ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про нагідки
В той час, коли поляни ще жили
Своїм окремим плем’ям на «горах цих»,
Вони і Київ на Горі звели
Й ще кілька міст. Після важкої праці
Молилися всім племенем богам
Та землю навколишню обробляли.
Торговий шлях повз Київ пролягав,
Тож невеликий зиск і з цього мали.
А то жили, як інші племена,
Селилися понад річок навколо,
Збиралася для князя данина,
Бо ж, уважай, під боком Дике поле
І треба було спокій берегти
Та напади хозарські відбивати.
Щорічно князь їм данину́ платив,
Що не завжди могло порятувати.
Вже на межі полянської землі
Стояло місто Вітечів над бродом,
Хоча , як у великому селі
Жило у місті у то́му народу.
Жила у ньому і сім’я одна,
Вірніше, мати із маленьким сином.
Добрята-хлопчик батька і не знав,
Той у бою з хозарами загинув.
Тож ріс малий із мамою один,
Хоч в ті часи таких було багато,
Бо ж де було подітися від війн
Зі степом. Та й своїх сусідів клятих –
Древлян потрібно було стерегтись.
Відтоді, як прийшов був рід полянський
І над Дніпром на го́рах поселивсь
(А землі то колись були древлянські)
Ота вражда й постала поміж них.
А ще ж і ро́си не дають спокою.
Тож батько не один в боях поліг,
Дітей своїх лишивши сиротою.
І жив Добрята, як усі кругом,
Ріс потихеньку помічник для мами,
Вона любила хлопчика свого,
А він відповідав їй тим же самим.
Але яко́сь в них трапилась біда:
Важка хвороба маму з ніг звалила.
Добрята її добре доглядав,
Настільки у малого стало сили.
Але матусі ліпше не стає,
Лежить на лавці й дуже важко диха
І лихоманка тіло її б’є.
А чим було зарадить тому лиху?
Побіг він до бабусі, про яку
Усі казали, що вона все віда.
Та ледь ішла, спиралась на клюку́
За хлопчиком, швидким для неї, слідом.
Дивилася на хвору довго та
Лиш головою раз по раз хитала.
Мабуть, хвороба бу́ла не проста.
Над хворою щось довго так шептала,
А потім вийшла з хлопчиком надвір,
Сказала: «Жаль та помогти не можу.
Такого не стрічала до сих пір
Тож сподівайся лиш на поміч божу.
Був би дорослим, в Київ би сходив
Та Велесу у ноги поклонився,
Можливо б він порятував з біди…
Але, то вже як хочеш. Сам дивися».
Та і пішла. Зостався він один.
Не довго думав, попросив сусідів,
Поки ходити в Київ буде він,
За матір’ю доглянути. Та й слідом
Подався по дорозі вздовж Дніпра
До Києва – полянської столиці.
Уже осіння надійшла пора,
В полях зібрали жи́та та пшени́ці.
Тож на дорозі густо від людей:
Хто на возах, а хто на сво́їх пле́чах
Везли, несли такого, що знайде
Скрізь покупця – той хліб, а тому глечик,
А іншому потреба у мечі…
В юрбі Добрята в Київ і дістався.
На возі в дядька трохи відпочив,
Який його підвезти здогадався.
Ще й розказав, як Велеса знайти
Над Ручаєм, що до Почайни плине.
Від Торжища там зовсім поряд йти,
Тож заблукати хлопець не повинен.
Він, справді, швидко капище уздрів.
Та старий волхв спинив його, одначе,
Дивився строго з-під кошлатих брів:
- Сьогодні Велес зайнятий. Не бачиш
Он скільки понаїхало гостей
І кожен прагне привітати бога,
Принести жертви добрі. Через те
Дарма тобі чекати допомоги.
І, хоч Добрята плакав і прохав,
Та волхв був непохитним: «Не до тебе!
Іди, бо доведеш і до гріха.
А я повинен ще творити треби!»
Пішов Добрята, голову схилив,
Нічого і не чує, і не бачить.
Десь на горбочку край дороги сів,
Сидить нещасний і тихенько плаче.
Так, плачучи, вже скоро і заснув.
І сниться йому сон: Даждьбог по небу
У західну прямує сторону.
Такий яскравий, золотий із себе.
Спинивсь біля Добряти та й пита:
«Чому ти плачеш, хлопчику маленький?»
Послухав його, добре розпитав
Про те, як захворіла його ненька.
А далі витяг кілька золотих
І каже: «Ось, візьми багатство, хлопче!»
«Яку я користь матиму від них.
Я ж просто врятувати маму хочу!»
«Ти вже їй дуже добре допоміг.
Все буде добре! Жеть жени печалі!
Бери, бери!..» - І хлопчику до ніг
Поклав монети та й подався далі.
Прокинувсь хлопчик – справді, на землі
Якісь яскраві круглячки лежали.
Доволі дивні, схожих, взагалі
І найбагатші в місті в них не мали.
Узяв він їх, додому поспішив.
А раптом , справді, мамі допоможе!
Уже і Либідь тиху перебрів,
Уже і Віти чути плюскіт може,
Аж раптом бачить кінних на шляху.
Чи не хозари? На своїх не схожі.
І, вдачу зайд тих знаючи лиху,
Рішив сховатись,й швидко, як лиш може,
Помчав від шля́ху до кущів, які
Стіною аж на пагорку стояли,
Геть ду́мки відганяючи гіркі
Аж поки й листя від очей сховало.
Лиш там, нарешті, подих перевів,
Став прислухатись: не женуться, наче.
Мацнув рукою і заціпенів:
Нема монет, десь вилетіли, значить,
Поки він, наче заєць, утікав.
Як тупіт на шляху затих поволі,
Пішов він по своїх слідах, шукав,
Чи не лежать де ті монети долі.
Але нічого так і не знайшов,
Лиш якісь квіти виросли незнані,
На сонце схожі. Кілька раз пройшов,
Все обдивився у траві старанно.
Тоді тих квітів в розпачі нарвав
Та і пішов додому чимскоріше.
Матусю зовсім немічну застав,
Здавалося, їй стало, навіть, гірше.
Не думаючи, наче добре знав,
Узяв ті квітки, став відвар варити.
А ним уже матусю лікував.
І диво – таки злікува́ли квіти.

Не знаю я, як звалась квітка та.
Лиш відцвіла коли й насіння да́ла,
Що схожі геть на нігтики кота,
То й нагідками з того і назвали.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-10 20:17:14
Переглядів сторінки твору 147
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній