ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про півники або ірис
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про півники або ірис
Жили-були дід та баба, як у казочці одній.
Хоч, насправді, це легенда і розказується в ній
Про одну стареньку пару, що колись в селі жила.
Вже пройшло багато років, як любов до них прийшла
Та жили все душа в душу у хатинці край села.
За одним жаліли: доля так дітей і не дала.
Хоч бабуся так молила і дідусь весь час просив,
Не лунали на подвір’ї їх веселі голоси.
Не було на кого «строго» для годиться покричать.
А уже в такому віці, що і правнуків стрічать.
Тож кохалися у квітах, що із часом розвели.
Від весни і до морозів у садочку тім цвіли.
Дід копав, бабуся слідом ловко гра́блями гребла,
А тоді у сад торбинку із насіннячком несла
І творила своє диво, що ходили всім селом
Подивитися, як гарно і духм’яно все цвіло.
А вони, бува під вечір удвох сядуть у саду
І розмову поміж себе про життя-буття ведуть.
Та любуються на квіти, утішається душа.
Аж до перших півнів, часом, іти спати не спішать.
Але доля невблаганна, підійшов бабусин вік
І лишився геть самотнім в пустій хаті чоловік.
Поховав в саду він жінку, щоб далеко не ходить,
Над могилкою поси́діть, подумки погомоніть.
Сутужно на серці в нього, сумно стало у дворі
І в душі його вже вогник, як раніше, не горів.
Вийде, сяде він на лавці, як з бабусею колись
Та й розказує тихенько про новини і, дивись,
На душі, неначе, легше, хоч нема вогню того.
Так сидить, аж доки й півні заженуть у дім його.
Як померла жінка, садом дід займатись перестав,
Бо, по-перше, сил достатньо він для того вже не мав,
А, по-друге, він без жінки і без вправних рук її,
Без душі, яку вкладала, не зростить краси тії.
Ну, прополе його трохи, вирве, часом, бур’яни,
Щоб не надто розростались, не глушили цвіт вони.
Запустів садок поволі, лиш травичка де-не-де
Та ще квіти, де насіння із відцві́лих упаде.
Якось вийшов він уранці до могилки, як завжди,
Бачить, хтось неначе квітку незнайому посадив.
І розквітли синьо-синьо скоро пелюстки́ на ній.
А здалось йому, неначе, там розсілися півні.
Ті півні, що їх до хати проводжали уночі.
Ті півні, що не давали довго спати на печі.
Довго він стояв, дивився на той дивний синій цвіт,
Зрозумівши, що то жінка посила йому привіт.
Щоб не бу́ло йому сумно в пустій хаті одному́,
Було з ким погомоніти, пожалітися кому.
Розвелися квіти скоро з її легкої руки
По селу, по краю й звали їх в народі півники.
Хоч, насправді, це легенда і розказується в ній
Про одну стареньку пару, що колись в селі жила.
Вже пройшло багато років, як любов до них прийшла
Та жили все душа в душу у хатинці край села.
За одним жаліли: доля так дітей і не дала.
Хоч бабуся так молила і дідусь весь час просив,
Не лунали на подвір’ї їх веселі голоси.
Не було на кого «строго» для годиться покричать.
А уже в такому віці, що і правнуків стрічать.
Тож кохалися у квітах, що із часом розвели.
Від весни і до морозів у садочку тім цвіли.
Дід копав, бабуся слідом ловко гра́блями гребла,
А тоді у сад торбинку із насіннячком несла
І творила своє диво, що ходили всім селом
Подивитися, як гарно і духм’яно все цвіло.
А вони, бува під вечір удвох сядуть у саду
І розмову поміж себе про життя-буття ведуть.
Та любуються на квіти, утішається душа.
Аж до перших півнів, часом, іти спати не спішать.
Але доля невблаганна, підійшов бабусин вік
І лишився геть самотнім в пустій хаті чоловік.
Поховав в саду він жінку, щоб далеко не ходить,
Над могилкою поси́діть, подумки погомоніть.
Сутужно на серці в нього, сумно стало у дворі
І в душі його вже вогник, як раніше, не горів.
Вийде, сяде він на лавці, як з бабусею колись
Та й розказує тихенько про новини і, дивись,
На душі, неначе, легше, хоч нема вогню того.
Так сидить, аж доки й півні заженуть у дім його.
Як померла жінка, садом дід займатись перестав,
Бо, по-перше, сил достатньо він для того вже не мав,
А, по-друге, він без жінки і без вправних рук її,
Без душі, яку вкладала, не зростить краси тії.
Ну, прополе його трохи, вирве, часом, бур’яни,
Щоб не надто розростались, не глушили цвіт вони.
Запустів садок поволі, лиш травичка де-не-де
Та ще квіти, де насіння із відцві́лих упаде.
Якось вийшов він уранці до могилки, як завжди,
Бачить, хтось неначе квітку незнайому посадив.
І розквітли синьо-синьо скоро пелюстки́ на ній.
А здалось йому, неначе, там розсілися півні.
Ті півні, що їх до хати проводжали уночі.
Ті півні, що не давали довго спати на печі.
Довго він стояв, дивився на той дивний синій цвіт,
Зрозумівши, що то жінка посила йому привіт.
Щоб не бу́ло йому сумно в пустій хаті одному́,
Було з ким погомоніти, пожалітися кому.
Розвелися квіти скоро з її легкої руки
По селу, по краю й звали їх в народі півники.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію