ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Грушевський
А він лежав, хоч і не звик лежати,
Душа із цим змиритись не могла,
Бо не хотіла ні за що вмирати,
Як всі не перероблені діла.
Вона іще боролася зі смертю,
Яка вхопила і не відпуска.
Зійшлись удвох – затяті і уперті,
Йому лишивши вірить і чекать.
Хоча він знав: чекання то даремне.
У цій державі, де панує зло,
Де всім керують його слуги ревні,
Йому не жити. Не дадуть. Пройшло
Всього три роки, як із казематів
«ЧеКа» на волю вирватись вдалось.
Його ламали – не змогли зламати,
З другого боку узялись і ось
Невірна доля чи рука невірна
Хірурга в операції простій…
І він лежить, чекає смерть покірно.
А що він може протиставить їй?
Хотіли вбити і таки убили,
Боялись, мабуть, правди його слів.
Думки у далеч по життю летіли
Аж до дитячих незабутніх снів.
У Холм далекий, зовсім вже забутий,
Де народився й перші роки жив.
Владикавказ, Тифліс…Де лишень бути
Не довелось йому…Але любив
Він більше всього в діда гостювати
На Україні. І любов ота
На все життя зосталась…А вмирати
На чужині доводиться…Літа
Пройшли в роботі для одної неї –
Для України рідної його.
В вікні Кавказ громадою своєю
Знов нависає. Все чуже кругом.
Його, як Прометея прикували
В чужому краї. Як би він хотів,
Щоб рідні землі прах його прийняли!
Заради того знявся б й полетів.
Але не годен…Може лиш думками
Торкнутися до рідної землі.
Він не жаліє зовсім за роками.
Ні, не жаліє. На його столі
Те, чим він жив усі ці роки довгі –
«Історія України – Русі».
У ній усі надії і тривоги,
І почуття, і сподівання всі.
Його куточок, де душа ховалася
Від світу, що навколо вирував.
Вона так не закінчена й зосталась.
Він вже ні часу, а ні сил не мав.
Згадався Львів і златоглавий Київ,
Буремнії революційні дні.
Пече душа і досі серце мліє.
Що він не так зробив на тій війні?
У тій кривавій лютій колотнечі,
Де всі зійшлися на його землі:
Червоні, білі…Чи на свóї плечі
Звалив багато? Як би він волів
Свою Вітчизну вільною побачить,
Поклав для того стільки своїх сил.
Але нічого не досяг, одначе.
Лежить вона, розчахнута навпіл
І кровію червоною спливає,
Від голоду нестерпного вмира.
Як помогти їй – він того не знає.
Та вже й не зможе. Бо прийшла пора
Піти услід мільйонам і мільйонам,
Яких скосив червоний серп оцей.
Хто кров його помітить на червонім?
Хто пригада поміж стількох смертей?
І гірко-гірко на душі у нього,
Яка усе ще б’ється за життя.
Один в чужині, навкруги нікого,
Лише думки, що в рідний край летять.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-02-24 17:44:04
Переглядів сторінки твору 133
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній