ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про айстри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про айстри
- Дідуню, глянь - он зірочка упала!
Чому вона так швидко догора ?
А нам сусідська дівчинка казала,
Що то, як хтось у світі помира,
Його душа возноситься на небо.
Його ж зоря згорає в вишині.
Дідусю, от спитати хочу в тебе;
Чи то все, може, вигадки, чи ні?
- Ти знаєш чи то правда, чи неправда
Ніхто у світі, мабуть, і не зна.
Я сам би теє знати був би радий.
Хоч чув, що є історія одна.
Жили колись закохані на світі.
Де саме? Я не відаю того.
Ні дня порізно не могли прожити,
Аж сяяли від почуття свого.
Ходили разом, разом щось робили
І люди чудувалися із них.
Ті заздрили, а ті – боготворили,
А дехто часом піднімав на сміх.
Але вони уваги не звертали,
Жили собі у світі своєму
І просто один одного кохали
Та не шукали відповідь «чому?»
Здавалось, все у них іде, як треба.
Сіяло сонце їм у вишині,
Сміялося до них блакитне небо .
Чого іще потрібно? Так же ні!
В невдалий час, напевно, народились ,
Чи просто так вже у житті зійшлось.
Орда ворожа раптом нагодилась,
В блакитне небо вороння знялось.
Ввірвалися в село посеред днини
І чорним димом ізійшло воно.
Кому в’язали руки поза спини,
Кого рубали. Кров, немов вино
П’янила лютих усе більше й більше.
Вбивали всіх, хто опір їм чинив
І від того ставали ще лютіші.
І хлопець, що кохану боронив,
Упав, проткнутий
в серце гострим списом,
Залився кров’ю в неї на очах,
А вороги за неї узялися,
Сирицю в’яжуть на тонких руках.
Вона ж від нього очі не відводить,
Немов то в’яжуть не її зовсі́м.
Їй все рівно́ - неволя чи свобода,
Для неї щастя лише поряд з ним.
І розійшлися їх шляхи – дороги.
Її погнали у далекий край,
Де інші люди, зовсім інші боги,
Його ж душа потрапила у рай.
Ну звісно ж, був іще зовсім невинний
Та і помер, як воїн, у бою .
Такі не тільки можуть, а й повинні
По смерті опинятися в раю.
Говорять, рай - найкраще місце в світі,
Ніхто звідтіль не хоче повертать.
Душа людська там може вічно жити
І вічно вічне щастя відчувать.
Душа хлопчини втрапила до раю
Та не пізнала щастя ні на мить,
Бо не змогла знайти у тому краї
Того, за ким вона весь час болить…
А на землі страждала на чужині
Її душа. Хоч теж, як у раю
Жила в гаремі. Сохла по хлопчині
Не розділивши з ним любов свою.
І бачить Бог – нерадісно у раї.
Не всі щасливі. Щось таки не так.
Спустився подивитися. Питає:
«Щось сталось?» І сказав йому юнак:
«Не хочу, Боже, я оцього раю.
Для мене рай, як мила поряд є.
Без неї щастя я не відчуваю.
Зміни, благаю, рішення своє.
Пусти мене до милої моєї .
Хай як завгодно, аби поряд буть ,
Аби ізнов торкатися до неї
Коханий голос хоч ізрідка чуть».
Побачив Бог, як дві душі страждають
І мовив гучно: « Хай і буде так!
Нехай душа на землю повертає!»
І не устиг промовити це, як
Душа по небу зіркою промчала,
Лишила в небі ледь помітний слід
І у садочку квіткою упала,
Розцвів до того невідомий цвіт.
А вранці вийшла у садок дівчина
І бачить квітку дивної краси.
Неначе зірка в цих проклятих стінах!
Які вітри і звідки занесли?
Уперше, мабуть, дівчина всміхнулась,
Схилилася над квіткою тою́,
Рукою ніжно пелюсток торкнулась,
Уклавши в це усю любов свою.
І дрібно-дрібно квітка затремтіла
Коли сльоза скотилася по ній.
Мабуть, у чомусь звіритись хотіла
Та Бог не дав того зробити їй.
Дівчи́на довго квіткой милувалась
І не могла свій погляд відірвать.
Гадала все: ну як же вона звалась?
Та й вирішила зіркою назвать.
З тих пір ця квітка айстрою зоветься,
Що по латині «зірка» означа.
А по велінню Божому ведеться,
Якщо в раю хтось щастя не стріча
І за землею чи за кимсь сумує,
Кого полишив на Землі оцій,
Нехай у раї часу не марнує,
А краще мчить крізь холод світовий
Туди, де хоче щастя своє стріти,
Яскравим світом в небі спалахне,
А потім перетвориться на квітку.
Звичайне диво, але неземне.
Чому вона так швидко догора ?
А нам сусідська дівчинка казала,
Що то, як хтось у світі помира,
Його душа возноситься на небо.
Його ж зоря згорає в вишині.
Дідусю, от спитати хочу в тебе;
Чи то все, може, вигадки, чи ні?
- Ти знаєш чи то правда, чи неправда
Ніхто у світі, мабуть, і не зна.
Я сам би теє знати був би радий.
Хоч чув, що є історія одна.
Жили колись закохані на світі.
Де саме? Я не відаю того.
Ні дня порізно не могли прожити,
Аж сяяли від почуття свого.
Ходили разом, разом щось робили
І люди чудувалися із них.
Ті заздрили, а ті – боготворили,
А дехто часом піднімав на сміх.
Але вони уваги не звертали,
Жили собі у світі своєму
І просто один одного кохали
Та не шукали відповідь «чому?»
Здавалось, все у них іде, як треба.
Сіяло сонце їм у вишині,
Сміялося до них блакитне небо .
Чого іще потрібно? Так же ні!
В невдалий час, напевно, народились ,
Чи просто так вже у житті зійшлось.
Орда ворожа раптом нагодилась,
В блакитне небо вороння знялось.
Ввірвалися в село посеред днини
І чорним димом ізійшло воно.
Кому в’язали руки поза спини,
Кого рубали. Кров, немов вино
П’янила лютих усе більше й більше.
Вбивали всіх, хто опір їм чинив
І від того ставали ще лютіші.
І хлопець, що кохану боронив,
Упав, проткнутий
в серце гострим списом,
Залився кров’ю в неї на очах,
А вороги за неї узялися,
Сирицю в’яжуть на тонких руках.
Вона ж від нього очі не відводить,
Немов то в’яжуть не її зовсі́м.
Їй все рівно́ - неволя чи свобода,
Для неї щастя лише поряд з ним.
І розійшлися їх шляхи – дороги.
Її погнали у далекий край,
Де інші люди, зовсім інші боги,
Його ж душа потрапила у рай.
Ну звісно ж, був іще зовсім невинний
Та і помер, як воїн, у бою .
Такі не тільки можуть, а й повинні
По смерті опинятися в раю.
Говорять, рай - найкраще місце в світі,
Ніхто звідтіль не хоче повертать.
Душа людська там може вічно жити
І вічно вічне щастя відчувать.
Душа хлопчини втрапила до раю
Та не пізнала щастя ні на мить,
Бо не змогла знайти у тому краї
Того, за ким вона весь час болить…
А на землі страждала на чужині
Її душа. Хоч теж, як у раю
Жила в гаремі. Сохла по хлопчині
Не розділивши з ним любов свою.
І бачить Бог – нерадісно у раї.
Не всі щасливі. Щось таки не так.
Спустився подивитися. Питає:
«Щось сталось?» І сказав йому юнак:
«Не хочу, Боже, я оцього раю.
Для мене рай, як мила поряд є.
Без неї щастя я не відчуваю.
Зміни, благаю, рішення своє.
Пусти мене до милої моєї .
Хай як завгодно, аби поряд буть ,
Аби ізнов торкатися до неї
Коханий голос хоч ізрідка чуть».
Побачив Бог, як дві душі страждають
І мовив гучно: « Хай і буде так!
Нехай душа на землю повертає!»
І не устиг промовити це, як
Душа по небу зіркою промчала,
Лишила в небі ледь помітний слід
І у садочку квіткою упала,
Розцвів до того невідомий цвіт.
А вранці вийшла у садок дівчина
І бачить квітку дивної краси.
Неначе зірка в цих проклятих стінах!
Які вітри і звідки занесли?
Уперше, мабуть, дівчина всміхнулась,
Схилилася над квіткою тою́,
Рукою ніжно пелюсток торкнулась,
Уклавши в це усю любов свою.
І дрібно-дрібно квітка затремтіла
Коли сльоза скотилася по ній.
Мабуть, у чомусь звіритись хотіла
Та Бог не дав того зробити їй.
Дівчи́на довго квіткой милувалась
І не могла свій погляд відірвать.
Гадала все: ну як же вона звалась?
Та й вирішила зіркою назвать.
З тих пір ця квітка айстрою зоветься,
Що по латині «зірка» означа.
А по велінню Божому ведеться,
Якщо в раю хтось щастя не стріча
І за землею чи за кимсь сумує,
Кого полишив на Землі оцій,
Нехай у раї часу не марнує,
А краще мчить крізь холод світовий
Туди, де хоче щастя своє стріти,
Яскравим світом в небі спалахне,
А потім перетвориться на квітку.
Звичайне диво, але неземне.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію