ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.08.04 19:23
Хай покара Бог клятих росомонів
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні люд

Устимко Яна
2020.08.04 19:21
Місто Львів – як новенька копійка.
Садовий постарався, Андрійко.
Приїжджайте до нас,
мер почистить і вас.
Станьте теж як новенька копійка.

Приїжджайте до славного Львова,
всі будинки у нас кольорові.

Тетяна Левицька
2020.08.04 15:13
Вже прокинувся, любий? Глянь небо
розливає лавандові фарби
на тендітні гвоздикові стебла,
на нечесані верби. А нам би
доторкнутися щастям до смути,
і розсипати гречну надію,
цілувати рожевих губ кутик,
ніжність бризнути сонцем під вії.

Галина Кучеренко
2020.08.04 10:04
Не вимагайте -
Вам ніхто не винен
Давати щось. Це не потрібно їм.
Переконання
У чужих провинах -
Лише пожива демонам своїм.


Сергій Губерначук
2020.08.04 09:55
Триває правда з вуст моєї зрадниці,
але чи скоро голос мій признається,
що я порушник перший, а не ти?
що я повинен, а не ти, піти?

Минає середа, четвер і п’ятниця –
навколішках стоїть кохана зрадниця,
але чи довго я ще буду бігати

Віктор Кучерук
2020.08.04 06:54
Старію я, а ти ростеш
І сяєш, мов перлина
Недоторканна для мереж
У зяючих глибинах.
Старію я, а ти завжди
Красива, бо незмінно
Блищиш, як скалочка слюди
На сонячнім промінні.

Іван Потьомкін
2020.08.03 23:08
Мені б годилося зненавидіть вогонь,
Що предковічний ліс жер на Кармелі .
Зненавидіть і вітер навісний,
Що потурав палити рукотворні села.
Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
Що не прийшов на поміч погорільцям...
Та не наважусь навіть осудить
Да

Ігор Деркач
2020.08.03 20:50
І віриться, й не віриться мені,
що є десь рай і пекло за морями,
чи то у небі, чи під небесами
у непроглядній сивій далині.

Моя свіча ще жевріє у храмі…
На вівтарі – Месія. У тіні –
іуди і лакеї кацапні

Євген Федчук
2020.08.03 19:01
Возношу я хвалу Папаю і Вайю,
Завдячуючи їм, що ще й живу й царюю.
Тепер я розповім історію свою,
Нехай і грецький світ також її почує.
Я хочу, аби ти, відомий майстер, взявсь
Із золота мені зробити гребінь гарний
І оповідь моя на ньому збереглась.

Сергій Губерначук
2020.08.03 11:47
Бавлячись людським мозком,
усіма його відгалуженими збоченнями,
сірою речовиною з ланцетним лоском,
розрідженими нейронами й розродженими злочинами,
маючи політосвітський диплом
й анархо-синдикалістські переконання,
трапляється асфіксія професійним

Тетяна Левицька
2020.08.03 10:14
Красива, бо ти мене пестиш,
даруєш чудесні слова,
червоні троянди і персні,
перлини любові й дива.

Щаслива, бо ти доглядаєш,
мов ягідку, квітку мене
і стелиш бузковим розмаєм

Ярослав Чорногуз
2020.08.03 07:51
З рослин усіх центральної алеї
Найперша це – козацький ялівець.
Цілющою властивістю своєю
Хвороб чимало зводить нанівець.

З свяченими ножами тут ходили
Преславні вої – Гонта й Залізняк,
Братались – гайдамака і козак,

Олександр Сушко
2020.08.03 06:44
Війна в думках, в раю, у Божім храмі...
На фронті, як і вчора,- бій гримить.
Не буде ладу. Ані з москалями,
Ні з нашими, які шепочуть "мир".

Окрадено, сплюндровано країну,
І брат - не брат, а зголоднілий вовк.
Отут, у полі, я мабуть, загину,

Володимир Бойко
2020.08.02 23:49
Ми зустрілись в полі, де лелека
У блакить небесну ген зліта.
А довкола лиш липнева спека,
А навкруг пшениця золота.

Де ми йшли, там трави похилялись,
І зелений килим шлях встеляв,
Й жайворонка пісня розливалась –

Адель Станіславська
2020.08.02 22:27
Минеться день...
Спаде на землю ніч,
торкнеться віч,
неспокою торкнеться,
завіхолить,
дотулиться до серця,
впаде безсонням... Та...
не в тому річ.

Євген Федчук
2020.08.02 20:59
«Нишкни усе у степах приазовських!
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від ньо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Диво
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу.
Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А вона ні в яку: сідай і ший прямо зараз, а пічкурі почекають. Удень повинна прийти сусідка, то треба аби на вікнах була обнова гарна. Знизав я плечима на ту блаж, вудки в руки і ходу на водойму.
Прийшов на обід, помив руки, глянув у дзеркало, а мій ніс обприщило! І болючі такі чиряки, що й торкнутися страшно. А жінка одразу допетрала що до чого, кинулася мене цілувати, вибачалася довго і потім пояснила, що її настрій створює могутнє біополе на квантовому рівні. У разі гніву, смутку чи обиди найбезневинніший мікроб починає бурхливо розмножуватися і перетворюється на злого хижака. Якби я розлютив берегиню серйозно - ніс і відпасти міг. Отакі пироги, братове.
Іншим разом, коли не захотів кохатися, бо страшенно втомився - на пузі третє око розплющилося. Кіт Жоржик його як уздрів, то втік і тиждень до хати не навідувався. І дуже підозріливо на мене позирав ще місяць, принюхувався.
До того ж допікав побічний ефект: цілий день я як курка дивився на землю, вишукуючи черв’яків. Добре хоч лапою не загрібав під себе. Сміх і гріх, їй Богу!
Але поступово притерлися ми з дружиною: якщо починає нервувати – треба слухати і піддакувати. І цілувати. Але щиро, бо симуляція почуттів викликає спалах образи. От тоді може і справді бути непереливки.
Сусід наш Іван і досі не знає, що з ним трапилося після того, як він заперечив моїй дружині, яка порадила негайно кропити узваром полину з часником капусту на городі, бо хрестоцвітні блішки до ранку обгризуть всі посадки під корінь.
- Не обгризуть, - одказав Іван. – Нічого ти не тямиш в городництві.
Це він берегині таке ляпнув, що вона рослин не знає! Я аж за голову схопився: жінка у мене добра, з чуйним серцем, але не любить коли принижують її природні здібності . Чхнула вона спересердя і пішла оселедця чистити. А я Іванові кажу:
- Ходімо на городи, глянемо що до чого.
Сходили. А там тих блішок – тьма-тьменна! Бігом давай калапуцяти ядидло і обприскувати саджанці. Я й свої попшукав, бо ділянки поруч. І моркву з буряком також. То така пошесть я вам скажу, що йой!
Сіли на стежці, Іван закурив. А потім якось здивовано глипнув на матню, помацав її рукою, відкрив ширінку, зазирнув і злякано прошепотів:
- Сусіде! Захворів я страшно. Десь заразу підчепив чи що? Глянь.
Глипнув. Чого ж не глипнути сусідові на причине місце. І ледь не подавився: замість кабаки у матні ворушився слонячий хобот. Невеличкий такий, сантиметрів на п’ятдесят, не більше.
Відсунувся я від Івана на пару метрів і кажу:
- Йди додому хутчій. Я зараз ліки принесу. То, мабуть, від бризкання того у тебе алергія.
Пішов чоловік згорьованим, ледь переставляючи ноги.
А я дружині влаштував сеанс терапії.
- Так не можна, дружино моя люба. Ти хоч чаклунка, але добра. Не можна тобі людей калічити, інакше силу яка дає тобі матінка природа втратиш безповоротно.
А вона в плач:
- Та не знала я, що моя образа таким боком вилізе!
- А ти контролюй свої почуття! Не забувай, що ти – дика стихія, і все що поруч з тобою - може або ожити, або зів’яти. Будеш водою холодною щоранку обливатися як Порфирій Іванов. Я тебе навчу, - одказав дружині, помовчав трохи і додав: - І взагалі – пора тобі активно людям допомагати.
- А як саме?
- Та просто: у Івана корівка не дуже здорова, пологи завжди тяжко ідуть, допоможи скотині отелитися. А в його жінки Степаниди зоб – мучається людина страшно. Судячи з усього – погані справи зі щитовидною залозою. Та в кожному дворі хтось недужий! Немає нині здорових людей.
Притихла жінка, задумалася. Видно, і справді щось розумне цього разу сказав, а не як завжди.
- А що з Іваном робити будемо? – запитав я.
- Ходімо до нього, - каже берегиня, - ось тільки вузлика зберу.
Навідалися до сусідів удвох. На подвір'ї сиділа біла як крейда Степанида Леонідівна.
- Ой сусіди, лихо в мене,- з ходу завила сусідка. – Іван помирає!
Я посміхнувся у вуса згадавши від чого Іванові приходить капець, а дружина взяла під лікоть згорьовану і жінку і сказала:
- Веди до чоловіка. Поставлю на ноги твою половину. А тобі від зоба ось це, - і подала майонезну баночку з коричнуватою рідиною. – Вип'єш на ніч усе, - і приязно посміхнулася.
- Та ти ж не лікар, наче,- засумнівалася Стенпанида.
- Лікар вона, сусідко, - запевнив я її. – І ще й який! Ось побачиш – і ти оживеш, і твій козак вже увечері побіжить як жеребець.
Жінка смикнула мене за рукав аби втихомирився і впевненим кроком рушила в хату.
Я туди не ходив, що вона там витворяла з Іваном не знаю. Але наступного дня прийшли Степанида з чоловіком у гості із суліякою міцної чачі і корзиною ковбас. Сусідку я просто не впізнав – розпашіла, задоволена, усміхнена! І щохвилини Івана в щічку цілує! А той її! Просто капець!
Гарно ми тоді посиділи, випили і закусили. Я дістав гітару і заспівав пісень, яких мене вчили ще в музичній школі за царя Гороха. І народних також. Підпилі гості настільки розчулилися, що відкрили сокровенну таємницю: у Івана ожив пра-корінь! Став як у двадцятилітнього! А оте лихе (слова не доберу) - розсмокталося як тільки ми з жінкою рушили додому. І Степанидова горлянка стала гарною як у дівки на виданні. Отакі пироги!
- Сусідко! Може, корівку глянеш? У неї ось-ось пологи, - запитала Степанида.
- Неодмінно. Прийду до сходу сонця, - одказала дружина.
- Ой, люблю я тебе! – вигукнула п’яненька товарка і чмокнула мою дружину в щоку. Давай ще вип’ємо! А ти Сашко, грай.
Корова отелилася спокійно. Молодий бичок народився здоровим, тільки з фіолетовим хвостиком, чим невимовно здивував Степаниду. До вечора хвіст став як хвіст – рудувато-білим, без ніяких веселкових кольорів. Степанида ж була ще та хвеська – миттю намолола у селі сім мішків гречаної вовни і про свою корову, і про Івана, і про зоб свій. І, мабуть, ще від себе чогось наплела, бо увечері у хаті від людей було вже тісно.
І хто скаже, що в сучасному житті немає місця берегиням, а насправді диву дивному? Збирається народець на Марс, створює станції на зворотній стороні місяця, телескопи вилупили свої ненаситні очі, позираючи аж до краю всесвіту, А розумово просунутий homo sapiens втрачає здібності бачити справжню казку. А чудесне зовсім поруч – простягни руку і поздоровкайся. Відчуй як заструмує животворне тепло крізь той дружній потиск і приязну усмішку…
А люди все йшли та йшли, несучи свої біди та негаразди. А виносили радість.
І бачив я що то добре.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-21 18:35:44
Переглядів сторінки твору 143
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.028 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.031 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.810
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.08.03 07:08
Автор у цю хвилину відсутній