ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про сороку
Є в Індії релігія, прихильники її
Вважають, що, коли вмирають люди,
То душі, полишаючи навік тіла свої,
Життя однак продовжувати будуть.
Адже вони вселяються в тіла других істот
Чи то рослин, залежить все від того,
Як саме жив, як саме вів себе на світі хто,
Куди душі він прокладав дорогу.
Як гавкав, наче пес на всіх – вселився у собаку,
Як був невігласом тупим – переселився в дуб.
А як кривлявся все життя – то на тобі макаку.
Став півнем, як усе життя когось постійно скуб.
Можливо, саме так і є, не буду сумніватись,
Тим більше, що історія, яку я розповім
Із вірою індуською теж може позмагатись,
Бо сталося в ній саме так, як видається їм.

Жило-було одне село в степу понад рікою.
Багато, бідно – то вже як в селі кому вдалось:
У кого дім і двір, і сад, немов з руки легкої,
А в кого вже окрім воше́й нічого не велось.
Жила там жіночка одна – не жіночка, а горе.
Язик її, як помело, ніколи не змовкав.
Не встигне вийти з хати хто – вона вже біля двору,
Почула краєм вуха щось і вже плітки́ пуска.
Їй працювати ніколи, дай лиш поговорити,
Сама не робить і других людей відволіка.
Вже дехто, навіть, проганяв, хтось обіцяв побити,
Коли брехню її язик відверту розпускав.
Сахались люди, як вона виходила із двору,
А, не дай Боже, ще кудись у гості зазирне,
Бо здихатись тоді її удасться , ой, не скоро,
Поки про все не розповість, нікого не мине,
Не перемиє кісточок, сидітиме у хаті…
Вже люди потай почали гадати: як би їм,
Оту Стороту (звали так в селі її) прогнати,
Або зробити, щоб вона не полишала дім.
А то помітили якось: зникати стали речі.
То брязкальця якісь, а то і дзеркальце, бува.
Спочатку думали, що то поділа десь малеча,
Аж поки якось чоловік один прослідкував,
Що пропадає на сліду тієї молодички…
Проте, що злодій – не кажи, допоки не зловив.
Якось дзвіночок він поклав на лавці біля пічки,
А тут якраз Стороту чорт до хати і привів.
Господарі, як водиться, до столу запросили,
Сидить вона годину, дві і рот не закрива.
Уже , що бу́ло на столі, поїли і попили.
Уже в господаря болить від неї голова.
Нарешті, з горем пополам та провели із хати.
Вертається господар, глядь: дзвіночка –то нема.
Тож він і кинувся мерщій злодюжку доганяти.
Біжить, кричить на все село: «Тримай її! Тримай!»
Тут люди збіглися зусюд, Стороту обступили.
У камізельці, що на ній, украдене знайшли.
Тоді до хати до її громадою ступили,
А там знайшли всі речі, що украдені були.
Зібрали сходку і на ній поставили питання:
Як поступити з тою, що дістала вже село.
І, хоч просилася вона, що то уже востаннє,
Не буде вже вона робить такого, як було,
Ніхто їй віри вже не йняв. Рішили одностайно
Прогнати геть її з села. Нехай собі іде.
Аж на околицю звели. Поглянула востаннє.
Заплакала, хоч бачила – проще́ння не знайде.
Виднілась довго на шляху її сорочка біла,
Спідниця чорна довго ще мела дорожній пил.
Та жодна у селі душа її не пожаліла,
Терпіти довго отаку уже не бу́ло сил.
Але історія на цім іще не закінчилась.
Пройшли уже із тих подій, мабуть, роки й роки.
На призьбі якось баба й дід увечері усілись,
Насіння лускали удвох, чекаючи, поки
Пастух із паші прижене корівку до господи,
Вели розмову про город: картоплю, бурячки…
І що не зайве б принести з криниці свіжу воду,
Бо уже вибовтали всю анахтемські качки…
Аж тут на грушу біля них усівся птах незнаний
У чорно-білому вбранні, стрибає на гіллі.
Як заходився стрекотать, немов вітряк поганий,
З яким гасають дітлахи по вітру на селі.
Стриба, стрекоче, торохтить й на мить не замовкає…
Дивився довго-довго дід, ну, а тоді пита:
- Скажи, у пам’яті тобі нічого не спливає?
А баба: - Ні. Цей птах до нас іще не прилітав.
- Я зовсім, бабо, не про те. Згадай, коли забула,
У нас колись жила в селі теж жіночка така,
Що не змовкала день і ніч, несла усе, що чула,
Була нахабна, як оце, та і така ж вертка.
Як її звали на селі? Ти часом не забула?
А то у мене голова щось зовсім не трима.
- Дай, Боже, пам’яті…Ага… Сорока вона бу́ла…
- Сорока? Ех, на жаль, спитать уже кого нема.
Із тих, хто пам’ятав про те, зостались ми з тобою.
Тож як згадали – птаху так, напевно і назву́...

Дивуюсь схожості сорок із жінкою отою
І думаю: в якій же я подобі оживу?




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-03-22 17:35:27
Переглядів сторінки твору 319
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.913 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.856 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2024.04.25 17:03
Автор у цю хвилину відсутній