ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
08:37
Невже не бачиш безодню- прірву?
В стосунках, мов в глухім куті.
Відбитки слова під корінь вирву,
Колишнього сухі прути.
Прошу, губами не торкайсь чола.
По пам*яті пройшлись вітри.
Я розчинюсь, немов вечірня мла.
В стосунках, мов в глухім куті.
Відбитки слова під корінь вирву,
Колишнього сухі прути.
Прошу, губами не торкайсь чола.
По пам*яті пройшлись вітри.
Я розчинюсь, немов вечірня мла.
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій СергоЗар (2003) /
Проза
Нереальні мисливці на привидів: Хелловінські жахи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нереальні мисливці на привидів: Хелловінські жахи
Навіть незнаю із чого почати.. Після того першого випадку через 2 роки
ми знайшли нового друга. Його звати Пітер - він колишній наркоман,
зараз він наш друг і вірний помічник. Я більше не буду казати деталі,
почнемо розповідь..
За тиждень перед Хеловвіном ми шукали страшні містя. І знайшли
- було дуже неважко. Це була покинута лікарня, на місті якої колись була
церква, на місті якої колись було кладовище.
В ніч Хелловіну ми, всі троє, прийшли до того місця. Àдам каже:
- Всі готові?
Ми:
-Так.
- Ну тоді. Погнали, як на краденому!!! - від недавна його коронна фраза.
Я відкрив двері, як завжди обдерті стіни, вікон - 0, двері навстіж, зі стелі капає
незрозуміло що. Ми до цього не тещо звикли, ми відносимося до цього із
гумором, як і до страшних речей. Зайшли ми в кімнату, там на стінах
латинськими буквами написані слова(їх переклад ми не знаємо). Я:
-Стільки років ця вся нечисть живе на Землі, і ніодне не нвачилося інших мов?
Пітер:
-Угу. Це вже набридає.
Пішли ми далі, по закинутих коридорах лікарні. Обійшли всі кімнати - нічого.
-Стоп! - сказав я. Здається я бачив там сходи на другий поверх.
- Пішли подивимось. - відповів Адам.
Там дійсно були сходи, але трохи завалені і нам довелося туди вилазити.
- О! Вже краща картина. Бачите там в кутку хтось сидить. Пішли поговоримо.
- сказав Пітер.
Ми підійшли ближче. У кутку сидів чоловік в порваному халаті, із сірою
шкірою(наче він уже місяць мертвий), лисий до черепа(мабуть забув насадку на машинку поставити), і дивився на стіну. Ми підійшли до нього ще ближче. Він обернувся(у нього були очі без зіниць, вічна посмішка(це розріз рота майже до вух, виглядало це як посмішка - хто бачив Джокера у "Бетмені" той зрозуміє), пальці видовжені і з грубими нігтями) і побіг на Пітера - Адам поставив підніжку, той впав на стіл і поламав його. Зате більше не рухався(мабуть через ручку посеред лоба, і відпалу руку). Я взяв його руку і вдарив Адама по спині.
- Ти подивись, що із столом зробив. Йому ж всього кілька років до пенсії
залишилось. - пожартував я.
Адам:
- Ну, він сам винен. Не потрібно було проявляти таку активність.
- А ви помітили, як він впав? - сказав Пітер.
- І справді. - відповів я.
- Неначе він хотів сказати "Хай Гітлер", але в цей час його покликала мама. -
сказав Адам.
Ми посміялися і пішли далі. Побачили сходи на третій поверх і зразу пішли туди.
Перед нами стояла дівчинка. Вся бліда, без зіниць і з довгими косима.
- Як тебе звати? - запитав Пітер у дівчинки.
- Ліза. - відповіла дівчинка дуже дивним голосом.
- Що ти тут робиш?
- Прийшла по душі, якихось трьох дурнів. Не знаєте, де їх знайти? - голос у
неї змінився.
Адам звідкись взяв цеглину і кинув їй по голові - вона ухилилася, але коли
збиралася бігти на нас, стала на калюжу крові, послизнулася і впала
на сходи(масаж спини нікому незавадить). Я:
- Адаме, де ти взяв цеглину, якщо тут усі стіни цілі?
- Мені дала рука із стелі. - відповів Адам.
- Ти про ті, які до нас зараз дотягнуться і заберуть із собою? - сказав Пітер.
- Так. То може підеммо далі?
- Добре. - відповів я.
- О! Дивіться, я пістолет із собою взяв. - сказав Пітер.
- Ти, взяв пістолет для боротьби із нечистю? Те, що ти застрелися, тебе врятує
тільки на цьому світі. - відповів я.
Зайшли ми у кімнату. Через стелю. В кімнаті сидів трьох-головий пес.
Я підійшов до нього, хотів погладити, а він виріс вище за мене і ще й почав
гавкати.
- Мабуть голодний. -сказав Адам.
- Як думаєте? Рибу він їсть? - запитав Пітер.
- Думаю він їсть людей. Але дай йому. Можливо заспокоїться. - відповів я.
Пітер кинув йому рибу, пес її з'їв і перестав гавкати. Я підійшов, почухав його
за вушком. Вийшли із кімнати; побачили сходи на 4-тий поверх. Коли вже
вийшли на поверх:
- А ви знали, що тут тільки два поверхи? - сказав я.
- Так, а що? - відповів Пітер.
- Ми на четвертому. - сказав Адам.
- Джеймсе - там одна кімната. - сказав Пітер.
- Добре зайдемо. - відповів я.
Зайшли, двері закрилися і на стіні з'явився надпис:"А ви не такі вже й погані.
Навіть, мого пса приручили. Більшість і першого поверху не проходили.
Для того, щоб я відповів просто оберніться до іншої стіни.".
Адам:
- Звідки взялося, ще два поверхи?
- Просто два поверхи маловато. - відповів привид
- Зрозуміло. А нічого, що ми розбили стіл на першому поверсі? Тим більше той на нього сам впав. - сказав я.
Привид:
- Та ні. Все нормально. Ти забув, що насмітити або привести в порядок - це для нас, як раз плюнути?
- Я так зрозумів, що ми тепер друзі? - сказав Пітер.
- Можна і так сказати. - відповів привид.
... Так у нас в друзях з'явився привид. Ми того вечора, багато про що розмовляли,
жартували і т.п.
Привид:
- Хочете анекдот?
- Давай - сказав Пітер.
- Одного разу король приймав людей у лицарі. І в той момент коли він тримав меч над плечем його хтось покликав. Він повернувся і відрізав недо-лицярю голову.
Здається все розповів. Можливо розповім іншу історію, але пізніше.
ми знайшли нового друга. Його звати Пітер - він колишній наркоман,
зараз він наш друг і вірний помічник. Я більше не буду казати деталі,
почнемо розповідь..
За тиждень перед Хеловвіном ми шукали страшні містя. І знайшли
- було дуже неважко. Це була покинута лікарня, на місті якої колись була
церква, на місті якої колись було кладовище.
В ніч Хелловіну ми, всі троє, прийшли до того місця. Àдам каже:
- Всі готові?
Ми:
-Так.
- Ну тоді. Погнали, як на краденому!!! - від недавна його коронна фраза.
Я відкрив двері, як завжди обдерті стіни, вікон - 0, двері навстіж, зі стелі капає
незрозуміло що. Ми до цього не тещо звикли, ми відносимося до цього із
гумором, як і до страшних речей. Зайшли ми в кімнату, там на стінах
латинськими буквами написані слова(їх переклад ми не знаємо). Я:
-Стільки років ця вся нечисть живе на Землі, і ніодне не нвачилося інших мов?
Пітер:
-Угу. Це вже набридає.
Пішли ми далі, по закинутих коридорах лікарні. Обійшли всі кімнати - нічого.
-Стоп! - сказав я. Здається я бачив там сходи на другий поверх.
- Пішли подивимось. - відповів Адам.
Там дійсно були сходи, але трохи завалені і нам довелося туди вилазити.
- О! Вже краща картина. Бачите там в кутку хтось сидить. Пішли поговоримо.
- сказав Пітер.
Ми підійшли ближче. У кутку сидів чоловік в порваному халаті, із сірою
шкірою(наче він уже місяць мертвий), лисий до черепа(мабуть забув насадку на машинку поставити), і дивився на стіну. Ми підійшли до нього ще ближче. Він обернувся(у нього були очі без зіниць, вічна посмішка(це розріз рота майже до вух, виглядало це як посмішка - хто бачив Джокера у "Бетмені" той зрозуміє), пальці видовжені і з грубими нігтями) і побіг на Пітера - Адам поставив підніжку, той впав на стіл і поламав його. Зате більше не рухався(мабуть через ручку посеред лоба, і відпалу руку). Я взяв його руку і вдарив Адама по спині.
- Ти подивись, що із столом зробив. Йому ж всього кілька років до пенсії
залишилось. - пожартував я.
Адам:
- Ну, він сам винен. Не потрібно було проявляти таку активність.
- А ви помітили, як він впав? - сказав Пітер.
- І справді. - відповів я.
- Неначе він хотів сказати "Хай Гітлер", але в цей час його покликала мама. -
сказав Адам.
Ми посміялися і пішли далі. Побачили сходи на третій поверх і зразу пішли туди.
Перед нами стояла дівчинка. Вся бліда, без зіниць і з довгими косима.
- Як тебе звати? - запитав Пітер у дівчинки.
- Ліза. - відповіла дівчинка дуже дивним голосом.
- Що ти тут робиш?
- Прийшла по душі, якихось трьох дурнів. Не знаєте, де їх знайти? - голос у
неї змінився.
Адам звідкись взяв цеглину і кинув їй по голові - вона ухилилася, але коли
збиралася бігти на нас, стала на калюжу крові, послизнулася і впала
на сходи(масаж спини нікому незавадить). Я:
- Адаме, де ти взяв цеглину, якщо тут усі стіни цілі?
- Мені дала рука із стелі. - відповів Адам.
- Ти про ті, які до нас зараз дотягнуться і заберуть із собою? - сказав Пітер.
- Так. То може підеммо далі?
- Добре. - відповів я.
- О! Дивіться, я пістолет із собою взяв. - сказав Пітер.
- Ти, взяв пістолет для боротьби із нечистю? Те, що ти застрелися, тебе врятує
тільки на цьому світі. - відповів я.
Зайшли ми у кімнату. Через стелю. В кімнаті сидів трьох-головий пес.
Я підійшов до нього, хотів погладити, а він виріс вище за мене і ще й почав
гавкати.
- Мабуть голодний. -сказав Адам.
- Як думаєте? Рибу він їсть? - запитав Пітер.
- Думаю він їсть людей. Але дай йому. Можливо заспокоїться. - відповів я.
Пітер кинув йому рибу, пес її з'їв і перестав гавкати. Я підійшов, почухав його
за вушком. Вийшли із кімнати; побачили сходи на 4-тий поверх. Коли вже
вийшли на поверх:
- А ви знали, що тут тільки два поверхи? - сказав я.
- Так, а що? - відповів Пітер.
- Ми на четвертому. - сказав Адам.
- Джеймсе - там одна кімната. - сказав Пітер.
- Добре зайдемо. - відповів я.
Зайшли, двері закрилися і на стіні з'явився надпис:"А ви не такі вже й погані.
Навіть, мого пса приручили. Більшість і першого поверху не проходили.
Для того, щоб я відповів просто оберніться до іншої стіни.".
Адам:
- Звідки взялося, ще два поверхи?
- Просто два поверхи маловато. - відповів привид
- Зрозуміло. А нічого, що ми розбили стіл на першому поверсі? Тим більше той на нього сам впав. - сказав я.
Привид:
- Та ні. Все нормально. Ти забув, що насмітити або привести в порядок - це для нас, як раз плюнути?
- Я так зрозумів, що ми тепер друзі? - сказав Пітер.
- Можна і так сказати. - відповів привид.
... Так у нас в друзях з'явився привид. Ми того вечора, багато про що розмовляли,
жартували і т.п.
Привид:
- Хочете анекдот?
- Давай - сказав Пітер.
- Одного разу король приймав людей у лицарі. І в той момент коли він тримав меч над плечем його хтось покликав. Він повернувся і відрізав недо-лицярю голову.
Здається все розповів. Можливо розповім іншу історію, але пізніше.
Моя друга спроба написати прозовий твір.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію