ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Казочка про сову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про сову
В одному глухому-преглухому лісі, у далеких Карпатах, кожної ночі останні дні чути голос якоїсь... Невідомости. Селяни та відчайдушні мандрівники лякаються, дригають туди-сюди по дерев'яних скрипучих підлогах гуцульських хатинок і закривають свої вуха соломою.
Давненько завелися розмови про повернення песиголовців. Доторк до цього слова, одна його згадка багатьох-багатьох приводила у заціпеніння. Зате старі мудрі діди, й подекуди бабці, з-поміж мольфарів, розвіювали ті сказання, бо вони говорили, що песиголовий приходить зазвичай до біди, до якоїсь трагедії, чи то в чийомусь особистому житті, котроїсь пишної україночки в сорочині до колін на голе тіло, чи то в селі, одному із тих, що поросли гірською травою, лугами та покрилися звуками трембіт і сміхом Маланки та Івасиків. Бува, таки бува що сусіда спроможеться вкрасти корову, ну, не смійтеся, хитрун потирає ручки на ласе теля. Якщо вже наврочили, або ж наслали на кого темні сили та прокляття, наприклад "безголового жениха", то... Як бачите, ми потрапляємо до песиголовців самотужки, думаючи ніби підставляємо комусь дурника та неробу на щастя. Би було все!
Та крім песиголовців до віщунів і владик гірських стихій ходили в гості затуркані легендами про нявок. Зелених, із листям на голівці, босими й трішки помацаними глиною біло-синіми ніжками та з величезними очицями, нібито в них відбивається зоряна ніч, Чумацький Шлях для чоловіків на возах із волами. Нявки завжди брали верх над юначками, особливо цнотливцями. Тому все чудувалися роботящі коло молока, сира й масла, як доносилися звістки, що старійшини та ледь зрячі бабці радять їх синам-молодикам і дочкам-молодицям нічого не встидатися, бо без секеляння потрапиш до нявки бажання, до пастки жадання. Бравий хлопака з чорним крутим чубом і густими бровами все голосно сміявсь і крутив, фиркав носом, але перед нявкою трималися волі лише одиниці, і то здебільшого з побожних, кумедно, і забобонних. Лишній раз перехреститися рятувало їм життя, і хай язичники гнівляться, але й вони тікали раніше до ідолів, обмазаних кров'ю тварин.
Третим люди сполошилися й почали мовляти, мов серед краєвидів карпатського лона сновигає збірка. Готується шабаш. Шептали, що по кутках, де люди забувають просипати сіль, шниряють маленькі зубасті потерчата. Й інколи, пізно вночі повертаючись із роботи на полі, втомлені й спритні на вигадки жителі зустрічали когорту бісиків, особливо тимво відзначалися знатні п'янички, Захари. Серед дійства легенд, переспівів і магічної напружености світ ставав містичним полем, пояснення зайві.
Тим же часом у лісі одна велика сова... заглитнулася кісточкою від риби. Чи гілочкою од палиці мольфара. Мо' то була серединка персика, який з іншого часу й виміру закинув гамірній сові до відкритої пащеки веселий чумацький дух. Та сові чулося абсолютно нейтрально. Вона й далі жила собі, літала за треби, тілько вночі замість звичного звуку видавала ще й кряхтіння, а коли нервувалася через ту перепону в горлянці, то трагічно билася пір'ям доверху свого житла в дереві, і тоді теж видавався утробно-зламаний гул, перемішаний із совиним криком і лісовим ехом. Так тривало близько тижня. Бідна сова вже хотіла заговорити людською мовою та попрохати у найповажнішого старця з ціпком, аби він тим же ціпком витяг із неї сю поганську річ.
Й одного раненького-ранку до місця сови прибився малюсінький, білобрисий Остап. Завбачивши, що та нарешті потрапила в напівдрьому, Остапчик гоже зібрався і запустив сові в голову шишку. Правда поцілив трохи нижче. Так і вилетіло все із сови, а до кінця її життя пташина прилітала до Остапа вночі під вікно, тричі стукала об шибку на щастя й летіла назад до свого розміреного існування.
Остап став світлим чаклуном, і всі села навколо знову були здорові та щасливі, а найголовніше: спокійні.
2020
Давненько завелися розмови про повернення песиголовців. Доторк до цього слова, одна його згадка багатьох-багатьох приводила у заціпеніння. Зате старі мудрі діди, й подекуди бабці, з-поміж мольфарів, розвіювали ті сказання, бо вони говорили, що песиголовий приходить зазвичай до біди, до якоїсь трагедії, чи то в чийомусь особистому житті, котроїсь пишної україночки в сорочині до колін на голе тіло, чи то в селі, одному із тих, що поросли гірською травою, лугами та покрилися звуками трембіт і сміхом Маланки та Івасиків. Бува, таки бува що сусіда спроможеться вкрасти корову, ну, не смійтеся, хитрун потирає ручки на ласе теля. Якщо вже наврочили, або ж наслали на кого темні сили та прокляття, наприклад "безголового жениха", то... Як бачите, ми потрапляємо до песиголовців самотужки, думаючи ніби підставляємо комусь дурника та неробу на щастя. Би було все!
Та крім песиголовців до віщунів і владик гірських стихій ходили в гості затуркані легендами про нявок. Зелених, із листям на голівці, босими й трішки помацаними глиною біло-синіми ніжками та з величезними очицями, нібито в них відбивається зоряна ніч, Чумацький Шлях для чоловіків на возах із волами. Нявки завжди брали верх над юначками, особливо цнотливцями. Тому все чудувалися роботящі коло молока, сира й масла, як доносилися звістки, що старійшини та ледь зрячі бабці радять їх синам-молодикам і дочкам-молодицям нічого не встидатися, бо без секеляння потрапиш до нявки бажання, до пастки жадання. Бравий хлопака з чорним крутим чубом і густими бровами все голосно сміявсь і крутив, фиркав носом, але перед нявкою трималися волі лише одиниці, і то здебільшого з побожних, кумедно, і забобонних. Лишній раз перехреститися рятувало їм життя, і хай язичники гнівляться, але й вони тікали раніше до ідолів, обмазаних кров'ю тварин.
Третим люди сполошилися й почали мовляти, мов серед краєвидів карпатського лона сновигає збірка. Готується шабаш. Шептали, що по кутках, де люди забувають просипати сіль, шниряють маленькі зубасті потерчата. Й інколи, пізно вночі повертаючись із роботи на полі, втомлені й спритні на вигадки жителі зустрічали когорту бісиків, особливо тимво відзначалися знатні п'янички, Захари. Серед дійства легенд, переспівів і магічної напружености світ ставав містичним полем, пояснення зайві.
Тим же часом у лісі одна велика сова... заглитнулася кісточкою від риби. Чи гілочкою од палиці мольфара. Мо' то була серединка персика, який з іншого часу й виміру закинув гамірній сові до відкритої пащеки веселий чумацький дух. Та сові чулося абсолютно нейтрально. Вона й далі жила собі, літала за треби, тілько вночі замість звичного звуку видавала ще й кряхтіння, а коли нервувалася через ту перепону в горлянці, то трагічно билася пір'ям доверху свого житла в дереві, і тоді теж видавався утробно-зламаний гул, перемішаний із совиним криком і лісовим ехом. Так тривало близько тижня. Бідна сова вже хотіла заговорити людською мовою та попрохати у найповажнішого старця з ціпком, аби він тим же ціпком витяг із неї сю поганську річ.
Й одного раненького-ранку до місця сови прибився малюсінький, білобрисий Остап. Завбачивши, що та нарешті потрапила в напівдрьому, Остапчик гоже зібрався і запустив сові в голову шишку. Правда поцілив трохи нижче. Так і вилетіло все із сови, а до кінця її життя пташина прилітала до Остапа вночі під вікно, тричі стукала об шибку на щастя й летіла назад до свого розміреного існування.
Остап став світлим чаклуном, і всі села навколо знову були здорові та щасливі, а найголовніше: спокійні.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію