
- Хто ти, людино? - грізно запитав.
- Я посланець до тебе від Сирчана.
Зачув про брата, лагідніший став:
- Ну що там, брата ще сюди не тягне?
- Сирчан сказав, що Мономах помер
І можеш ти в степи свої вернути.
- А що я там робитиму тепер?
Атрак про степ не хоче навіть чути.
- Тут в мене слава, гроші і життя.
А що в степу –байраки та могили?
Ні, навіть не кажи про вороття.
Мені цей край сьогодні більше милий.
І заспівав тоді своїх пісень
Музи́ка хану, щоб той схаменувся.
І , хоча серце в хана «тень» та «тень»
Але уперся –Ні, не повернуся!
Махнув рукою, каже: - Припини!
Ми тут пісні уже другі співаєм,
Хай не такі, як у батьків вони.
Та слів старих ми вже й не пам´ятаєм.
Зняв тоді Ор торбину зі спини,
Дістав уже засохлий жмут полину:
- Візьми-но, хане, оцього нюхни.
Можливо, це хоч думку твою змінить?!
І взяв Атрак той степовий полин
Підніс із недовірою до носа…
І враз, немов спинився часу плин
І все навколо маревом взялося.
З ним рідний степ немов заговорив
І вільний дух безмежних тих просторів
На серці рани давні роз’ятрив.
Що вже присохли. З розпачу і горя
Заплакав хан. Заплакавши, сказав:
- Вже краще кі́стьми у землі лежати,
Але в своїй. Я аж тепер пізнав,
Ніж у чужому краї славу мати.
Він кинув все: багатство, славу, дім
І повернувся у степи безкраї.
Ось таке диво учинив із ним
Простий полин зі степового краю.
Я розумію – не в полину річ.
Він нагадав лиш ханові про землю,
В якій одній і зоряніша ніч,
І затишніші ріднії оселі.
Вода смачніша. А яка роса?
Такої у чужих краях немає.
А степові річки? Яка краса?!
Вода тихенько плине – не тікає.
А вже повітря – цей настій із трав.
Один лиш подих вільним тебе робить.
І я б його також не проміняв
На всі багатства у чужих народах.
Цей запах, що не сплутаєш ні з яким.
У пам’яті зненацька оживив
Легенду дуже давню про Атрака.
Цей степ раніше Половецьким звавсь.
Тут орди половецькі кочували.
На Русь ходили у набіг не раз
Самі ударів руських зазнавали.
Тут паслись їх безчислені стада,
Тут їхніх предків висились могили,
Стрічала тут чи радість, чи біда
І ця земля їм надавала сили.
Та ось прийшов із військом Мономах
І розігнав всі половецькі вежі.
В степах безмежних поселився страх
З верхів’їв Дону аж до узбережжя.
Розсіялись всі орди по степу,
Сховавшись по ярах та по байраках.
І, долю проклинаючи, сліпу,
Хто уцілів, зібрались до Атрака.
Син Шарукана, сильного колись,
Зібрав круг себе тисяч двадцять люду.
І на Кавказ вони всі подались,
Бо відчували – тут життя не буде.
Атраків тесть - цар Грузії, Давид,
Як Будівник в історії відомий,
Із радістю зустрів його прихід,
Сказав, щоб почувався, як удома.
Не сам прийшов, із військом чималим,
Яке царю так у пригоді стало,
Щоби князям грозити бунтівним,
І непокірним нагадать васалам,
Що сила є в грузинського царя,
Щоб неслухів усяких покарати.
І піднялась Атракова зоря.
Він став поважним в Грузії і знатним.
Багатство, слава… Що потрібно ще?
Радів Атрак і половці раділи.
Хіба коли щось в серці запече
За степом, що навіки залишили.
Але не всі втекли тоді з степів.
Атраків брат Сирчан таки лишився.
Десь понад Доном половців водив
Та рибою одною лиш живився.
В нужді постійній, та в своїй землі.
Постійно потай, та в степах у рідних.
Він вмерти тут у цих степах волів.
Ніж на чужині згинути безслідно.
Аж ось помер той грізний Мономах.
Який спустошив половецьку славу.
Вільніше стало жити у степах,
Нема страху́ від руської облави.
І хан Сирчан музику Ора зве,
Який у нього тільки і лишився.
Чиї пісні проймали за живе
Всіх, хто в степах цих половцем родився.
І каже: - Йди у Грузію мерщій.
Знайди там брата мойого Атрака.
Скажи: «Помер вже лютий ворог твій
І перепон тепер в степу ніяких.
Вернися, брате, у батьківський край!»
А, як не схоче мову твою чути,
Йому пісень батьківських заспівай.
Хіба їх може половець забути?
Та як не допоможуть і пісні,
Понюхати дай цього євшан-зілля.
Він вернеться сюди, повір мені.
Я знаю, яка у євшану сила.
Відправився музика в дальній путь,
Поніс в своїй торбині жмут полину,
Щоб половців своїх в степи вернуть
Або самому на шляху загинуть.
Та доля Ора, певно, берегла.
Шлях і напасті ли́шились позаду,
Запилений, у драних постолах
Вступає він до стольного, до граду.
Знайти Атрака в місті у чужім
Було для Ора справою легкою:
Вся Грузія стелилась перед ним,
Він у царя був правою рукою.
Привели Ора у його палац.
Навколо слуги, золото аж сяє,
Все оксамит та шовк або атлас
І сам Атрак на троні воссідає.
- Хто ти, людино? - грізно запитав.
- Я посланець до тебе від Сирчана.
Зачув про брата, лагідніший став:
- Ну що там, брата ще сюди не тягне?
- Сирчан сказав, що Мономах помер
І можеш ти в степи свої вернути.
- А що я там робитиму тепер?
Атрак про степ не хоче навіть чути.
- Тут в мене слава, гроші і життя.
А що в степу –байраки та могили?
Ні, навіть не кажи про вороття.
Мені цей край сьогодні більше милий.
І заспівав тоді своїх пісень
Музи́ка хану, щоб той схаменувся.
І , хоча серце в хана «тень» та «тень»
Але уперся –Ні, не повернуся!
Махнув рукою, каже: - Припини!
Ми тут пісні уже другі співаєм,
Хай не такі, як у батьків вони.
Та слів старих ми вже й не пам´ятаєм.
Зняв тоді Ор торбину зі спини,
Дістав уже засохлий жмут полину:
- Візьми-но, хане, оцього нюхни.
Можливо, це хоч думку твою змінить?!
І взяв Атрак той степовий полин
Підніс із недовірою до носа…
І враз, немов спинився часу плин
І все навколо маревом взялося.
З ним рідний степ немов заговорив
І вільний дух безмежних тих просторів
На серці рани давні роз’ятрив.
Що вже присохли. З розпачу і горя
Заплакав хан. Заплакавши, сказав:
- Вже краще кі́стьми у землі лежати,
Але в своїй. Я аж тепер пізнав,
Ніж у чужому краї славу мати.
Він кинув все: багатство, славу, дім
І повернувся у степи безкраї.
Ось таке диво учинив із ним
Простий полин зі степового краю.
Я розумію – не в полину річ.
Він нагадав лиш ханові про землю,
В якій одній і зоряніша ніч,
І затишніші ріднії оселі.
Вода смачніша. А яка роса?
Такої у чужих краях немає.
А степові річки? Яка краса?!
Вода тихенько плине – не тікає.
А вже повітря – цей настій із трав.
Один лиш подих вільним тебе робить.
І я б його також не проміняв
На всі багатства у чужих народах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію