ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.04.20 07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази

Микола Соболь
2024.04.20 06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.

Віктор Кучерук
2024.04.20 05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:

Володимир Бойко
2024.04.19 22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.

Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,

Іван Потьомкін
2024.04.19 18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

Микола Дудар
2024.04.19 12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад

Світлана Пирогова
2024.04.19 08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.

Леся Горова
2024.04.19 08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.

Микола Соболь
2024.04.19 07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.

Віктор Кучерук
2024.04.19 06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча

Володимир Каразуб
2024.04.18 19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля

Вікторія Лимар
2024.04.18 15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.

Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Яки


Поначалу я недолюбливал Яки. Так называл себя Яков – один из воспитателей школы аутистов. Как, впрочем, Давида тоже почему-то переименовали в Дуду, Эфраима – в Эфи и т.д. и т.п. Какое-то беспробудное мальчишество гуляет по Израилю даже у взрослых. Вместо того, чтобы поднимать святость библейских имен, их опускают так низко, что дальше некуда. Но это особый разговор.
Я недолюбливал Яки не из-за неряшливости и расхлябанности. Нет, это, к сожа¬ле-нию, сплошь и рядом не только среди израильской молодежи. Говорят, влияние аме-риканцев. Естественный процесс американизации израильского общества. Может быть.
Яки был единственным в школе, кто по утрам не здоровался со мной. Я не придал этому значения, отнеся такое поведение к моему статусу. Дескать, стоит ли уделять хоть мало-мальское внимание какому-то привратнику. Да еще и израильтятнину-то с большой натяжкой. Но вскоре я удостоверился в том, что и с коллегами Яки вел себя не лучше. Шаркая, понятное дело, незашнурованными и без носков тяжеленными ботасами даже в летний зной, без традиционного джентльменского набора вежливостей он сразу же приступал к тому, что его интересовало в данную минуту. Причем с таким видом, будто перед ним только должники.
Сам педагог по профессии (о чем Яки не знал), да к тому же отец двух взрослых сыновей, я сомневался и в компетентности Якова как воспитателя. Чересчур катего¬ричен с детьми. Командует там, где достаточно ласкового слова, улыбки, взгляда. Сквозь его настойчивость в достижении цели проступал просто-напросто педантизм. А случай, о котором собираюсь рассказать, и вовсе поначалу разочаровал меня.
На Пурим преподавательница рисования вынесла в холл школы и усадила на стульях две симпатичные куклы в карнавальных нарядах. По-разному восприняли их аутисты. Кто-то трепал золотистые локоны “девушки”, кто-то показывал пальцем на ее большой рот, другие заглядывали в необыкновенно синие глаза “юноши”... Но более всех заинтересовалась “гостями Ахашвероша”, как кто-то из преподавателей назвал эту парочку, Софья.
Эта девочка-подросток в первый же день моей работы в школе подсказала, что в общении с такой категорией детей нужно отстоять по крайней мере на расстоянии вытянутой руки, иначе рискуешь увидеть свои очки разбитыми вдребезги. Каким-то чудом мне удалось тогда их поймать буквально на лету.
А сегодня девочка, будто сказочная лягушка, сбросившая с себя опостылевшую кожу и превратившаяся в принцессу, была просто неузнаваема. Даже не верилось, что она больна неизлечимой на сегодняшний день болезнью, такой загадочной в своих проявлениях. Софья восприняла кукол как живых существ. Подошла, уселась на колени “юноше”, оттолкнув при этом, видимо из ревности, “девушку”, и начала гладить золотистые кудри своего избранника. А потом произошло и вовсе поразительное для меня: Софья вдруг заговорила. Дело в том, что, как и большинство аутистов, она чаще всего не столько пыталась говорить, сколько сразу же действовала. Но более всего меня удивила четкость в произношении слов. И откуда только они брались у этой молчуньи! Нет, не набор случайных фраз, некогда услышанных от других, а ситуативно оправданные и построенные по законам логики фразы. Сначала фразы эти не выходили за рамки обычного знакомства, но мало-помалу превратились в цельный рассказ о своем житье-бытье. И так складно-ладно, что я боялся неосторожным движением или кашлем нарушить этот такой неожиданный для меня монолог.
А что Яки? Он сидел невдалеке от Софьи и, кажется, скучал… А потом, поглядев на часы, не выдержал и сказал: “Да брось ты. Это же только кукла”. И, как ни упиралась девочка, он силой утащил ее в класс. Смотреть предусмотренный расписанием мультик. Так на моих глазах педагогическая элегия превращалась в трагедию. Как бутон вдруг раскрывается и становится цветком, думал я, так и в Софье неожиданно раскрылось то, что накапливалось и скрывалось до поры до времени.
Не знаю, что произошло в классной комнате: то ли Софья начала буянить и поведением своим вынудила воспитателя по-другому посмотреть на ее интерес к куклам, то ли сам Яков понял, что был неправ, так бесцеремонно заставив подопечную расстаться со своим любимцем, но вскоре педагогическая элегия продолжилась. Девочка вновь уселась на колени “юноши” и, будто и не было вынужденного расставания, с закрытыми глазами продолжала свой рассказ.
Подошел и Яки. “А знаешь, ты права”, – сказал он, обращаясь к Софье, погладив при этом забытую спутницу “юноши”. И в эту минуту я простил Яки и его надмен¬ность, и его расхлябанность, и многое другое, что еще вчера так раздражало меня.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-05 09:44:16
Переглядів сторінки твору 853
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.025 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.205 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.04.20 08:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-03-05 18:59:16 ]
С большим интересом прочитала, спасибо. Мне кажется, Яки немножко ближе к этим детям,чем другие люди, они ему понятны... На сколько я понимаю, такие детки тоже очень педантично относятся к выполнению своих требований и тоже предпочитают действовать, а не говорить...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-03-06 09:59:25 ]
Маєте рацію, шановна пані Тетяно, аутисти - це своєрідні люди. На жаль, поки що мало вивчені.