ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Стояла осінь і війна триклята
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
Вже покотилась сонцеві услід,
Але усе ще їхали солдати:
Одні - на захід, а другі – на схід.
Село недавно лише як звільнили,
Ворожий ще не вивітрився дух,
А вже і школу на селі відкрили,
Якраз, коли чекали білих мух.
У матері і так проблем доволі,
А тут ще син до школи має йти,
А як він буде в тій холодній школі,
Нема чого й на ноги одягти?
Купити б, але гроші де узяти?
Тож ячнєвих пампẏшок напекла,
Дала завдання синові продати
На станції, що недалік була.
- Солдати їдуть, хочуть, мабуть, їсти.
Продай по п’ять карбованців одну.
У них же гроші мають бути, звісно,
Нащо ж їм із грошима на війну?
Прийшов хлопчина, притискає кошик,
Ось ешелон на колії стоїть.
Та як з солдата можна брати гроші?
Став біля входу і стоїть, мовчить.
- Почім пампушки?- хлопчика питають,
А що їм відповісти він не зна.
Вони ж десь там під кулями вмирають
І більшість забере собі війна.
Так соромно, аж сльози навернулись,
Стоїть, босенький, шморгає під ніс.
В самого ж батько й брат не повернулись.
- Та я…Та я…Я просто так приніс.
Узяв один пампушку у долоню,
Як надламав, пішов вагоном дух,
Враз потягнулись руки й по вагону,
Пішов гуляти кошик поміж рук.
Тут паровоз почав уже свистати,
Солдат вусатий кошика приніс.
- Ну, на , біжи, бо будемо рушати
І дякую за пампушки смачні.
Іде хлопчина, сльози утирає,
Не зна, що буде матері казать.
Ногами босими по зимному ступає,
До кошика боїться заглядать.
Хоч відчува: щось там-таки лишилось,
Мабуть, не всіх поїли пампушок…
А дома мати прати заходилась,
Пита: - Ну, як, чи все продав, синок?
Що їй казати? Буркнув щось під носа.
А мати знов питає чи продав.
Він подививсь на ноги свої босі
- Та там одні поранені,- збрехав.
- Ну, то і добре,- відказала мати.
Взялась за кошик: - А що там? – пита.
- Та то, мабуть, залишили солдати.
Зняла шматину…матінко свята!
Лежали там два зошити зелені,
Чотири майже цілі олівці,
І … черевики. Не нові, ношѐні.
Ще й різні розміром. Та черевики ці
Носив хлопчина років шість потому.
І , хоч були вони зовсім прості,
Міцнішої й теплішої обнови
Не знав хлопчина більше у житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію