ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Жіль де Ре
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жіль де Ре
Жив –був колись барон один,
Що звався Жіль де Ре.
І пам’ять про його діла
Ніколи не помре.
З дитячих літ читаєм ми
Про Синю Бороду.
Це він і є. Про нього я
Цю мову і веду.
Барон і маршал, і герой,
Улюбленець юрби.
Він землі мав і до земель
Ще замки, як гриби.
На златі їв, на златі спав
І укривався ним.
Здавалося його життя
Щасливим і легким…
І раптом, наче з неба грім
Одне других страшніш:
Барон-алхімік, він дітей
Малих пускав під ніж.
Сто, двісті, триста, вісімсот –
Губився в цифрах люд.
І поповзло поміж людей:
«На суд його! На суд!»
Під пильним наглядом катів
Невинних не бува.
І уже вироку суддя
Зачитує слова.
Народ, що вчора ще плескав
За подвиги йому,
Тепер плював і проклинав,
Штурмуючи тюрму.
Суд, вирок і на ешафот
Зійшов барон де Ре.
Юрба шаліла навкруги:
- Хай нелюд цей помре!.
І в гучнім ревищу юрби
Ніхто не запитав,
А чи за вчинені гріхи
На вогнище він став.
Здається, що найбільший гріх,
Який барон вчинив,
Це те, що він багато мав
Й сміливо надто жив.
Його багатство, як більмо
Було для королів,
А що народ? Та він і сам
Повірить в це хотів.
Багач для бідних на вогні
Дарунок ще й який.
До страти вірять – людожер,
По страті – хоч святий.
До мертвих заздрощів нема
У бідних й багачів,
Тут головне – аби живий
Не жив би як хотів.
Ніхто по смерті Жіль де Ре
Нікого й не питав:
А хто ж по смерті по його
Майно його забрав.
Примхлива доля тих людей,
Хто над юрбой піднявсь,
Народ не жалує його,
Будь він барон чи князь.
І будуть вірити всьому,
Тут хоч пали, хоч ріж.
І, чим брехливіша брехня,
Тим віриться скоріш.
Загинув Синя Борода
На грізному вогні,
Але жахають до цих пір
Дітей казки страшні.
Ми свято віримо казкам
І віримо в слова,
Не думаєм, що хтось за них
Гріхи свої хова.
Що звався Жіль де Ре.
І пам’ять про його діла
Ніколи не помре.
З дитячих літ читаєм ми
Про Синю Бороду.
Це він і є. Про нього я
Цю мову і веду.
Барон і маршал, і герой,
Улюбленець юрби.
Він землі мав і до земель
Ще замки, як гриби.
На златі їв, на златі спав
І укривався ним.
Здавалося його життя
Щасливим і легким…
І раптом, наче з неба грім
Одне других страшніш:
Барон-алхімік, він дітей
Малих пускав під ніж.
Сто, двісті, триста, вісімсот –
Губився в цифрах люд.
І поповзло поміж людей:
«На суд його! На суд!»
Під пильним наглядом катів
Невинних не бува.
І уже вироку суддя
Зачитує слова.
Народ, що вчора ще плескав
За подвиги йому,
Тепер плював і проклинав,
Штурмуючи тюрму.
Суд, вирок і на ешафот
Зійшов барон де Ре.
Юрба шаліла навкруги:
- Хай нелюд цей помре!.
І в гучнім ревищу юрби
Ніхто не запитав,
А чи за вчинені гріхи
На вогнище він став.
Здається, що найбільший гріх,
Який барон вчинив,
Це те, що він багато мав
Й сміливо надто жив.
Його багатство, як більмо
Було для королів,
А що народ? Та він і сам
Повірить в це хотів.
Багач для бідних на вогні
Дарунок ще й який.
До страти вірять – людожер,
По страті – хоч святий.
До мертвих заздрощів нема
У бідних й багачів,
Тут головне – аби живий
Не жив би як хотів.
Ніхто по смерті Жіль де Ре
Нікого й не питав:
А хто ж по смерті по його
Майно його забрав.
Примхлива доля тих людей,
Хто над юрбой піднявсь,
Народ не жалує його,
Будь він барон чи князь.
І будуть вірити всьому,
Тут хоч пали, хоч ріж.
І, чим брехливіша брехня,
Тим віриться скоріш.
Загинув Синя Борода
На грізному вогні,
Але жахають до цих пір
Дітей казки страшні.
Ми свято віримо казкам
І віримо в слова,
Не думаєм, що хтось за них
Гріхи свої хова.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію