ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Сливка
2020.05.31 10:47
Забриніли крапелисті струни
Межи ще не викошених трав,
Я ішла крізь голоси і луни -
Ти на другім березі чекав.

Цілували швидкоплинну воду
Срібнодзвінні краплі дощові,
Я в стрімкій ріці шукала броду -

Сергій Губерначук
2020.05.31 08:55
Вічний голос замерз…
Звичний холод обрид…
Час – загострювач лез…
поміж сцілл і харібд…

Неділя, 13 листопада 2005 р., Київ

Богдан Манюк
2020.05.31 08:49
Нехай коза, аби тільки з чужого села. - жартує услід парубкам сутулий дідуган. - Бач, мода у них на залицяння до дівок з інших сіл, ніби свої чимсь гірші. - Зі своїми виросли, не сприймають їх як майбутніх дружин. - дідугану перечить сусід, огрядний підс

Віктор Кучерук
2020.05.31 05:40
Ні храму дзвони голосні,
Ні солов’їв міських пісні
Не можуть розбудити
Тебе поринуту у сни
Цієї кволої весни
Й утомлену досита.
Прогнати сни ті кілька раз
Уже збирався чаром фраз,

Микола Соболь
2020.05.31 05:28
Рядочки ледве зримі
У відсвіті вікна
Легкі лягають рими…
Прощай п’янка весна
З грозою та дощами,
Зі співом солов’їв,
Прекрасна до нестями,
Саме таку хотів,

Оксана Логоша
2020.05.30 22:21
І коні шалені,і трави у пояс, і там,
На відстані смутку,цвіркун зазіхнув на Шекспіра,
Й холодна роса доторкнеться до теплої шкіри
І стане гаряча... і з ранком відійде в туман.
А коні пасуться. Толочать копитами тиш,
І хоркають в ніздрі,і пахнуть тобі

Ігор Деркач
2020.05.30 21:58
А проти лома не було прийому...
тому що засвітилось еМВееС.
Колізія знайома,
якщо не всі удома,
історію очолює балбес.

***
А минуле блукає по колу,

Марія Дем'янюк
2020.05.30 21:32
Гарні лапки в каченятки
І червоні капчики, -
Роздумовував Богданчик,-
Є у качки пальчики?
До ставка йде по доріжці,
Туфельки завжди на ніжці?
А узимку чобітки
Качка носить залюбки?

Ігор Шоха
2020.05.30 21:18
Усе частіше на котурни
стає нувориш молодий,
коли виходить до трибуни
як генеральний лицедій,
коли йому уже здається,
що і воно Наполеон.
Мутуючий хамелеон
показує себе у герці

Євген Федчук
2020.05.30 19:17
Дідусю, дідусю, хто в садочку цюка?-
Пита у старого маленька онука.
Дід сидить на лавці, дивиться ласкаво:
- Ти ж, моя маленька, така вже цікава.
Все то хочеш знати, про усе почути,
Сідай та послухай, так тому і бути.
От онука всілась бігом коло дід

Ігор Герасименко
2020.05.30 17:55
Як тільки повністю розтанув
на вулиці і в серці сніг,
кульбабця в хостел «Під каштаном»
вселилась в закутки ясні.

І той міцний, крислатий хостел,
немов хустина, захистив
тендітно-гордовиту гостю

Марія Дем'янюк
2020.05.30 14:12
Поклич мене в свій сон, благаю,
Під звук небесного роялю
Моє там серце заспіває
Як віддано тебе кохає:
Романс для двох….

Зови мене в свій сон, благаю,
Натхненно пензлем намалюю,

Іван Потьомкін
2020.05.30 13:37
ПЛЮС ВНУЧКА – Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина

Віктор Кучерук
2020.05.30 08:52
Я пишу, а вона не читає…
Я читаю – не чує вона…
Уляглася безмовно безкрая
Між серцями двома далина.
Хоч кохана ні слова не чує
І поезій не бачить країв, –
Я страждаю, й надіюся всує,
Бо люблю несказанно її…

Микола Соболь
2020.05.30 08:21
Вітер колише ще сонні лілеї,
Трави спивають ранкову росу,
Мрія прокинулась, лину до неї.
Хочу побачити неба ясу.
Сонечко сходить, радіє планета,
Води Дніпрові шепочуть: «Привіт…» –
А на воротах розкинув тенета
Хоче зловити павук цілий світ.

Сергій Губерначук
2020.05.30 07:16
Ховала ніч закохані дощі
удалині, ген-ген поза лісами.
Ми втрьох зустрілися й мовчали без причин,
порозумілися – й співали все те ж саме .

Ця вірна пара і єдин поет
спинили час розмовою про Всесвіт –
бо в кожного душа відчула злет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Серафим і Смерть

«Світ дикий і пустий. Земля і Небеса
Осиротілий рід людський жаліють.
Без квітів луки і без яхонту перстень…»

(Франческо Петрарка)

Образ твору Про різне філософствував Серафим, споглядаючи марноту Міста. Дуже навіть про різне. Теми для роздумів виникали в його хаотичній свідомості самі по собі, або були надіслані з надхмарних сфер, або підказувались Тими, Що Минають. А таких людей було в ті часи чимало на вулицях Міста. Особливо типи теплими літніми днями, коли час сієсти ще й не думав починатись, а час пробудження зі сну вже поринув в Лету. Я не знаю, хто спонукав Серафима думати про Смерть. Не я – це точно. З вишніх сфер до Серафима приходили теми світлі, радісні, метафізичні, одухотворені, а такі ось понурі та декадентські – ніколи. Сам же Серафим наслідував Конфуція і любив повторювати мудрість: «Ми ще не знаємо, що таке життя, звідки нам знати, що таке смерть?» І тому філософствував і говорив про життя, намагаючись зрозуміти, чим є цей феномен, ця дивина буття, ця флуктуація ентропії, цей спосіб існування колоїдних розчинів. Чи вдалося Серафиму зрозуміти, що таке життя – не знаю. Не відаю. Мені він про це нічого не говорив. І для мене запитання «що є життя?» так і лишився відкритим і загадковим. Навіть незвіданим. Як Terra incognita для Джеймса Кука. Як Велика Порожнеча для Юрія Гагаріна. У чому сенс життя, я ще якось, з горем навпіл, зрозумів, і то…

І я був вкрай здивований і навіть знічений, коли довідався, що Серафим крім всілякого іншого філософствує про Смерть. Не очікував я такого от такого повороту думки в його бесідах і судженнях – не очікував! Але!

Якось зранку я здійснював прогулянку Містом з метою приємного марнування часу (точніше часопростору, бо час з простором поєднаний нероздільно!) і періодичного заповнення легень повітрям, в якому досить багато кисню. Це мені необхідно для роботи мозку. Не встиг я повернути на куті Вулиці в пошуках крамниці, де продають різні смачні і корисні для тіла нашого напої, я помітив випадково Серафима, що лежав собі на тротуарі, що зроблений для перехожих, на імпровізованому килимку з легкою посмішкою на устах і розпочатою пляшечкою горілочки прозорої в руках. Біля Серафима знаходись двоє Тих, Що Йдуть Мимо (не плутайте з Минаючими!). Один із цих вищезгаданих громадян республіки знаходився в вертикальному положенні тіла відносно поверхні землі (суворо перпендикулярно до поверхні Землі), а інший на вприсядки, як сидять на жердинці курочки та півники або громадяни, що перебувають під вартою держави за скоєні порушення суспільного устрою. Обидвоє Тих, Що Йдуть Мимо були молодими людьми, років, так, приблизно, двадцяти восьми з половиною з часу їх народження. З хвостиком. Одягнуті вони були охайно, демократично, трохи навіть естетично, але не без легкої зневаги до свого зовнішнього вигляду. Капелюхів на головах їхніх не було, напевно, по причині доволі теплої погоди і поведінки лагідного Сонця – світила нашого, яке в той день лисини людські не припікало. Ось, думаю, спитають вони зараз Серафима про погоду – яка, мовляв, нині погода в Місті. Або спитають Серафима про заморське зілля, яке сушать, мелють, а потім набивають ним білі паперові трубочки і запалюють їх, а дим, що від того зілля палаючого навіщось вдихають. Спитають про наявність цього зілля в Серафима. Але ж, ні! Зовсім інакше вони запитали! Замість такого звичного запитав один Той, що Йде Мимо в Серафима:

- Шановний Серафиме Петровичу! Скажіть, а що таке Смерть?

Ну, думаю, зараз Серафим скаже молодій людині куди він зараз має піти і з якою метою, і хто він такий пояснить йому. Але, ні! Не так трапилась ця подія, не так вона відбулась. Серафим здивовано подивився на людину чоловічої статі, зневажливо посміхнувся і відповів:

- Дурницю Ви сказали, молодий чоловіче, пане без капелюха! Дурницю! Я Вам пробачаю, звісно, бо не відали Ви, що таке от говорите. Як можна дати визначення тому, чого не існує? Неможливо це! Бо немає ніякої смерті, вигадки все це. Придумали для того, щоб людей лякати. Але чимало людей повірили цій безглуздій вигадці і бояться! Людина – це зовсім не колоїдний розчин поліпептидів, зовсім не білкове тіло, не хребетна двонога тварина з гіперцефалізацією. Людина – це Дух. А Дух – безсмертний, незнищенний, вічний. Дух не може припинити існування. Дух тільки змінює тілесну оболонку, втілюючись знову і знову, змінюючись, як змінюється візерунок в калейдоскопі, але зникнути не може. І якщо ви не пам’ятаєте про свої минулі втілення, то це не означає, що їх не було. Я ось пам’ятаю. Якщо існує якийсь візерунок дхарм, то зникнути він не може, може тільки змінитись. І змінюється. Щосекунди. Те, що Ви називаєте смертю є тільки хитким містком між двома перевтіленнями Духу. Між двома перетвореннями. І найкращий доказ вічності Духу – нинішнє існування кожного з нас. Крім того, оце ось оце поєднання дхарм – елементів психіки, елементів «Я» - цей орнамент постійно змінюється: «Я», що було хвилину тому, зовсім не те «Я» в цей момент часу, а ще через хвилину буде зовсім інше «Я». Виходить, що я кожну мить помираю і виникаю знову. Це означає, що смерть – це просто безглузда ілюзія, гра вашої хворобливої уяви. Крім того, Дух людини це лиш частинка Суті Всесвіту. І можливо злитися з Абсолютом Всесвіту воєдино. А Суть Всесвіту безсмертна і незнищенна. Так, що не докучайте мені зі своїми дивними фантазіями і затьмареннями. І йдіть собі блукати Містом.

Здивувались Ті, Що Йдуть Мимо почувши такі слова Серафима, дуже здивувались. А потім пішли собі, як і належить Тим, Що Йдуть Мимо. Звичай у них такий є – йти собі, минати. Так вони і все життя минають. А потім в іншій іпостасі втілюються і знову минають – все мимо та мимо…

Написав я оце – оцю повість сумну чи то веселу і ось в такому вигляді вирішив виставити її на загальний огляд моїх читачів і шанувальників. І почитальників. Але раптом. Але ось трапилось – несподівано. Не встиг я перо своє воронове відкласти, не встигло чорнило на ньому висохнути, не встиг я притрусити папір з текстом золотим пилом (як любив це робити Оноре де Бальзак), не встиг я наповнитись відчуттям власної гідності і посміхнутись радісно, як зайшов до мого «кабінету невдахи» Уважний Читач. Він завжди заходить невчасно і недоречно. Зайшов він, значить, і без будь-якого «добридень» чи «перепрошую» прямо з порогу:

- Добродію! Пане писако! Прочитав я назву вашого, з дозволу сказати, «оповідання» «Серафим і Смерть» і подумав: а чи не «вбити» Серафима зібрався автор повісті?
- Та, Ви що? З чого Ви отаке вигадали?
- Знаємо ми Вас, підступного й мерзенного каламаря, Ви не одного свого літературного героя «вбити» зволили! Навіть тих, прототипи яких живуть собі здоровенькі. І навіть не знають, що на сторінках Ваших оповідань вони давно загинули найтрагічнішим чином. Та Ви вбивця, дядечку! Вбивця та кровожер! Неабиякий до того ж!
- Безглуздя та абсурд Ви сказали, шановний пане Уважний Читач! Повний абсурд! Серафим – істота безсмертна, вічна. Він хоч і безхатько, але вбити його неможливо. Навіть на сторінках оповідання мого. Навіть, якщо припустимо помилковість його філософії про безсмертя Душі. Навіть тоді.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-26 14:32:04
Переглядів сторінки твору 46
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.650 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.380 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2020.05.20 02:49
Автор у цю хвилину відсутній