ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.12.02 00:34
Нечувано люта навала
Показує сутність свою, –
В онуки дитинство украла
І старість розтяла мою.
Нелегко звикати до втрати
Того, що учора було, –
Як світла немає в кімнаті,
Відразу зникає й тепло.

Євген Федчук
2022.12.01 17:49
Ти питаєш мене, брате, як то воно сталось,
Що Хмель мусив замиритись, коли вже, здавалось,
Страшний голод панів-ляхів в Жванці доконає?
Хтось орду за те татарську кляне-проклинає.
Та, скажу тобі, Хмельницький винен сам у тому.
Розкажу, як було діло –

Самослав Желіба
2022.12.01 16:41
Схопився за меча і вигукнув: «Смієшся?»,
Та усміх на лиці, у відповідь смішки,
Що тануть, як туман, із тілом за вітьми,
І самотина знов на болотах безмежних.

Хотіла залякать і кинути птахам,
Коли таки помре від спраги чи отрути,

Козак Дума
2022.12.01 09:30
Я у всесвіту десь на краю…
На задвірках мінливої долі
споглядаю планиду свою
і душа шаленіє… від болю,
од безсилля і чорної мли.
Поміж вічної ночі і криги
як, не ставши похмурим і злим,
написати життя всього книгу?.

Тетяна Левицька
2022.12.01 07:28
Темно, холодно, лячно у хаті.
Дотліває свіча край стола.
— Доки буде війна ця тривати? —
матір донька питає мала.

— Як світило підніметься вище,
вмиє личка ясних білозір,*
зацвітуть перламутрові вишні,

Микола Соболь
2022.12.01 05:45
Чим завинив перед тобою,
великий Боже, наш нарід?
Голодомором чи війною
не захід як іде, то схід...
Дніпрові кручі, мов Голгофа,
а мова, ніби плоть Христа...
Спивають діти кров потроху,
щоби народ цей перестав,

Віктор Кучерук
2022.12.01 04:26
Живу знедавна без надії
На краще завтрашнє моє, -
Ніхто мене не пожаліє,
Хоч буде знати, що я є.
Життя наблизилось до краю
І спорожнів одразу дім, -
Душі чутливої немає
Тепер в оточенні моїм.

Домінік Арфіст
2022.12.01 01:11
іде ідеальний сніг
ідол дитячих снів
білий пухнастий кіт
біло замуркотів
сивий столітній дід
бороду топить в лід
інистий велет снить
музикою весни

Юрій Гундарєв
2022.11.30 22:40
Коли так боляче, що майже нестерпно,
коли не витримуєш заданого кимось темпу,
коли підступають ридання, а сліз немає, - нехай
лунає Гайдн.

Коли тебе, як вовка, обклали скорботи,
коли по краплині тануть в долоні прозорі ноти,
коли, здається, вже

Іван Потьомкін
2022.11.30 22:11
Спізнився на літак...
Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
Такі-от сни з учора й позавчора.
Торік й позаторік такі ж вони були.
Поновлює потугу тіло уночі,-
Душа ж про день звітує перед Богом

Софія Цимбалиста
2022.11.30 20:16
Лиш тоді, коли здається,
що всьому кінець,
знаходиш справжній сенс життя.
Лиш тоді, коли втрачаєш сили,
отримуєш надію
на щасливе майбуття.
Попри все на світі,
шукаєш вихід з небуття.

Юрій Гундарєв
2022.11.30 17:33
Сидит старушка у окна,
Заклеенного накрест скотчем.
Был людный дом, теперь одна…
А уезжать никак не хочет.

Под свист снарядов родилась,
Встречает смерть под свист снарядов.
В душе - ни искры, лишь зола…

Зоряна Ель
2022.11.30 17:23
Хто їсть фрукти непомиті,
й рук не миє - добре робить.
Він найкращий друг на світі
мі-мі-мі-мі-мі-мікроба.

Поклади немите в ротик,
оближи брудне й побачиш,
як стрибну я в твій животик

Таїсія Цибульська
2022.11.30 15:06
Казка Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду. Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще н

Козак Дума
2022.11.30 07:18
Дощить… Усе до нитки змокло.
Дощить і навіть птахи змовкли!
Дощі несе на крилах осінь…
Дощі перуть рокитам коси.

Віктор Кучерук
2022.11.30 05:30
Лисіє клен, неначе я
За крок чи два до раю, –
Життя безжальна течія
Нікого не минає.
Напевно, журяться світи,
Що час паплюжить люто,
Хоча ще хочеться цвісти
І молодими бути.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Щука
Не люблять нормальні люди трагічних історій та людей, чиї обличчя вкутані чорним сумом. Обходять стороною, боючись підчепити від них лихо-біду. Вельми дратуються, коли замість веселої беззмістовної розмови чують безкінечні охи та ахи про сердечні болі, негаразди в сім’ї та на роботі, трагедії любовного характеру та фінансові проблеми. Бо, як правило, в кінці такого монолога чується одне прохання: “Дай грошей”. Відмовити не можна, а дати не хочеться.
От і мій кум любить не свою буркітливу дружину, яка народила йому трьох дітей, а рожевощоку скалозубу сусідку Мотрю, від якої пахтить медом та яблуками, і ще чимось таким спокусливим, від чого чоловіки на старість казяться.
Єдиний мужчина в селі, якого не звабила ця відьма - це я. І то - ще б трохи і піддався на її принади. Виручило те, що і моя жінка — відьма. І така, що Мотря як її бачить - блідне та за серце хапається. Що там між ними сталося — одному Богові відомо. Ну і мені, звісно. А я ж тільки допоміг сусідці скошене сіно позгрібати в копиці на дальньому кінці лугу, аж під лісом. Знатні копички вийшли, скажу вам, лежати в них була одна насолода...
А кум прийшов у гості і звично бурчить:
- Загризає мене дружина, спасу від неї немає. Уранці пиляє за те, що уночі хропів і не давав їй відпочивати, а увечері за те, що мало грошей приніс. А я ж працюю мало не цілодобово!
Так і є. Бо село — не місто, тут часу на швендяння по театрам та пивницям у людей немає. З ранку до ночі клопіткі хазяї пораються по господарству: можна було б і подрімати, але голодні кабани не дадуть,- так верещатимуть, що все село збіжиться з дрючками. Корови та кури, гусаки та коні - кожній живій душі до схід сонця треба натоптати кендюха, прибрати у хліві та на сідалах, перевірити чи не хворі. А то й прийняти пологи, Бо доки той ветеринар приїде — можна тричі довкола землі оббігти. А ще ж є кіт, гавкун, теща...
Усім треба і втішливе слово сказати, і по голові погладити, і кісточку дати. Наче і підійнявся о третій, а спину розігнув — уже сьома! Пора тещу з жінкою будити і бігом на працю - ліс валити. А увечері ритуал повторюється. До того ж треба збігати на луки і підкосити свіжого пирію цицястій корівці, конюшини — вухатим кролям, а кропиви — куркам-чубатуркам.
- То може будеш пні корчувати?- питаю в кума. - За це платять більше, аніж ліс валити.
- Нє, не хочу. Надто важко. Мені ж не тридцять. У канадійців є машина, яка вириває сосни з землі разом з корінням і акуратно його обрізає. Я пропонував придбати одну таку директору лісгоспу. А він: “У нас є Микола і Степан. Жодна диво-техніка за ними не вженеться. І бензину не треба. Богатирі на самогоні працюють, який Гарбузиха з мухоморів та дубової кори жене: і дешево, і сердито. Її драконяче пійло таке, що двадцять годин поспіль можна сокирою колоддя гепати - і не втомишся.
- То, може, будеш зі мною уночі в рибгоспі, украденому в громади селищним головою, коропів красти? Одному мені трохи страшнувато. Треба аби хтось на шухері стояв і сигнал подавав, коли охоронці з собаками наближаються.
- А багато тієї риби за ніч ловиться?
- З центнер можна натягати. Мішок тобі — мішок мені. А в селі продамо за півціни. За сьогоднішніми цінами п’ятдесят кіло риби помнож на двадцять - це тисяча гривень. Тебе за такий приварок жінка на руках носитиме і гарчати як пантера вже не буде.
- А спати коли? Я ж лягаю після дванадцятої, а встаю удосвіта.
- На тому світі виспишся. Думай краще про жінку. А як утомишся — можна зробити паузу на день-другий. То як, згода?
Ніч була безмісячною і захмареною, хоч в око стрель. Коли біля порогу заворушилася тінь, то я спочатку подумав, що то лось забрів з лісу. Звично завив по вовчому, аби його одігнати. Але замість торохкотіння копитами сполоханої тварини отримав дрючком по горбакові. Гепнуло так, що я аж присів. Виявилося - це мій кум.
- Бодай тебе жінка так лупцювала, куме! - крикнув я в теплу літню ніч, розбудивши усіх собак на кутку.
- Вибачай, то я з переляку. Нащо було вити так страшно?
- Та переплутав тебе з лосем,- відповідаю. чухаючи забите місце.- Гаразд, проїхали. То що, їдемо рибалити?
- Їдемо.
На велосипедах дібралися до дамби найближчого до села ставка, вимкнули ліхтарики, залишили двоколісну техніку в лозах і в цілковитій тиші посунули до місця ловитви.
- Все, прийшли. Давай сітку розплутувати,- кажу кумові.
Розплутали, причепили тички.
- Я полізу у воду, а ти відпускай її потроху,
А комарі цього року ловкі: як тільки зняв із себе майку — позліталися з усього ставка попити моєї святої кровиці першої групи. Руки були зайняті сіткою, тож зграя кровопивць сміливо усілася на мого носа та вуха. Жабуриння між очеретом запліталося між ногами, ноги по коліна вгрузали в прибережне баговиння. Нарешті вийшов на глибоке. Щось зубате гризонуло крізь плавки сідницю і хутко втекло. Півколом завернув сітку і почав потроху підтягувати її до берега. І коли вже лишалося метрів тридцять, почув тихий голос кума:
- Їде охорона. Ховайся.
Рвонув мій напарник навтьоки прямо через хащі до села, а я відплив подалі від берега і завмер в очеретах, мов качка на гнізді.
Надбігли двійко гавкучих вовкодавів, а згодом і об’їжчики. Увімкнувся ліхтарик, його промінь освітлював мочарі позаду ставка, дорогу на дамбі, а потім почав ковзати поверхнею водойми. Довелося пірнути на дно. За хвилину випірнув. Дивлюся, а охоронець витягує сітку з води. А з нею і рибу, яка встигла туди начепитися. А собаки аж казяться, чують, що у воді хтось є, а стрибати не наважуються.
- А ну вилазь! - гарикнув охоронець.
“Дідька лисого”! - подумав я і тихцем відпливаючи до протилежного берега. За півгодини вичалапав на берег, мерзлякувато озираючись. І тут знову почув тупотіння здоровенних собачих лап та люте гарчання вовкодавів. Не гаючись пірнув в озеро і поплив назад. Допливаю. - а вони вже там! Гавкають як навіжені, а поруч охоронець, цього разу з гвинтівкою та напарником.
“Взяли в облогу” - подумав я. Як же вибратися?
На сході з’явилася ледь помітна заграва, отже скоро світанок і я буду як на долоні. Що робити?
І тут згадав! Неподалік будки охоронця є аварійна труба, яка з’єднує ставок з річкою, метр у діаметрі. Заліз у неї і затамувався.
Незабаром надбігли шобтиздохи та охоронці. Шукали мене, видивлялися по кущах, пару раз дали залп шротом по очеретах і за півгодини з матюччям рушили в свою будку пити оковиту. А я виліз з протилежного боку труби і з триметрової висоти, як мішок із цеглою, бухнувся в канал, який з’єднував річку Тетерів зі ставком. І так вдало, що гузном причавив голову двометрової щуки! Вхопив її за зябра і спробував втопити прямо в річці.
Але своїм падінням спричинив стільки шуму, що знову примчали шобтиздохи та охоронці.
- Сашко! - привітався один з них, мій односелець Іван. - Ти що тут робиш?
- Щук у каналі ловлю.
- Руками???
- Спінінгом тільки діти бавляться. А я люблю натурально. Сам на сам з суперником. Оце по-спортивному,- одказую зачудованим хлопакам і піднімаю з води річкового монстра.
- Ого! - вигукують охоронці. - Ми й не знали що тут такі водяться! Везе тобі. А от нам — ні.
- А що так?
- Та цілу ніч якогось гада ловили в озері, замість того аби спокійно пити горілку. Навіть собацюри не допомогли, втік, паразит. Ось, тільки його речі знайшли, в собачу буду запхали, аби їм тепліше спати було. Може ти знаєш — хто ж це міг бути? Чопок? Москаль? Збочень?
- Ні , Йване, не знаю. Коли щук ловиш голими руками - відволікатися не можна, інакше залишуся без кабаки.
Охоронці побрьохали здавати зміну, а я наштрикнув щуку на тичку і почалапав голяком до велосипеда. Добре, що жінка не бачила, як їхав через усе село в одних плавках. Ото б з мене стружку зняла!
А дружина спить в обнімку з подушкою, поперек ліжка. Перевдягнувся і пішов у повітку чистити щуку. Нічогенька вам скажу! Тринадцять кіло!
А як почистив та порізав на шматочки - поставив у літній кухні дві пательні та затопив грубу.
За годину, на металічній таці приніс у хату обсмажену рибу з цибулькою, та казан з юшкою.
- Доброго ранку, сонце! - кажу дружині. - Вставай, снідати будемо.
- А де це ти рибкою розжився? - питає благовірна.
- Зловив у річці.
- Поночі?
- Вночі найкраще клює,- переконливо кажу дружині, цілуючи її в рожеву щічку.
А як поснідали — стали до роботи: я до кабанів, а жінка - писати вірші.
Кум прийшов увечері з пляшкою самогону.
- Що ж ти мої штани не заховав? - питаю в нього.
- Я собак боюся, Як почув псяче гарчання — про все забув: і про штани, і про рибу.
“І про мене” - подумки закінчив я.
Налив кум по сто грамів. А я приніс тарілю з і смаженою рибою та підсунув під його носа.
- Ось закусь. Ти як дременув додому, то я сам уночі наловив,- кажу. - Їж, не соромся.
Не їв риби кум. Випив і пішов додому. А чому не їв - я так і не зрозумів. Може від щуки у нього алергія? Як ви гадаєте?

19.04.2020р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-19 20:09:00
Переглядів сторінки твору 305
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.807
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній