ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про цмин або ж безсмертник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про цмин або ж безсмертник
Було це, кажуть, в ті часи, коли
Усі степи займало поле Дике
І українці зрідка там жили,
Селилися у селах невеликих
По балках, по байраках береглись
Від скорого татарського набігу.
Хоч, звісно, боягуз тут не селивсь,
Лиш той, який від ворога не бігав,
А зустрічав його з мечем в руці
Міг оселитись у Орди під боком.
Стояли рідко степом села ці,
Зростали, багатіли рік за роком.
Міцніли, набирались добре сил.
Якісь й орді не по зубам ставали.
Розорювали всі степи навкіл
Та хлібом із Ордою торгували.
Орда ж не зачіпала їх за те.
Хоча, Орда – то ж, власне, не держава.
Там і родів, і зграй усіх мастей,
Які вважали, наче мають право
В степах пограбувати будь-кого,
Бо тут вони господарі єдині.
І, навіть, хан не міг спинить того.
Таких, хіба що, добрий меч зупинить.
Так от, стояло у степу село,
В широкій балці від очей ховалось.
Не знаю, скільки люду там жило
І як воно, насправді називалось.
Жила між інших там одна сім’я:
Батьки старенькі, донька з чоловіком
Та її брат (чи був жонатий, я
Того не знаю). Хата невелика
Стояла у вишневому садку.
Над річкою зорали поле гарне,
Худобу мали, птицю там яку.
Трудилися і, мабуть, що не марно,
Бо молоді збирались відійти,
Вже свою власну хату будувати…
Не знали, що уже стріла летить
Аби життя їх мирне обірвати.
Вночі, коли село спокійно спить,
Загін розбійний тихо підібрався.
Усю сторожу пов’язали вмить,
А потім кожен до «роботи» взявся.
В’язали тихо по хатах усіх,
Аби живого більше взять товару.
В Азак чи Кафу як доправить їх,
То матимеш добрячого навару.
На ранок всіх зігнали на майдан,
Старих одразу хутко відділили.
Бо ж зиску з них не матиме орда,
Тож їх в селі вмирати залишили.
Пройшлися ще при днині по хатах,
Забрали все, що цінність якусь мало.
Уся худоба, живність, навіть, птах
Найменший – і того позабирали.
Й погнали всю ту валку по шляху,
Під плач і крик нещасного «ясиру»,
Що свою долю проклинав лиху
І у спасіння ніяке не вірив.
Але, давайте вернемось в село.
Окрім старих і немічних, у ньому
Ще кілька порятованих було,
Які устигли вирватися з дому
І скористатись ніччю. Поміж них
Марія – жінка, що ми вже згадали,
Бо чоловік її схопитись встиг
І, доки вороги його «ламали»,
Вона устигла вилізти в вікно
І між дерев у темряві гайнула.
Тепер, коли розвиднілось воно,
Всі втікачі поволі повернулись.
Поплакали, звільнили стариків
Та й стали собі думати-гадати
До чого вдатись, дії би які
Дали б усіх додому повертати.
Та й вирішили: слід до хана йти,
Хай він отих розбійників накаже
Чи допоможе хоч своїх знайти.
А хто ж піде́? Тоді Марія й каже:
«Піду-но я. Татарську знаю, ось,
Прикинуся татаркою до часу.
До хана б лиш дістатися вдалось,
А він до грошей, чула, дуже ласий.
Візьму зі сховку (а у ті часи
Гроше́й ніколи не тримали в хаті,
Бо ж степом чорт розбійників носив,
Могли напасти й геть усе забрати.
Тож кожен сховок десь надійний мав,
Якого годі відшукати бу́ло.
Там він до часу гроші і тримав)
Отож, як тільки ніч лише минула,
Марія в торбу їсти узяла,
В хустинку срібло-золото сховала
Та і в дорогу з сонечком пішла,
Весь час на південь напрямок тримала.
Про шлях тяжкий не буду говорить,
Про те й самі, напевно здогадались.
Аж ось, нарешті, та жадана мить:
Вона до хана в стійбище дісталась.
Упала в ноги ханові тоді
Й просити стала захисту у нього.
А той, як ідол на траві сидів,
Очицями дививсь на неї строго.
А далі мовить: « А кого би ти
З полону повернула, якби змога?
Хто там у тебе: чоловік, брати?»
«Найперше б повернула брата сво́го!»
«А чому брата?» - здивувався він.
«Бо чоловіка я ще можу мати,
Синів ще може бути не один,
Але ніколи вже не буде брата».
Подивувась хан мудрості такій
Та відповів їй хитрістю своєю -
Зірвав він квітку та й говорить їй:
«Тримай. Підеш із квіткою цією
По всій орді і можеш всіх забрать
З рідні і близьких, кого лиш зустрінеш.
Але одне ти маєш пам’ятать:
Бери усіх зада́рма, якщо встигнеш,
Допоки не зів’яне квітка ця…
А, як зів’яне – теж рабою станеш!..»
Марія аж збіліла вся з лиця:
Яка ж то квітка скоро не зів’яне?
Та швидко пересилила себе,
Взяла ту квітку в нього: «Згода, хане!
Хай за добро віддячить Бог тебе,
А я вже Бога дякувати стану!»
Іде вона, за нею вояки́,
Які очей з Марії не спускають,
Ніяк не дочекаються, поки
Її до хана повернути мають.
Вона ж іде із квіткою тою́
І в молитва́х звертається до Бога.
Збирає сльози і печаль свою,
Гнів незборимий проклада дорогу.
У квітку все душа передає…
І день мина, і другий, третій слідом,
А квітка, як була, така і є
І зовсім не міняється із виду.
Вже й стомлені відстали вояки,
Вона ж зовсім не відчуває втоми,
Пройшла степи, пройшла міста, в яких
Живим товаром торгували. Тому
Вдалося їй знайти ледь не усіх,
Кого орда тоді була забрала.
І брат її живий був поміж них,
І чоловіка сво́го відшукала.
Всі разом повернулися в село,
Де їх чекали, втративши надії.
І знов воно, як перше, зажило.
У праці і достатку. А Марія
За образами квітку берегла,
Де найдорожче всяк собі тримає.
Й безсмертником відтоді нарекла,
А ми її ще й цмином називаєм.
Усі степи займало поле Дике
І українці зрідка там жили,
Селилися у селах невеликих
По балках, по байраках береглись
Від скорого татарського набігу.
Хоч, звісно, боягуз тут не селивсь,
Лиш той, який від ворога не бігав,
А зустрічав його з мечем в руці
Міг оселитись у Орди під боком.
Стояли рідко степом села ці,
Зростали, багатіли рік за роком.
Міцніли, набирались добре сил.
Якісь й орді не по зубам ставали.
Розорювали всі степи навкіл
Та хлібом із Ордою торгували.
Орда ж не зачіпала їх за те.
Хоча, Орда – то ж, власне, не держава.
Там і родів, і зграй усіх мастей,
Які вважали, наче мають право
В степах пограбувати будь-кого,
Бо тут вони господарі єдині.
І, навіть, хан не міг спинить того.
Таких, хіба що, добрий меч зупинить.
Так от, стояло у степу село,
В широкій балці від очей ховалось.
Не знаю, скільки люду там жило
І як воно, насправді називалось.
Жила між інших там одна сім’я:
Батьки старенькі, донька з чоловіком
Та її брат (чи був жонатий, я
Того не знаю). Хата невелика
Стояла у вишневому садку.
Над річкою зорали поле гарне,
Худобу мали, птицю там яку.
Трудилися і, мабуть, що не марно,
Бо молоді збирались відійти,
Вже свою власну хату будувати…
Не знали, що уже стріла летить
Аби життя їх мирне обірвати.
Вночі, коли село спокійно спить,
Загін розбійний тихо підібрався.
Усю сторожу пов’язали вмить,
А потім кожен до «роботи» взявся.
В’язали тихо по хатах усіх,
Аби живого більше взять товару.
В Азак чи Кафу як доправить їх,
То матимеш добрячого навару.
На ранок всіх зігнали на майдан,
Старих одразу хутко відділили.
Бо ж зиску з них не матиме орда,
Тож їх в селі вмирати залишили.
Пройшлися ще при днині по хатах,
Забрали все, що цінність якусь мало.
Уся худоба, живність, навіть, птах
Найменший – і того позабирали.
Й погнали всю ту валку по шляху,
Під плач і крик нещасного «ясиру»,
Що свою долю проклинав лиху
І у спасіння ніяке не вірив.
Але, давайте вернемось в село.
Окрім старих і немічних, у ньому
Ще кілька порятованих було,
Які устигли вирватися з дому
І скористатись ніччю. Поміж них
Марія – жінка, що ми вже згадали,
Бо чоловік її схопитись встиг
І, доки вороги його «ламали»,
Вона устигла вилізти в вікно
І між дерев у темряві гайнула.
Тепер, коли розвиднілось воно,
Всі втікачі поволі повернулись.
Поплакали, звільнили стариків
Та й стали собі думати-гадати
До чого вдатись, дії би які
Дали б усіх додому повертати.
Та й вирішили: слід до хана йти,
Хай він отих розбійників накаже
Чи допоможе хоч своїх знайти.
А хто ж піде́? Тоді Марія й каже:
«Піду-но я. Татарську знаю, ось,
Прикинуся татаркою до часу.
До хана б лиш дістатися вдалось,
А він до грошей, чула, дуже ласий.
Візьму зі сховку (а у ті часи
Гроше́й ніколи не тримали в хаті,
Бо ж степом чорт розбійників носив,
Могли напасти й геть усе забрати.
Тож кожен сховок десь надійний мав,
Якого годі відшукати бу́ло.
Там він до часу гроші і тримав)
Отож, як тільки ніч лише минула,
Марія в торбу їсти узяла,
В хустинку срібло-золото сховала
Та і в дорогу з сонечком пішла,
Весь час на південь напрямок тримала.
Про шлях тяжкий не буду говорить,
Про те й самі, напевно здогадались.
Аж ось, нарешті, та жадана мить:
Вона до хана в стійбище дісталась.
Упала в ноги ханові тоді
Й просити стала захисту у нього.
А той, як ідол на траві сидів,
Очицями дививсь на неї строго.
А далі мовить: « А кого би ти
З полону повернула, якби змога?
Хто там у тебе: чоловік, брати?»
«Найперше б повернула брата сво́го!»
«А чому брата?» - здивувався він.
«Бо чоловіка я ще можу мати,
Синів ще може бути не один,
Але ніколи вже не буде брата».
Подивувась хан мудрості такій
Та відповів їй хитрістю своєю -
Зірвав він квітку та й говорить їй:
«Тримай. Підеш із квіткою цією
По всій орді і можеш всіх забрать
З рідні і близьких, кого лиш зустрінеш.
Але одне ти маєш пам’ятать:
Бери усіх зада́рма, якщо встигнеш,
Допоки не зів’яне квітка ця…
А, як зів’яне – теж рабою станеш!..»
Марія аж збіліла вся з лиця:
Яка ж то квітка скоро не зів’яне?
Та швидко пересилила себе,
Взяла ту квітку в нього: «Згода, хане!
Хай за добро віддячить Бог тебе,
А я вже Бога дякувати стану!»
Іде вона, за нею вояки́,
Які очей з Марії не спускають,
Ніяк не дочекаються, поки
Її до хана повернути мають.
Вона ж іде із квіткою тою́
І в молитва́х звертається до Бога.
Збирає сльози і печаль свою,
Гнів незборимий проклада дорогу.
У квітку все душа передає…
І день мина, і другий, третій слідом,
А квітка, як була, така і є
І зовсім не міняється із виду.
Вже й стомлені відстали вояки,
Вона ж зовсім не відчуває втоми,
Пройшла степи, пройшла міста, в яких
Живим товаром торгували. Тому
Вдалося їй знайти ледь не усіх,
Кого орда тоді була забрала.
І брат її живий був поміж них,
І чоловіка сво́го відшукала.
Всі разом повернулися в село,
Де їх чекали, втративши надії.
І знов воно, як перше, зажило.
У праці і достатку. А Марія
За образами квітку берегла,
Де найдорожче всяк собі тримає.
Й безсмертником відтоді нарекла,
А ми її ще й цмином називаєм.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію