ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Примхи долі (Оповідання)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Примхи долі (Оповідання)
Крутиться і ворочається в ліжку, справжній вуж. Повіки стулені з відтінком жаху, і лежачому сняться Кошмари_На_Межі. Ім'я придумав їм сам Антон, й особливістю цих снів був показ усіх можливих фобій і страхів чоловіка в одному екшн-фільмі. Від якого пробудити міг один лише будильник. Будильник акурат клався на 06:45, от уже три роки поспіль. І порушити устав режиму значило піддати себе новій небезпеці. Хто ж його знає, що падає на долю людини, яка перевершує свою сміливість та ступає ногою на сакральний ритуал. Устань пізніше: підвищується ризик серцевого нападу й появлення раку по генетичній лінії від дідуся. Устань раніше: посилення нав'язливого бажання завжди відповідати своїм вимогам, страх за життя через недосип та перевтому центральної нервової системи.
— БІП-БІП-БІП-БІП-БІП-БІП!!! - гарчить несамовито будильник, і Антон лупить на світ свої хамелеонські очиці: голубі, сірі й зелені по три чверті навколо збільшеної фізичною вадою зіниці. Укол тривоги в грудну клітку, неприємне стискання горлянки й моментальне знання про свою незначущість у світі. Думки_Сухе Горло_Стук Скронь.
Антон починав ранок по заїждженій схемі. Телефон вибивав йому в застосунку "Здравіє" задачу: сфотографувати картину Сальвадора Далі "Обличчя війни" поруч спальної кімнати. Недавно завдання ускладнилося до зміни фільтру зображення. Без неї будильник мучив би бідолаху ще раз, але такого поки не траплялося, і ви зрозумієте, чому. Зробивши фото в негативному світлі, Антон відставив мобільний на спеціально відведений для цього стіл. Його поверхню чоловік попередньо витирав щораз новим шматком однотонної білої тканини, на котру прискав гіпоалергенним антисептиком. Розчин міняв раз на тиждень, о 09:45, неділями. Процедура входила до маси заведених інструкцій життя, і навпроти кожного виконаного пункту Антон вправно виводив галочку на ватманах. Білі полотна самотужки порозвішував усюди на стінах, окрім поля, призначеного для мистецького витвору Сальвадора Далі. "Обличчя війни" поміщалося в центрі стіни, навпроти ліжка, і той центр помишлявся центральним центром. Антон вивчав геометрію та знав напам'ять усі вимірювання свого помешкання. Для стороннього спостерігача постановка видалася б дивною: стіни віддавали колючою білизною, і ватмани-полотнища створювали неприємний ефект надлишковості та хвороби.
Чоловік перебіг до кухні й покрокував до одного зі столиків. На ньому стояла заготовлена з ночі, накрита харчовою плівкою склянка фільтрованої води. Воду привозили із тканиною для ганчір'я та рідиною антисептика, разом із рештою хатнього начиння. Рівно 30л на тиждень, і так із самого початку проживання Антона, хоча той наївно мислив, нібито обмежиться 19л чи, бодай, 22л. Ті числа запалали для нього святістю, бо молодий чоловік мав 19 літ від роду, і народився 22 березня. Він "майже" випадково зустрічав свої цифрові знаки на просторах Всесвітньої павутини (www.), або ж в одній із 222 книг на 19 поличках удома. Книжкові шафи знаходилися в ізольованій від пилу та зовнішніх впливів кімнатці, по правій стороні від спальні, і наш легінь вважав пошук чисел насолодою своїх буднів. Усе було продуманим до каплі, навіть розташування бібліотеки по правий бік, оскільки наліво ходять тільки невдахи й безумці, які здійснили камінг-аут щодо своїх психічних захворювань.
Середа, пріє тиждень перед 20-літтям хлопця. День надзвичайно важливий, і прийшов час побачити терапевта. Антон швидко поміркував про всі можливі сценарні провали перед його супервізором, допоки снідав вівсяним молоком із пластівцями без глюкози. Супервізора звали Наталя. Миловидна й низенька жіночка, з кучеряво-звивистим волоссям і спортивно доглянутим тілом. Останній раз молодик бачив її рівно три року тому, також у середу. Ergo, в одному з його 33 щоденників-діагностиків міститься ще й запис про точну годину й секунди початку зустрічі. Він ще тоді почував до неї певні бажання, тільки-но пройшло 19 хвилин аналізу (спостереження цього Антон у письмі також не оминув). Н., натура зі вразливим нутром, відчула його, але не надала тому великого значення, і віднесла свої пережиття на кшталт типового перенесення когось у голові клієнта на свою фігуру психолога. Антон же навпомацки й несвідомо мучився до сих пір, й невдоволення приводило його до точкової напруги й відчуження від процесу терапії. Він покладав феноменальні очікування на сьогоденну зустріч, і йому здавалося, що саме тутечки й зовсім скоро він проживе катарсис, обіцяний і неповторний. Так тривало уже, ну, ви, дай вам Боже кмітливості, зрозуміли, скільки...
Хлопець докінчив снідання, вимив увесь посуд у другій раковині, призначеній для миття посуду та всього колюче-ріжучого на кухні, витер руки позначеним літерою "К!" рушником, і мусів довершити ранкові приготування. На годиннику з відкидним міньйоном фіолетового кольору закричав пронизливим тембром час.
07:45. Переміщення до спальні.
Антон знав, прийшла пора змінювати стандартний набір суцільно сірої постелі на новий комплект, перед тим кинувши використаний у Пічку_ Для_Спалювання_Брудних_Речей. Усе робилося в цій частині рутини легко, бо ліжко він модернізував кожного Різдва кожного року. Спальне місце помалу перетворювалося в роботизований пристрій із кількома кольоровими кнопками. Антон вказівним пальцем торкнувся великої червоної клавіші "DELETE", відчув один із сотні механізмів зниження тривожності, клацнувся кістками рук, і помилувався новою постіллю, яка ще навіть нічим не пахла. Йому закортіло на мить помріяти про лікарську, вихолощену білявими кольорами палату, і запалився сумнів...
То був спогад, то було марево? Нервова система забила тривогу, й Антон за кілька секунд перемкнувся й проробив схожу процедуру, як із постільним, щодо своєї одежі. Шкарпетки, легкі бавовняні штани, футболка на довгий рукав із шовку, і вже так-то й тільки так-то три роки.
«Цікаво, чому?» — на мить пробігло мурашками по руках Антона, але лінія визначеної поведінки взяла гору.
Він, стукнувши зубами, прогнався через набір вправ обов'язкової гімнастики, згідно з графіком. ЇЇ текст та ілюстрації гнучких вигинів і правильних віджимань молодий чоловік одержав давніше, коли в'їжджав у квартиру. До кімнати для фізичних занять, найбільшої та порожньої в порівнянні з попередніми, вмонтували вивірену композицію провітрювання зі свіжим гірським наддувом. Навколо стояли великі дзеркала, навіть на стелі, щоб могти записувати всі рухи на камери спостереження. Прогрес ішов добре, голос комп'ютерної програми по контролю за тілом сповіщав про дрібні й посередні успіхи, але тіло та м'язи юнака все одно залишалися дряглими. Йому, здається, так само не вдавалося потіти, якби й схотів, бо забув про таку природну здатність людського організму. Чого тільки не зробиш, коли солодкий тембр штучного інтелекту вирішує за тебе..
08:45. Тренування закінчилося.
Антон вернувся до спальної. Уже по своїй волі (здалося, га?) зиркнув на третій із ряду ватман, звірився з тим, що виконав, і налаштовувався на годину уявної ментальної гри. Він підключався до мережі, умикав трансові норвезькі мелодії, звісно ж складені професіоналами для таких ментальних звершень, й уявляв собі, як вирощує квітку. Біла ружа, мальва, під егідою білих стін та білих шумів, кожного дня ось уже як третій рік будувалася його розумом. Дозволено було відрощувати тільки півміліметра рослини на рік, з доданками кольору (опції вузькі, від салатового до темно-зеленої, хвойної палітри). Мож докласти живості на стебло й, по бажанню, краплю роси чи червону мурашку. Частинками пікселів ми стаємо творцями. Квітка грала в житті та розкладі Антона світанкову прелюдію, й молодик ніколи не бачив її в місячному кривавому сяйві ночі. Так любив цю справу! Ще й міг паралельно ній по-дитячому фантазувати, нібито він бог і творить нове життя, хай і серед віртуального виміру своєї голови. Поринувши в забавку до 09:22, він забував про завжди різкий обрив, і таке образливо-болюче повернення до схематизму доби опісля. І воно сталося.
— БІП-БІП-БІП-БІП-БІП-БІП!!! - шість уїдливих гудків стандартної кімнатної симфонії, автоматичне злітання безпровідних чорних навушників, 8 хвилин вільного ходіння по простору багатокімнатних апартаментів і відеодзвінок Наталі через великий екран Smart TV з використанням базової програми операційної системи телевізора.
Антон найчастіше всього навчений думати іменниками, а кожен автор у чомусь є вигаданим ним Антоном.
***
— Доброго часу доби! - гукнула Наталія молодцю, що сидів на дивані прямо пропорційно телеекрану, на відстані 1,9 м.
— Добранок! - глухо привітався Антон, потуплено дивлячись до Картки_Допоміжних_Фраз, яку тримав у власноруч пришитій кишені штанів.
— Як у вас справи? Як себе почуваєте? - з не то щирою, не то доведеною до ідеалу тренінгами по емоційному інтелекту усмішкою спитала Наталя, вибіливши наперед Антона зуби. Вона порухалася у своєму кріслі по той бік Всесвіту, для укомфортнення комфорту.
— Стабільно. Серйозно, - видушив Антон, бігаючи з деяким занепокоєнням кокаїновими від страху зіницями по Картці_Допоміжних_Фраз. І так уже третій вік.
— Антоне, пам'ятаєте про наш поведінковий експеримент? Чи ви готові цього разу? - із виліпленою кінострічками інтонацією запитала Наталя, закинувши ніжку за ніжку. Взута в римські сандалії. Антонові би сподобалося на них подивитися, та він ось уже як третій рік гладив поглядом тільки низ підлоги та Ту_Саму_Картку.
— Так, звісно. Я... Я... Я... - чоловік, на диво терапевткині та й усього світу, сказав перший вислів самотужки, а другий уже почав плутатися в горлянці. Антон сіпнувся мовою та розумом від прояву власної волі.
— Ви! Ви! Ви! Ожи... - закричала Наталя, раптом відкинувши маску доброзичливості та необхідної етики. У неї зжолобилося все тіло, і ступні з улесливим педикюром і лакованим візерунком чорного по білому горошку аж почервоніли. Почувся якийсь шурхіт і шелест, щось кудись полетіло й упало, тріснуло дзеркало й розбилася чашка з потрійним еспресо на її столику.
— Я! Я! Я! - Антон задер голову й втупився в Наталю, а від її гнівливості в очах та розкиданих по приміщенні листків і красних палітурок його пройняло глибоким розумінням, що щось З_л_а_м_а_л_о_с_я. Серце Антона почало відбивати усі максимуми, піт стікати патьоками за комір шовку, й очі сльозитися, мов від гірчичного газу, бо ні з того ні з сього він зрозумів, що відбувається й відбувалося увесь цей час. Три останні роки, три додаткові місяці, в середу, 15 березня, о 09:63... Остання думка про годину аж заскрипіла в нейронових тунелях нашого звитяжця, і йому точно здалося, що голова й усе тіло зараз вибухнуть.
— Я! Я! Я! Я подивився на вас! Я побачив ваші ніжки! Я побачив ваш робочий кабінет! - уже легше вирвалося з уст легіня в напрямку до Наталі, яка чомусь зникла в потойбіччі екрану...
— Н-І-І-І-І-І-І-І-І-І!!! - люто заволав Антон, побачивши, що стеля враз стала прозорою й крізь неї увірвалася підошва Наталиних сандаль, щоби його розчавити.
"ЧАВК!".
*(і зникла зі свідомості Антона)*
DIXI.
2020
— БІП-БІП-БІП-БІП-БІП-БІП!!! - гарчить несамовито будильник, і Антон лупить на світ свої хамелеонські очиці: голубі, сірі й зелені по три чверті навколо збільшеної фізичною вадою зіниці. Укол тривоги в грудну клітку, неприємне стискання горлянки й моментальне знання про свою незначущість у світі. Думки_Сухе Горло_Стук Скронь.
Антон починав ранок по заїждженій схемі. Телефон вибивав йому в застосунку "Здравіє" задачу: сфотографувати картину Сальвадора Далі "Обличчя війни" поруч спальної кімнати. Недавно завдання ускладнилося до зміни фільтру зображення. Без неї будильник мучив би бідолаху ще раз, але такого поки не траплялося, і ви зрозумієте, чому. Зробивши фото в негативному світлі, Антон відставив мобільний на спеціально відведений для цього стіл. Його поверхню чоловік попередньо витирав щораз новим шматком однотонної білої тканини, на котру прискав гіпоалергенним антисептиком. Розчин міняв раз на тиждень, о 09:45, неділями. Процедура входила до маси заведених інструкцій життя, і навпроти кожного виконаного пункту Антон вправно виводив галочку на ватманах. Білі полотна самотужки порозвішував усюди на стінах, окрім поля, призначеного для мистецького витвору Сальвадора Далі. "Обличчя війни" поміщалося в центрі стіни, навпроти ліжка, і той центр помишлявся центральним центром. Антон вивчав геометрію та знав напам'ять усі вимірювання свого помешкання. Для стороннього спостерігача постановка видалася б дивною: стіни віддавали колючою білизною, і ватмани-полотнища створювали неприємний ефект надлишковості та хвороби.
Чоловік перебіг до кухні й покрокував до одного зі столиків. На ньому стояла заготовлена з ночі, накрита харчовою плівкою склянка фільтрованої води. Воду привозили із тканиною для ганчір'я та рідиною антисептика, разом із рештою хатнього начиння. Рівно 30л на тиждень, і так із самого початку проживання Антона, хоча той наївно мислив, нібито обмежиться 19л чи, бодай, 22л. Ті числа запалали для нього святістю, бо молодий чоловік мав 19 літ від роду, і народився 22 березня. Він "майже" випадково зустрічав свої цифрові знаки на просторах Всесвітньої павутини (www.), або ж в одній із 222 книг на 19 поличках удома. Книжкові шафи знаходилися в ізольованій від пилу та зовнішніх впливів кімнатці, по правій стороні від спальні, і наш легінь вважав пошук чисел насолодою своїх буднів. Усе було продуманим до каплі, навіть розташування бібліотеки по правий бік, оскільки наліво ходять тільки невдахи й безумці, які здійснили камінг-аут щодо своїх психічних захворювань.
Середа, пріє тиждень перед 20-літтям хлопця. День надзвичайно важливий, і прийшов час побачити терапевта. Антон швидко поміркував про всі можливі сценарні провали перед його супервізором, допоки снідав вівсяним молоком із пластівцями без глюкози. Супервізора звали Наталя. Миловидна й низенька жіночка, з кучеряво-звивистим волоссям і спортивно доглянутим тілом. Останній раз молодик бачив її рівно три року тому, також у середу. Ergo, в одному з його 33 щоденників-діагностиків міститься ще й запис про точну годину й секунди початку зустрічі. Він ще тоді почував до неї певні бажання, тільки-но пройшло 19 хвилин аналізу (спостереження цього Антон у письмі також не оминув). Н., натура зі вразливим нутром, відчула його, але не надала тому великого значення, і віднесла свої пережиття на кшталт типового перенесення когось у голові клієнта на свою фігуру психолога. Антон же навпомацки й несвідомо мучився до сих пір, й невдоволення приводило його до точкової напруги й відчуження від процесу терапії. Він покладав феноменальні очікування на сьогоденну зустріч, і йому здавалося, що саме тутечки й зовсім скоро він проживе катарсис, обіцяний і неповторний. Так тривало уже, ну, ви, дай вам Боже кмітливості, зрозуміли, скільки...
Хлопець докінчив снідання, вимив увесь посуд у другій раковині, призначеній для миття посуду та всього колюче-ріжучого на кухні, витер руки позначеним літерою "К!" рушником, і мусів довершити ранкові приготування. На годиннику з відкидним міньйоном фіолетового кольору закричав пронизливим тембром час.
07:45. Переміщення до спальні.
Антон знав, прийшла пора змінювати стандартний набір суцільно сірої постелі на новий комплект, перед тим кинувши використаний у Пічку_ Для_Спалювання_Брудних_Речей. Усе робилося в цій частині рутини легко, бо ліжко він модернізував кожного Різдва кожного року. Спальне місце помалу перетворювалося в роботизований пристрій із кількома кольоровими кнопками. Антон вказівним пальцем торкнувся великої червоної клавіші "DELETE", відчув один із сотні механізмів зниження тривожності, клацнувся кістками рук, і помилувався новою постіллю, яка ще навіть нічим не пахла. Йому закортіло на мить помріяти про лікарську, вихолощену білявими кольорами палату, і запалився сумнів...
То був спогад, то було марево? Нервова система забила тривогу, й Антон за кілька секунд перемкнувся й проробив схожу процедуру, як із постільним, щодо своєї одежі. Шкарпетки, легкі бавовняні штани, футболка на довгий рукав із шовку, і вже так-то й тільки так-то три роки.
«Цікаво, чому?» — на мить пробігло мурашками по руках Антона, але лінія визначеної поведінки взяла гору.
Він, стукнувши зубами, прогнався через набір вправ обов'язкової гімнастики, згідно з графіком. ЇЇ текст та ілюстрації гнучких вигинів і правильних віджимань молодий чоловік одержав давніше, коли в'їжджав у квартиру. До кімнати для фізичних занять, найбільшої та порожньої в порівнянні з попередніми, вмонтували вивірену композицію провітрювання зі свіжим гірським наддувом. Навколо стояли великі дзеркала, навіть на стелі, щоб могти записувати всі рухи на камери спостереження. Прогрес ішов добре, голос комп'ютерної програми по контролю за тілом сповіщав про дрібні й посередні успіхи, але тіло та м'язи юнака все одно залишалися дряглими. Йому, здається, так само не вдавалося потіти, якби й схотів, бо забув про таку природну здатність людського організму. Чого тільки не зробиш, коли солодкий тембр штучного інтелекту вирішує за тебе..
08:45. Тренування закінчилося.
Антон вернувся до спальної. Уже по своїй волі (здалося, га?) зиркнув на третій із ряду ватман, звірився з тим, що виконав, і налаштовувався на годину уявної ментальної гри. Він підключався до мережі, умикав трансові норвезькі мелодії, звісно ж складені професіоналами для таких ментальних звершень, й уявляв собі, як вирощує квітку. Біла ружа, мальва, під егідою білих стін та білих шумів, кожного дня ось уже як третій рік будувалася його розумом. Дозволено було відрощувати тільки півміліметра рослини на рік, з доданками кольору (опції вузькі, від салатового до темно-зеленої, хвойної палітри). Мож докласти живості на стебло й, по бажанню, краплю роси чи червону мурашку. Частинками пікселів ми стаємо творцями. Квітка грала в житті та розкладі Антона світанкову прелюдію, й молодик ніколи не бачив її в місячному кривавому сяйві ночі. Так любив цю справу! Ще й міг паралельно ній по-дитячому фантазувати, нібито він бог і творить нове життя, хай і серед віртуального виміру своєї голови. Поринувши в забавку до 09:22, він забував про завжди різкий обрив, і таке образливо-болюче повернення до схематизму доби опісля. І воно сталося.
— БІП-БІП-БІП-БІП-БІП-БІП!!! - шість уїдливих гудків стандартної кімнатної симфонії, автоматичне злітання безпровідних чорних навушників, 8 хвилин вільного ходіння по простору багатокімнатних апартаментів і відеодзвінок Наталі через великий екран Smart TV з використанням базової програми операційної системи телевізора.
Антон найчастіше всього навчений думати іменниками, а кожен автор у чомусь є вигаданим ним Антоном.
***
— Доброго часу доби! - гукнула Наталія молодцю, що сидів на дивані прямо пропорційно телеекрану, на відстані 1,9 м.
— Добранок! - глухо привітався Антон, потуплено дивлячись до Картки_Допоміжних_Фраз, яку тримав у власноруч пришитій кишені штанів.
— Як у вас справи? Як себе почуваєте? - з не то щирою, не то доведеною до ідеалу тренінгами по емоційному інтелекту усмішкою спитала Наталя, вибіливши наперед Антона зуби. Вона порухалася у своєму кріслі по той бік Всесвіту, для укомфортнення комфорту.
— Стабільно. Серйозно, - видушив Антон, бігаючи з деяким занепокоєнням кокаїновими від страху зіницями по Картці_Допоміжних_Фраз. І так уже третій вік.
— Антоне, пам'ятаєте про наш поведінковий експеримент? Чи ви готові цього разу? - із виліпленою кінострічками інтонацією запитала Наталя, закинувши ніжку за ніжку. Взута в римські сандалії. Антонові би сподобалося на них подивитися, та він ось уже як третій рік гладив поглядом тільки низ підлоги та Ту_Саму_Картку.
— Так, звісно. Я... Я... Я... - чоловік, на диво терапевткині та й усього світу, сказав перший вислів самотужки, а другий уже почав плутатися в горлянці. Антон сіпнувся мовою та розумом від прояву власної волі.
— Ви! Ви! Ви! Ожи... - закричала Наталя, раптом відкинувши маску доброзичливості та необхідної етики. У неї зжолобилося все тіло, і ступні з улесливим педикюром і лакованим візерунком чорного по білому горошку аж почервоніли. Почувся якийсь шурхіт і шелест, щось кудись полетіло й упало, тріснуло дзеркало й розбилася чашка з потрійним еспресо на її столику.
— Я! Я! Я! - Антон задер голову й втупився в Наталю, а від її гнівливості в очах та розкиданих по приміщенні листків і красних палітурок його пройняло глибоким розумінням, що щось З_л_а_м_а_л_о_с_я. Серце Антона почало відбивати усі максимуми, піт стікати патьоками за комір шовку, й очі сльозитися, мов від гірчичного газу, бо ні з того ні з сього він зрозумів, що відбувається й відбувалося увесь цей час. Три останні роки, три додаткові місяці, в середу, 15 березня, о 09:63... Остання думка про годину аж заскрипіла в нейронових тунелях нашого звитяжця, і йому точно здалося, що голова й усе тіло зараз вибухнуть.
— Я! Я! Я! Я подивився на вас! Я побачив ваші ніжки! Я побачив ваш робочий кабінет! - уже легше вирвалося з уст легіня в напрямку до Наталі, яка чомусь зникла в потойбіччі екрану...
— Н-І-І-І-І-І-І-І-І-І!!! - люто заволав Антон, побачивши, що стеля враз стала прозорою й крізь неї увірвалася підошва Наталиних сандаль, щоби його розчавити.
"ЧАВК!".
*(і зникла зі свідомості Антона)*
DIXI.
2020
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію