ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Я і мої сльози (трохи фантазійної іронії)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я і мої сльози (трохи фантазійної іронії)
Я плачу над собою. Мої сльози капають мені на голову – рясні, як дощ, солені, як морська вода. Але я терплю, бо місія очистити плоть від зайвої солі мусить бути виконаною. Тому плачу старанно і натхненно. Коли в голові трохи висвітлюється, бічним зором я помічаю, що хтось стоїть в стороні. Повертаю голову і бачу себе з іронічною усмішкою на вустах.
- Привіт, дурнику – кажу я і прямую до себе. Але я не хочу нікого підпускати у свій особистий простір і тому відхожу далі. Хто знає, що там в моїй голові, омитій моїми слізьми, з вмістом солі, меншим за рекомендований Мінздравом. Сльози зовсім висохли. Я заходжу на кухню і застаю там себе за поїданням позавчорашнього борщу.
- Смачного – кажу собі і сідаю поруч. Відбираю у себе борщ і виливаю у раковину.
- Чого ти кисляк їси, я зараз свіжого наварю.
- Дякую, не треба, я вже поїв – відповідаю я собі і виходжу з кухні. Мені нічого не залишається, як йти слідом за собою. Вмикаю телевізор і, ви не повірите, бачу себе: солідного, вольового, з артистично-доглянутим обличчям і з собачим всерозуміючим виразом у добрих очах.
Я – президент…
- От гнида – кажу я. - Так людей дурити, то талант неабиякий треба мати.
- А я маю – відповідаю собі. - Не мав би, не дурив.
- Геть! Ганьба! – починаю нервувати я.
- Це кого ти ганьбиш? – питаю я, присівши біля себе. - Цього недоумка? І я показую на себе в телевізорі. - Плюнь на нього. Не таких бачили…
Я плюю, а потім довго обтираюся від слини, такої несмачної без солі.
- А ну вас всіх – кажу собі і лягаю спати. І ось мені сниться сон, що я один, мов перст. Нема з ким поговорити, погомоніти про те і се. Мені стає лячно і я прокидаюся. А ну як у всьому Всесвіті я залишився один, і всі, в тому числі і я, відвернулися від мене.
- Без 100 грам не розібратися – знаходжу я мудре рішення і йду гнати самогон. Процес йде довго, але технологічно правильно. Коли випиваю свої лікувальні 100 грам, в голові зовсім розвиднюється.
- Ось вона, панацея від усіх негараздів – думаю я, закусуючи соленою тюлькою. - От, блін, закусь солена, знову прийдеться плакати.
Але то таке. Головне – це найти порозуміння із самим з собою у різних ситуативних моментах. А вони таки будуть, бо життя людське – це Космос, де питань більше, ніж відповідей, де тебе багато і ти один…
31.12.2019
- Привіт, дурнику – кажу я і прямую до себе. Але я не хочу нікого підпускати у свій особистий простір і тому відхожу далі. Хто знає, що там в моїй голові, омитій моїми слізьми, з вмістом солі, меншим за рекомендований Мінздравом. Сльози зовсім висохли. Я заходжу на кухню і застаю там себе за поїданням позавчорашнього борщу.
- Смачного – кажу собі і сідаю поруч. Відбираю у себе борщ і виливаю у раковину.
- Чого ти кисляк їси, я зараз свіжого наварю.
- Дякую, не треба, я вже поїв – відповідаю я собі і виходжу з кухні. Мені нічого не залишається, як йти слідом за собою. Вмикаю телевізор і, ви не повірите, бачу себе: солідного, вольового, з артистично-доглянутим обличчям і з собачим всерозуміючим виразом у добрих очах.
Я – президент…
- От гнида – кажу я. - Так людей дурити, то талант неабиякий треба мати.
- А я маю – відповідаю собі. - Не мав би, не дурив.
- Геть! Ганьба! – починаю нервувати я.
- Це кого ти ганьбиш? – питаю я, присівши біля себе. - Цього недоумка? І я показую на себе в телевізорі. - Плюнь на нього. Не таких бачили…
Я плюю, а потім довго обтираюся від слини, такої несмачної без солі.
- А ну вас всіх – кажу собі і лягаю спати. І ось мені сниться сон, що я один, мов перст. Нема з ким поговорити, погомоніти про те і се. Мені стає лячно і я прокидаюся. А ну як у всьому Всесвіті я залишився один, і всі, в тому числі і я, відвернулися від мене.
- Без 100 грам не розібратися – знаходжу я мудре рішення і йду гнати самогон. Процес йде довго, але технологічно правильно. Коли випиваю свої лікувальні 100 грам, в голові зовсім розвиднюється.
- Ось вона, панацея від усіх негараздів – думаю я, закусуючи соленою тюлькою. - От, блін, закусь солена, знову прийдеться плакати.
Але то таке. Головне – це найти порозуміння із самим з собою у різних ситуативних моментах. А вони таки будуть, бо життя людське – це Космос, де питань більше, ніж відповідей, де тебе багато і ти один…
31.12.2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію