ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Князь Гліб
З’явився волхв у Новгороді-граді
І збунтував весь новгородський люд,
Кричав: «Звільню всіх від попівських пут
І поверну назад прадавню правду!
Бо я єсть бог і знаю геть усе!
Я проти сили вийти не боюся!
Перед всіма по Волхову пройдуся,
Мене вода легенько понесе!»
Ледь не весь град
за тим волхвом подався,
Зібрались вже єпископа побить,
Стару дідівську віру відродить,
Якій прадавньо край цей поклонявся.
В страху єпископ ризи натягнув,
Узяв хреста, перед народом вийшов,
Підніс хреста в руках своїх повище
І глас його над площею загув:
- Хто вірить в Бога – станьте коло мене,
А хто волхву – усі до нього йдіть.
Та знайте: Бог вам того не простить,
Вже віє з пекла смородом паленим!
Та люд до слів його не дослухав
І все купчився до волхва поближче.
Лиш князь й дружина і нікого більше
Єпископ коло себе назбирав.
Гудить юрба, як рій скажених ос,
Уже сокири руки ухопили,
А волхв гукає у юрбу щосили,
Що час настав,знамення відбулось.
Князь Гліб єдиний спокій зберігав,
Бо знав – дружина тут ніщо не вдіє,
Юрба умить їй поламає шиї
І лиш чека, хто б перший розпочав.
Тож кинув меч, взяв під полу сокиру
І твердим кроком рушив до юрби.
Вона притихла в наміру аби
Дізнатись, що то хоче князь допіру!?
Князь підійшов до волхва упритул.
Той все іще розмахував руками
І пропікав, здавалося, очами
Здіймаючи юрби нестримний гул.
Та князь спокійно глянув на волхва
І, навіть, злегка йому посміхнувся,
Мовляв – дивись, тебе я не боюся.
Навмисне мовив голосно слова:
- Я чув, ти, волхве, знаєш геть усе.
Що було вчора і що завтра буде?!
- Так, я все знаю. Тому свідки люди!
І сам рукою у юрбу трясе.
- Ну, що ж,скажи, як все тобі відоме,
А що тобі сьогодні має буть?
Які тебе діла сьогодні ждуть?-
А від сокири руку аж судомить.
Та волхв не чує власної біди:
- Я чудеса творити нині буду.
За мною підуть ці прозрілі люди,
Я від Христа звільню всі городѝ.
Тут Гліб сокиру з-під поли дістав
І на очах завмерлого народу,
Що не чекав такого повороту,
Ударом навпіл враз волхва розтяв.
І волхв упав. І люди вмить прозріли,
Що волхв не той, за кого видававсь.
Свій дар провидця показать старавсь,
А смерть свою побачить був не в силах.
І люд, клянучи волхва, розійшовсь,
І бунт улігся якось сам собою.
Князь-відчайдух юрмисько заспокоїв
Тож крові зовсім мало пролилось..
Не завжди силу проти сили став,
На те і розум, щоб шукати вихід
І відвернуть невідворотне лихо.
Ось чому князя Гліба я згадав.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-02-25 21:09:46
Переглядів сторінки твору 129
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.715
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній