ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Га?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Га?
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою?
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
Так нащо Ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте?
- Випери шкарпетки! Звари їсти! Збігай за цигарками! Почухай спинку! – оце і все, чого ви від них хочете? Придбали собі безкоштовно наймичок і їздите на них, як чукчі на собаках?
Є в мене знайомець, щоб він здох, щодня причалапує додому напідпитку і давай заплаканій дружині варнякати про те, як йому погано живеться, що получка у нього маленька, працює важко, часу відпочити від трудів праведних немає. А потім хильне ще вдома для хоробрості і починає руки розпускати. Минулого тижня вдарив Настю в око. Перестрів її випадково, питаю::
- Звідки такий синець?
А вона мовчить, губи дрижать, сльози в кутики очей набігли.
- А благовірний вдома?
- Та вдома,- скрушно вимовила Настя і додала: - горілку з кумом п’ють.
Я розвернувся і пішов до її обійстя, а вона за мною. Озирнувся та кажу:
- Не ходи. Йди краще на свій город, там роботи завжди удосталь.
Заходжу в Настину хату, а там Микола з Іваном – таким самим непитущим праведником - кружляють оковиту. В обох з ротів уже слина крапає прямо в тарілки з борщем, мордяки понапухали від пійла, в хаті накурено хоч сокиру вішай.
- Здорові були, козаки,- вітаюся з пияками.
- А-а-а-а! Сашко-о-о! Привіт – радісно вигукнув Микола. – Сідай до нас, хряпнемо за твоє здоров'я!
- Чого ж не хряпнути? Наливай,- одказую і сідаю навпроти щедрого сусіда.
- Ти просто так забіг чи по ділу? – допитується він.
- По ділу, друже. Дуже серйозному ділу.
- Хочеш аби борги повернув? Так немає у мене нині грошей. Складно нині жити,- одказує Микола і випиває одним духом півгранчака мелясовки.
А я встав, підійшов до цебра з криничною водою, зачерпнув кухлем прохолодної живиці, випив, підійшов до Миколи і як увалив йому кулаком під ліве око, що той аж п'яти мухам на стелі показав.
- Ах ти ж гад!- заверещав сусіда.- Я тобі зараз голову відрубаю! Ти нащо мене вдарив?
Зоп'явся на ноги, замахнувся на мене, а я йому під інше око як торохну!
А потім сів зверху і давай по мордяці гепати.
Бив недовго, хвилин десять, бо трохи утомився. Устав, руки вимив в умивальнику від крові та підсів до столу. Миколин друг – Іван – лежав під дубовою лавкою і хропів.
Нарешті хазяїн піднявся з долівки, хитаючись підійшов до стільця та важко у нього сів.
Фізія запухла так, що очей не було видно, носа розквашено, губи були завбільшки як буханці, двох передніх зубів не вистачало. Почав плакати та розмазувати закривавлені сопляки по мармизі.
- Е-е-е-е-е! – хлипав чоловік,- от нащо ти мене одгепав? Га? Що я тобі такого зробив?
- Ти свою жінку вдарив. Відсьогодні буду тебе лупити так щодня, допоки ти або не станеш людиною, або не здриснеш з села на віки вічні, зрозумів? - і підніс під Миколиного носа свого пудового кулака.
- Нюхай, гаде, гарно нюхай, щоб на все життя запам“ятав як пахне твоя смерть,- і ще раз легенько цокнув його по пиці. Микола знову снопом повалився на підлогу.
Схилився я над ним, схопив за горлянку і прошипів:
- Іще раз побачу заплакану Настю – шкуру спущу, а якщо уздрію з синцем – прийду з сокирою та відрубаю руку. Зрозумів?
Плюнув йому в пику і пішов з двору.
Увечері з настиної хати вже не чулося п’яного співу та пустопорожніх розмов про нелегке житіє її чоловіка. Здриснув з села Микола, аж гай зашумів. А вранці прийшла Настя і накинулася на мене з кулаками:
- Ти нащо мого чоловіка вигнав з села? Ще й одгепав так страшно? Я ж його люблю, хоч він і гаспид окаянний! А-а-а-а! - голосила жінка і лізла мені видряпати очі.,
Заломив я їй обидві руки за спину, притримав трохи, аби перестала брикатися і кажу:
- Твій чоловік — гімно. Недостоєн і сраного віхтя, не те що такої жінки золотої як ти. Обіцяю: самою не будеш. Он, Тарас до тебе залицяється, вірші пише, каже, що жити без тебе не може. І я до тебе небайдужий, шостий рік як без жіночої руки живу. Вибирай з ким будеш, а того п“яного бевзя, з яким ледь не загубила своє життя — забудь.
Настя перестала борсатися, притихла, задумалася. А я продовжую:
- Хочеш — хоч зараз приходь до мене жити. І не треба тягнути кота за хвоста: любов — справа наживна.
Я випустив Настю зі своїх обіймів, а вона як дика коза, прожогом кинулася до дверей і так гепнула ними спересердя чи страху, що аж шпаруни посипалися.
Почухав свою макітру, плюнув спересердя і пішов у повітку дрова колоти.
А за тиждень чую новину: до Насті унадився Тарас. І довго так сидять увечері удвох, мені у вікно гарно видно як вони чай п’ють, гомонять про справи хазяйські чи про амурні. Місяця за два молодик зважився просити руки у красуні і вона погодилася.
Я тоді мало не розплакався, бо й сам кохав Настю, але вроджена сором’язливість не дозволяла мені вирвати кохану людину з обіймів конкурента.
А це повертався поночі в село з риболовлі, а у кущах навпроти Тарасової хати щось охає та ахає. І так мені цікаво стало, що тихенько підкрався і підсвітив те місце рибацьким ліхтариком. А там....
А там Тарас кохався з донькою попа. І так їм було жаготно, що коханці навіть не помітили, що ліхтарик світить їм мало не в очі. Плюнув я та й почалапав додому.
А уранці, як нічого не сталося, велелюбний полюбовник прийшов до Насті чай пити. Чую через прочинене вікно, що декламує їй свої вірші про кохання.. А вона сидить, бідолашна, вуха розпустила і аж мліє від задоволення. Закінчив читати вірші своїй пасії цей паскудний бахур і поліз цілуватися.
Не втерпів я, друзі. Як вихор здійнявся зі стільця і крізь прочинене вікно кинувся до сусідської хати. Забіг до кімнати, висмикнув з Настиних обіймів її ошелешеного фаворита і поніс під пахвою надвір.
- Відпусти-и-и-и-и! - в унісон закричали коханці. А я поставив Тараса навпроти яблуні і як гепну його в око кулаком, аж той тричі через шию перевернувся, доки на землю впав. Ззаду на мої плечі дикою кішкою стрибнула його милоданка. Пазуриська розлюченої гарпії увіп“ялися в шию.
Відірвати цю п’явку від себе було доволі складно. Довелося цургенити її на собі на вулицю та беркицьнутися в глибоку баюру з водою, яка стояла там після останньої зливи. Ліг у неї ловкенько боком аби зануритися всім тілом. Настя, вимазана з голови до ніг у липке багно, розчепила свої кігті та лаючись на три заставки побігла до хати перевдягатися.
А я зайшов у двір, вхопив за шкабарняк Тараса і поволік його в баюру аби і він прийняв смердючий купіль. Сів зверху на нього, і кажу:
- Учора з попівною хто в кущах шарудів, га?
- Нічого такого не було,- пробелькотів Тарас.
- А ти приходь до мене увечері, я тобі по смартфону покажу твої амурні кульбіти зі своєю полюбаскою. Я багато фоток наклацав. І батькові її покажу, і Насті. Хочеш? - і тричі притопив його голову у зеленаву твань.
Домовилися ми з Тарасом. Він дав слово, що ноги його не буде на Настиному подвір’ї, а я - що наш сільський піп ніколи не довідається про гріховні ігрища власної дочки. І чесно скажу: слово своє він дотримвав. Більш того — якщо де-небудь мене побачить, то одразу або переходить на іншу сторону вулиці, або ховається у кущах. Чемний чоловік, люблю таких.
А Настя на мене ще місяць губу копилила. Я ж був наполегливим: то бур’яни їй викошу довкола будинку, то сіна привезу копицю з лугу її брикливій козі. Паркана полагодив, а потім поліз кріпити зірвані теплою липневою зливою ринви. А вчора вона запросила мене на чай. А те чаювання так розтягнулося, що не зогледівся як прийшов ранок.
Настя тихенько спить під моїм лівим боком, а я дивлюся у розчахнуте вікно на світанок, що займається і думаю: дивне життя людське. Були у мене конкуренти, а тепер немає. А що для цього було потрібно? Взяти дурнів та одгепати як слід. Хоча я людина культурна, рукоприкладством займатися страх як не люблю. Хіба що по ділу. І хіба .від цього комусь стало гірше? Звичайно ж ні! Я маю жінку, Микола подався лікуватися від алкоголізму, а Тарас перестав псувати сільських молодичок. А саме головне - Настя нарешті знайшла собі чоловіка, який її достоєн, такого, який дбатиме про неї усе життя і любитиме до гробу. Чи я не правий, га?
04.03.2020р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію