ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
2024.04.21
09:04
Гілкою жасмину розцвіло кохання.
Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.
Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.
Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Радіймо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Радіймо!
От і підняли голову недобитки Януковича, галасують на всіх телеканалах як навіжені. Відчувають, що на хвилі народного невдоволення нинішнім очільником держави, вони скоро знову прийдуть до влади. А люди вуха розпустили, очі вилупили в екрани і вірять всьому, що каже Медведчук.
А як він цілується та обнімається з Путіним! Які дружні стосунки має з російськими гестапівцями, які насилають на Україну орди озброєних до зубів зарізяк. Забувають люди погане, оскільки пам’ятати про те, як з Росії велися обстріли України зенітними комплексами, як вирізали у наших синів на грудях тризуби так звані козаки, як гвалтували наших дочок та грабували наші домівки — дуже важко.
- Россия для меня — дружественная страна,- одказує кум. - Я служил в советской армии, еще при ней стал прапорщиком. Жена у меня россиянка. И теща, стало быть, тоже. И хоть служу я в украйонской армии, но считаю ее хреновой.
- Раз вона тобі не подобається, то чому в ній 35 років вештаєшся? Звільняйся і їдь до Росії працювати і жити. Нащо себе мучити?
- Куда я поеду? На пустое место? А тут у меня дети, трехкомнатная квартира в Киеве, жена.
- Ну так звільнися в запас. Не варто служити країні, яку ти ненавидиш.Ти ж уже пенсіонер.
- Мне зарплату платят неплохую — 12 тисяч гривен. Где на гражданке пенсионеру дают такие деньги? Нигде. Поэтому буду работать, пока не выгонят.
- А як тобі наш Президент Зеленський? Продобається?
- Нормальный мужик, на русском разговаривает, бизнес в России имеет, в армии никогда не служил. Именно такой Главнокомандующий и нужен этой армии. Рано или поздно Украина станет частью России, это неизбежно. И тогда война прекратиться. Возможно, еще доживу до того времени, когда буду служить верой и правдой матушке-России.
Поїхав до села на вихідні, там у мене шматок городу є і садок. Аж тут трах-бабах — коронавірусна блокада: транспорт зупинився, на роботу ходити ніззя, марширувати дозволено тільки по прямій — крамниця-домівка. Крок ліворуч, крок праворуч - 17 тисяч штрафу. І тупцяти обов’язково в наморднику (тобто в пов’язці на носі). А як у тих намордника на землі поратися, я вас питаю? Спробуйте натягнути той памперс і подовбатися день у землі заступом. Єдина користь — пилюка в носа так не набивається. А увечері ліг відпочити, ввімкнув телевізора - а там як не Медведчук гавкає, то Рабінович. І все їм погано, все українці не так роблять. А в кінці обов’язкове резюме: в усьому винні націонал-радикали. Тобто такі як я скотиняки, які насмілилися взяти до рук зброю і пішли вбивати російських окупантів на Донбасі.
- Етот президент служит Международному валютному фонду, а не народу Украины! - кричить Рабінович.
Я тед переконаний, що тільки ворог українського народу у важкий час може так чинити — торгувати рідною землею задля того, аби отримати капшук з грошима від МВФ. Це те ж саме, якби я з товаришами кинув бойову позицію і пішов у тил, бо в окопах стало надто жарко. А якби кожен солдат так чинив? Тільки почув стрілянину — тікав би куди очі бачать, а хірурги кидали своїх пацієнтів в операційних, як тільки уздріють кров.
Грошей у державі не вистачає. Не буде чим платити зарплати поліцаям та фіскалам. От проблема з проблем! Силовий блок повинен бути завжди нагодований свіжим сирим м’ясом власних громадян, інакше вірності від нього чекати годі. От і годують. Навіть нині, коли стало сутужно усім — силовикам зарплату не урізають. Урізають вчителям. І про це теж каже Рабінович з Медведчуком. І додають, що саме їхня політична сила здатна вивести Україну з економічної кризи та забезпечити все населення необхідними пенсіями та зарплатами.
Свого часу той Рабінович обікрав свою країну так, що сів у тюрму на 12 років. Гроші, які він поцупив у держави не знайшли і досі. А нині — Народний депутат! Говоряща собачка власної партії. Організовує проплачені мітинги в місцях де гроші лежать — біля банків, кредитних спілок, Фонду держмайна. Медведчук-юрист, працюючи колись адвокатом у свого клієнта — Василя Стуса, просив у для нього у судді більший термін ув’язнення, аніж прокурор. В профілактичних цілях, так би мовити. Та хто нині про таке пам’ятає?
А я пам“ятаю. І ще дещо. Якщо розкажу, то похапаєте до рук вила та сокири, і не дивлячись ні на який коронавірус - рвонете вчиняти правосуддя в маєток вищеназваного пана. Та, боюся, його не стратять, а підсадять в президентське крісло усі ті, хто слухає представників ОПЗЖ. Винна в усьому хохляцька забудькуватість. Або байдужість. Це вже у кого що.
Ех, дарма зранку про сумне загомонів. Погляньте яка чудова ясна днина, сонечко світить, тепло, бджілки літають, пахне прілими кізяками, які розкидують на полях працьовиті селяни. Радіти треба, людоньки, дихати свіжим весіннім повітрям і ні про що не журитися. Тому закінчую писати оцей опус і сідаю строчити про кохання або про любов. І про природу, звісно. Бо ці дві теми завжди приносять людям радість та утіху. Згодні?
09.04.2020р.
А як він цілується та обнімається з Путіним! Які дружні стосунки має з російськими гестапівцями, які насилають на Україну орди озброєних до зубів зарізяк. Забувають люди погане, оскільки пам’ятати про те, як з Росії велися обстріли України зенітними комплексами, як вирізали у наших синів на грудях тризуби так звані козаки, як гвалтували наших дочок та грабували наші домівки — дуже важко.
- Россия для меня — дружественная страна,- одказує кум. - Я служил в советской армии, еще при ней стал прапорщиком. Жена у меня россиянка. И теща, стало быть, тоже. И хоть служу я в украйонской армии, но считаю ее хреновой.
- Раз вона тобі не подобається, то чому в ній 35 років вештаєшся? Звільняйся і їдь до Росії працювати і жити. Нащо себе мучити?
- Куда я поеду? На пустое место? А тут у меня дети, трехкомнатная квартира в Киеве, жена.
- Ну так звільнися в запас. Не варто служити країні, яку ти ненавидиш.Ти ж уже пенсіонер.
- Мне зарплату платят неплохую — 12 тисяч гривен. Где на гражданке пенсионеру дают такие деньги? Нигде. Поэтому буду работать, пока не выгонят.
- А як тобі наш Президент Зеленський? Продобається?
- Нормальный мужик, на русском разговаривает, бизнес в России имеет, в армии никогда не служил. Именно такой Главнокомандующий и нужен этой армии. Рано или поздно Украина станет частью России, это неизбежно. И тогда война прекратиться. Возможно, еще доживу до того времени, когда буду служить верой и правдой матушке-России.
Поїхав до села на вихідні, там у мене шматок городу є і садок. Аж тут трах-бабах — коронавірусна блокада: транспорт зупинився, на роботу ходити ніззя, марширувати дозволено тільки по прямій — крамниця-домівка. Крок ліворуч, крок праворуч - 17 тисяч штрафу. І тупцяти обов’язково в наморднику (тобто в пов’язці на носі). А як у тих намордника на землі поратися, я вас питаю? Спробуйте натягнути той памперс і подовбатися день у землі заступом. Єдина користь — пилюка в носа так не набивається. А увечері ліг відпочити, ввімкнув телевізора - а там як не Медведчук гавкає, то Рабінович. І все їм погано, все українці не так роблять. А в кінці обов’язкове резюме: в усьому винні націонал-радикали. Тобто такі як я скотиняки, які насмілилися взяти до рук зброю і пішли вбивати російських окупантів на Донбасі.
- Етот президент служит Международному валютному фонду, а не народу Украины! - кричить Рабінович.
Я тед переконаний, що тільки ворог українського народу у важкий час може так чинити — торгувати рідною землею задля того, аби отримати капшук з грошима від МВФ. Це те ж саме, якби я з товаришами кинув бойову позицію і пішов у тил, бо в окопах стало надто жарко. А якби кожен солдат так чинив? Тільки почув стрілянину — тікав би куди очі бачать, а хірурги кидали своїх пацієнтів в операційних, як тільки уздріють кров.
Грошей у державі не вистачає. Не буде чим платити зарплати поліцаям та фіскалам. От проблема з проблем! Силовий блок повинен бути завжди нагодований свіжим сирим м’ясом власних громадян, інакше вірності від нього чекати годі. От і годують. Навіть нині, коли стало сутужно усім — силовикам зарплату не урізають. Урізають вчителям. І про це теж каже Рабінович з Медведчуком. І додають, що саме їхня політична сила здатна вивести Україну з економічної кризи та забезпечити все населення необхідними пенсіями та зарплатами.
Свого часу той Рабінович обікрав свою країну так, що сів у тюрму на 12 років. Гроші, які він поцупив у держави не знайшли і досі. А нині — Народний депутат! Говоряща собачка власної партії. Організовує проплачені мітинги в місцях де гроші лежать — біля банків, кредитних спілок, Фонду держмайна. Медведчук-юрист, працюючи колись адвокатом у свого клієнта — Василя Стуса, просив у для нього у судді більший термін ув’язнення, аніж прокурор. В профілактичних цілях, так би мовити. Та хто нині про таке пам’ятає?
А я пам“ятаю. І ще дещо. Якщо розкажу, то похапаєте до рук вила та сокири, і не дивлячись ні на який коронавірус - рвонете вчиняти правосуддя в маєток вищеназваного пана. Та, боюся, його не стратять, а підсадять в президентське крісло усі ті, хто слухає представників ОПЗЖ. Винна в усьому хохляцька забудькуватість. Або байдужість. Це вже у кого що.
Ех, дарма зранку про сумне загомонів. Погляньте яка чудова ясна днина, сонечко світить, тепло, бджілки літають, пахне прілими кізяками, які розкидують на полях працьовиті селяни. Радіти треба, людоньки, дихати свіжим весіннім повітрям і ні про що не журитися. Тому закінчую писати оцей опус і сідаю строчити про кохання або про любов. І про природу, звісно. Бо ці дві теми завжди приносять людям радість та утіху. Згодні?
09.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію