ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ін О
2020.05.29 12:58
Ця тисяча літ і тумани й хуртечі!
Триває зима, як війна, до оскоми.
Мій воїне,
серце болить від зневіри та втоми,
Від льодяних з півночі віхол та течій!
Ця тисяча літ, мов покута приречень...
Ми вбиті й воскреслі в покорі достроку.
Молитвами серця

Віктор Кучерук
2020.05.29 09:28
Блиснуло і гримнуло зненацька,
Різко і протяжливо притьмом, -
І дощу таночок чудернацький
Зашумів відрадно за вікном.
Плюскотів і нісся на всі боки,
Вправність демонструючи і спіх, -
Навіть хтось уважний та стоокий
Не злічив би виконавців всіх.

Сергій Губерначук
2020.05.29 08:43
У деяких містах лежать мої листи.
У декількох листах тісняться вірші.
Є в двох чи трьох рядках, звертаючись на ти,
моє колишнє… почуття поспішне.

Як промінь попереджує зорю –
так сонце понароджує проміння.
Що першим є, коли в тобі горю, –

Микола Соболь
2020.05.29 06:21
На болоті жаба ква та ква
Витирає сопляки зелені:
«Порятуй нас, матінко Москва,
Від бандер спаси, великий Ленін!
Мову відбери нам, хай язик
Чоботи сатрапові оближе,
Бо для мене Україна – пшик,
Мокшинська братва до серця ближче…»

Ігор Деркач
2020.05.28 21:33
Світає... і світиться світ
у сяєві іншого світу.
Коли не минає політ,
життю не пиши заповіту.

Не знає ніхто і ніде,
кудою надія літає.
За обрії сонце зайде,

Євген Федчук
2020.05.28 19:19
У широкім степу понад шляхом
Одинока береза стоїть.
Чорна смуга, що схожа на рану,
Білий стовбур берези ятрить.
Пам’ятає береза багато,
Бо вже років і років пройшло,
Як колись на узбіччі дороги
Гомонілося людне село.

Олександр Панін
2020.05.28 16:02
Привиддя тяжкі
Мені душу гнітили…

Л. Українка

***

Вітались

Галина Сливка
2020.05.28 15:15
І як воно? Здійнятися в політ,
Коли усе змаліле, мов полова,
Летить за вітром і хурделить світ...
А ти - навпроти... Ти - на крилах слова...
Тобі - піском солоним в очі, в рот.
Тобі іржавий свист вражає вуха
Так, що не годна вже знайти чеснот
В ска

Шон Маклех
2020.05.28 12:28
Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.

Тетяна Левицька
2020.05.28 12:10
Листопад зривав іржаве листя з дерев, шматував і кидав на мокру бруківку під ноги перехожим. Обважніле небо торкалося верхівок пірамідальних тополь, ніби хотіло на них спочити. Різко похолодало, погода була глибоко осінньою, та я маиже кожного дня забирал

Дума Козак
2020.05.28 11:12
У ревній повені думок
втопає смуток мій.
Над нею стелиться димок
із нездійсненних мрій
і тане в озері зі снів,
без берега і дна,
поміж затоплених човнів
і присмаку багна…

Алла Даниленко
2020.05.28 11:03
Ви мною не хворієте. Нехай.
І радісно, що хвора я не вами.
І що ніколи куля ця - Земля -
Не пропливе під нашими ногами.
Подобається те, що я смішна
Розкута і не граюся словами.
І червоніти не дано мені
Злегка стискнувшись з вами рукавами.

Іван Потьомкін
2020.05.28 09:27
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2020.05.28 09:06
Тривога. День. Народження царя.
Сурмлять ґазети про блокаду міста.
Переворот. У вас на шиї – я,
моя пречиста діво орґаніста.

Біжіть, біжіть, біжіть негайно в двір –
там з літаків порозкидали святці.
Дізнайтеся, хто ще спустився з гір –

Микола Соболь
2020.05.28 06:43
Не вір своїм очам і власним вухам.
Нарід купити легко на «Свати».
Коли здається близько до мети,
Йому «Слугу народу» деспот втюхав.

З екрана ми отримали екстаз.
На лісапеті їде президент…
Та є у цьому ще один момент –

Віктор Кучерук
2020.05.28 06:13
Яке це щастя - прагнути і вміти
Слова ласкаві сіяти тобі
І від смеркання до самого світу
Вустами пестить очі голубі.
Яка то радість - бачити і знати,
Що ти мені себе всю віддаєш
І безсоромно просиш більше свята
Кохання, без умовностей і меж.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Бездомний
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Ворожба на соняхах.

Раїса Обшарська. ПОЦІЛУНКИ: поезії. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2019. – 224 с.

І чекатиму, і ворожитиму
Я на соняхах, світлом заквітчаних


У письменниці з Чорткова Раїси Обшарської у творчому доробку більше двадцяти книг, більшість складають збірки поезій. Книга, про яку мова, на сьогодні найновіша. Всупереч загальноприйнятній традиції компонувати вірші по розділах, авторка подає двісті текстів без розподілу. Тим самим ніби підкреслюючи тематичну компактність збірки, що витворює цілісний світ, осяяний любов’ю. Поетеса фіксує різноманітні відтінки («нюансики», як сказав би колега Ігор Фарина) вияву-існування-зникання цього почуття. Ці вірші сприймаєш як свого роду щоденникові одкровення ліричного alter ego поетки, захопливі, зрозумілі й цілком доступні для сприйняття широким загалом читачів. «Пий життя, не лякайся трунку, / В нім намішано стільки див, / Ніжні проліски – поцілунки / Ти в душі моїй посадив. / Незбагненних жадань чарунки, / Полум’яних сердець пісні. / Світла магія – поцілунки, / Що кохання дає мені».
У кожного поета є своя провідна зірка. Наскрізним мотивом, домінантою творчості Раїси Обшарської є любов у всіх її проявах – радості кохання («Пий життя, не лякайся трунку»), екзистенційного суму («Тиха туга осіння, / Пахнуть сливи і м’ята, / Осінь смажить насіння, / Щоб пташок годувати»), гіркий досвід самотності («Самотній журавель, / У небі довгий стогін, / Що лине до осель, / Мов дзвін перестороги»). Багато говориться про минущість людини і всього сущого («Я не встигаю жити, так шалено / Збігають дні, минаючи мене»)

Про органічне розчинення у світі природи свідчить самовизначення поетеси, що нагадує стиль античних буколік: «Моя поезія – мій дивний сон, / Солодка нуга виноградних грон, / Що скапує із вуст моїх доспілих». А спокійні й вражаючі своєю природною красою зізнання надовго запам’ятовуються: «Я розмовляю мовою / Дерев, квіток, вітрів, / До друзів зараховую / Котів та павуків», «Я чула голос лісу, він мені / Розповідав свої казки прадавні. / В своїй зеленій дивній таїні, /Дзижчанні цвіркунів, гадюк сичанні, / У шурхоті листків, у пісні трав, У папороті магії сакральній». Саме тут витоки таких природних для авторки виразних тропів: « Я після дощу, як Мавка стану», «Окличними знаками дощ по землі», «Запах свіжої м’яти вечори принесуть”, «Розлігся лапатий сніг, / Мов кіт на дерева сонні», «Серед літа вар’ює градом / Чупакабри, кліщі і гади, / А жар-птиці чомусь нема», «Цікаво чути, як сичі говорять / Посеред світу в темному гаю», «Співають джмелі пісень, Що оси на листі напишуть».
Вірші пані Раїси дуже музикальні, тому добре сприймаються і на слух, і при читанні «сам-на-сам». Вони граційні, легкі, сповнені елегійного настрою, подекуди з нотками осінньої ностальгії, що нагадують нам про минущість буття, єдиною вічною сутністю якого та його виправданням залишається почуття любові. Ось цей вірш, на мою думку, за стилем більше схожий на заклинання чи ворожбу:

Роздоріжжям думок твоїх коди
Запитання мої стережуть
Довгі коси своєї свободи
Обстрижу…
Заблукавши в акордах побачень,
Поміж світлом вечірніх машин,
Ти усе, що здобув і пробачив,
Запиши…
Саламандри нам витопчуть ложе,
Вмиють небо сльозинками згуб,
Поміж синяви днів перехожих,
Приголуб…


Раїса Обшарська не прагне здивувати експериментами з формою чи лексикою, і це, на мою думку, не інфантильна споглядальність невиправно романтичної натури, а своєрідна ретроспекція досвіду вражень, відчуттів, які змальовані на фоні природи, побуту, ознак часу. Проте це не означає, що поезія авторки не має яскравих метафор чи оригінальних образів («нерозчесані трави», «заплакані рими», «груди грудня сірі», «Жовтим сонцем груша падає до ніг», «Вітри гудуть, як бджоли в димарі», «Окличними знаками дощ по землі»). Вряди-годи легенька меланхолійна самоіронія вельми прикрашає її строфічні закінчення («Любов сяйнула у моє вікно, / Бо я ж її колись програмувала», «Доставте собі до десяточки нулик, / І так заспівайте, щоб втішились люди», «Від сліз буває дощ, / А від розлуки – вірші», «Між поцілунками кома не ставиться, / Хто ж то те правило знає…».

У кожному вірші поетеса дивує майже фотографічною точністю у змалюванні того, що вона бачить чи відчуває – картин природи, стану душі, тому її поезії багаті на різні теми, що «підкидає» нам життя: « Хрестів мовчазні примари, / На плитах – печальні вірші. / Сліди, що ведуть за хмари, / Від кроків, що все тихіші…». Упевнена, вельми важлива субстанція – її вірші-молитви, що ніби світяться вірою в Бога, котрий є для авторки уособленням природи як навколо, так і всередині неї: «Вітре буйний, я тебе благаю, / Виконай для мене волю Божу. / Прожени все гайвороння люте, / І розвій у небі хмари сірі, / Дай на повні грудоньки дихнути, / Запали свічки добра і віри».

Поетеса немовби забуває про багатовіковий досвід поетів світу, котрі оспівували кохання і говорить про речі, давно відомі людству, однак її поетична сповідь, що нагадує подорож у пошуках самої себе, приваблює правдою образу, істиною почуття, загального настрою.
В твої обійми, наче в квіти падаю,
Прозорою стаю і невагомою,
Трава кохання проростає м’ятою,
Крізь тебе в мене, пристрасть не вгамовує
І кулькою стає земля просвітлена,
Від подиху летить у Всесвіт лунко,
І падає на синє небо та луна
Жоржинами гарячих поцілунків

Вірші пані Раїси залюбки малюють портрет нашої сучасниці, котра переймається усіма проблемами сьогодення: «Розвіявши тумани смутку й бід, / Будує із добра тверде осердя, / Вкраїнка-жінка прикрашає світ / Перлинами любові й милосердя». Ці нібито прості у своїй звичаєвості, повторюваності почуття, настрої, враження, de facto аж ніяк не є вторинними, бо, навпаки, стверджують поетичну самобутність і самодостатність поетичної творчості авторки. Повторимо ж услід за ніжною і чутливою поеткою, нашою талановитою краянкою: «Не переходить мода на любов, / Адже вона без винятку всім личить»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-06 18:09:26
Переглядів сторінки твору 403
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 14:59
Автор у цю хвилину відсутній