ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
«Блаженні віруючі, бо є у них Царство Небесне»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Блаженні віруючі, бо є у них Царство Небесне»
Віряни, як правило, доктринальні книги не читають, бо слово «вірити» наказує передусім «слухати», а не читати. Але як могло статися, що ті, хто збирав біблійні книги воєдино, поєднав непоєднуване?
Відповідь напрошується сама: канонізація несумісних книг відбулася значно пізніше їх створення, коли баталії між першими поводирями церковних течій забулися, а предмети спору стали незрозумілими для наступних поколінь вірян.
Зниження загального культурного рівня знизило й культурній рівень самих християн. Золотоусті у 6-8-му століттях були непотрібними. Ось тут і з’явилися численні діяння та житія.
Всі книги, написані грецькою або будь-якою іншою мовою, крім арамейської, були відкинуті, незважаючи на те, що в Єрусалимський храм приїжджали «юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом – парфяни, і мідяни, і еламіти, і Мешканці Месопотамії. Юдеї з Каппадокії, і захожі в Рим юдеї і нововірці». Це повідомляють Діяння апостолів (2.5) – книга, в своїх невідредагованих, найбільш древніх шарах, юдео-християнська.
Середньовіччя ж стримане, мовчазне. Тому питання про те, коли і як виникли обидва конони, найбільш важне в історії християнства і юдаїзму.
Християни в 16-му столітті опублікували невідомо звідки взятий рукопис «Церковної історії» та інші твори Євсевія Памфіла (цей персонаж потребує окремої статті), в яких повідомляється, що канонічні вчення визначені на Нікейському соборі, де був присутній сам Імператор Костянтин I.
Костянтину, звичайно, там робити було нічого. Понад 10 років, починаючи з 306-го, він боровся за престол з численними претендентами. Коли ж претендентів перебив геть усіх, то зайнявся невідкланими справами в царині язичницької віри (проголосив свого батька богом) і питаннями невідкладної державної ваги. Наприклад,- як стратити власного сина – відрубати голову чи четвертувати і розпороти живіт?) (Йому відрубали голову). У чому зварити власну дружину - у воді чи олії? (Її зварили у воді). Так що ні про який Нікейський собор і мови бути не могло. Влада тоді була божественною, а її носій мав титул Господа (Dominus). То що ж тоді за зібрання відбулося, га? Відбулися збори групи східних єпископів, на яких, внаслідок теософських суперечок сталася бійка – і вигнані були зі зборів якраз ті, чиє віровчення лягло згодом в основу канонічних Євангелій. Але про все по порядку.
Йшов Нікейський Собор. Пресвітер Александрійської церкви Арій (256-336 р.н.е) виклав свої судження щодо того, що всі християнські конфесії можна об’єднати навколо вчення про єдиного бога Єгови, та Ісуса Христа як його посередника між ним та людьми.
Згідно з ученням Арія, людина Ісус не може розглядатися як єдиносутній Бог, а його божественність проявилася, коли Ісус був відроджений Богом, забраний на небо і знайшов безсмертя, ставши духовним главою між людьми і ніким, і ніколи не видимим – непізнаним Богом. «Один бо Бог, один і посередник між Богом та людьми - людина Христос Ісус» - 1 Тим. (2.5.).
Однак згоди в Нікеї досягти не вдалося, стався різкий розкол. Богословські дебати закінчилися бійкою. Єпископ Миколай Чудотворець, противник теократичної ідеї, який відстоював необхідність одержавлення церкви, вдарив Арія. За вчинену бійку постановою собору Миколу позбавили єпископського сану і вигнали, хоч це і виглядає дещо дивним, оскільки переможців не судять. Фантасмагорія тієї пригоди пов’язана з пізнішою спробою приписати цьому собору канонізацію Нового Заповіту і визнання ортодоксального символу віри, що є історично неймовірно.
Ну а як можна було відкинути аріанство й одночасно канонізувати вчення Павла-Арія (колективне псевдо аріанських проповідників) викладене в Посланнях? І про який символ віри, що стверджує Трійцю, може йти мова, коли написано «Ніхто не Бог, якщо не один». Адже в Нікеї єпископи читали не переклади послань, як зараз роблять усі православні попи, а оригінали. Вони знали грецьку і здатні були оцінити їх крамольність і руйнівність по відношенню до ідеї Трійці. А грекомовна церква, в якій сповідувалася Трійця і яка називала себе ортодоксальною (православною) Послання Павла не могла канонізувати.
Тому в канон Нового Заповіту Павла включили, коли при перекладі на латину найбільш яскраві моменти аріанського вчення затушували, оскільки воно містило неймовірне – чітке, послідовне і тверде аріанство. Так відбулася підміна.
Найбільші зусилля перекладачів Павла зосереджені на затушовуванні людської природи Ісуса Христа.
Ось що написано в оригіналі « Пам'ятай Ісуса Христа, пробудженого з мертвих, з сімені Давида, згідно з благовістуванням моїм» - II Тим (2.8). А ось що вийшло в російському та українському перекладах « Пам’ятай Господа Ісуса Христа з сімені Давидового, що воскрес із мертвих по благовіствуванню моєму». Павло підкреслює, що Ісус – перша «пробуджена з мертвих» в історії людина, має аж ніяк не божественнее походження, а походить з роду Давида – «згідно з болаговістуванням моїм». У перекладі ж порядок слів змінений, і «благовістуванню моєму» віднесено до акту воскресіння. Ще й додане відсутнє в оригіналі слово Господь. Патріарх Несторій на початку 5-го століття називав навіть Богородицю – людинородицею. Про це церковники, як правило, мовчать.
Навіть саму дату написання Послань та існування апостола Павла-Арія церковники підмінили: стверджують, що він був одним з учнів Христа. Але анахронізми його писань аж занадто виразні. Ось приклад.
Послання до Филип'ян. Адресовані вони «єпископам і дияконам» і всій їхній пастві. Завершуються Послання так: «Вітайте кожного святого в Христі Ісусі. Вітають вас також усі мої побратими, вітають вас усі святі, особливо ж Цезареві домашні».
У I-III-му століттях не було жодно Цезаря – прихильника християн, та до того ж усім сімейством.
А ось ще одна цікава деталь.
Серед аріанських «Послань Павла» є одне прямо підписане автором. У кінці послання до Римлян (16.21-22) серед заключних численних вітань, зокрема, йдеться «Вітаю вас Тимофій, помічник мій, і Лука, і Ясон, і Сосипатр, родичі мої. Вітаю вас я, Тертій, що писав послання в основному».
У деяких древніх списках, що дійшли до нас, значиться, що писав не Тертій, а Терентій. Але це ім’ я тут не є суттєвим. Не має значення хто писав, а важливо - що писав він «в основному». Брав участь у написанні, очевидно, ще й «помічник Тимофій», а можливо ще й при зазначених родичах.
Скандальну ситуацію з не тим, що вимагається, підписом перекладачі постаралися приховати. Зворот «в основному» перекладено «в Господі», що лінгвістично неможливо. До того ж безглуздо в контексті. Ще й «в Господі» навмисно перенесли на початок фрази.
А ось в англійській Біблії, яку скалькувала сучасна українська церква, зроблено навпаки - перенесено в кінець фрази слово «вітаю». В обох випадках здивованому читачеві перекладів можна відповісти: фактично писав не малий раб Бога (саме так починається це Послання), а «Павло, раб Бога) А Тертій тільки під диктовку записував. Ну, а помічник Тертія взагалі ні при чому.
Це вельми пізнє послання, яке було передане в Рим через якусь дияконесу Фіву. Про його пізнє походження свідчить як догматичний характер посилань на біблейські тексти, що не властиво іншим посланням Павла, так і знання такого пророка як Ісайя. Тобто, написане воно Тертієм не раніше 5 століття нашої ери, ери пророків-монотеїстів, що створювали апокрифовані, віднесені до глибокої давнини твори, але не зуміли приховати, що володіють дуже пізніми знаннями.
Ось так службова підміна на догоду власному віровченню викривила первісну сутність оригінального письма.
Приховування історичної правди та відсутність лінгвістичних знань у пастви тримає її у невідомості та змушує вірити у що завгодно – тільки не у правду.
Наступна моя розповідь буде про Святого Миколая. Але не та, якою користуються церковники, а та, яка відома історикам. Одне тільки тривожить: чи не поб'ють мене віряни камінням?
За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту»
Відповідь напрошується сама: канонізація несумісних книг відбулася значно пізніше їх створення, коли баталії між першими поводирями церковних течій забулися, а предмети спору стали незрозумілими для наступних поколінь вірян.
Зниження загального культурного рівня знизило й культурній рівень самих християн. Золотоусті у 6-8-му століттях були непотрібними. Ось тут і з’явилися численні діяння та житія.
Всі книги, написані грецькою або будь-якою іншою мовою, крім арамейської, були відкинуті, незважаючи на те, що в Єрусалимський храм приїжджали «юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом – парфяни, і мідяни, і еламіти, і Мешканці Месопотамії. Юдеї з Каппадокії, і захожі в Рим юдеї і нововірці». Це повідомляють Діяння апостолів (2.5) – книга, в своїх невідредагованих, найбільш древніх шарах, юдео-християнська.
Середньовіччя ж стримане, мовчазне. Тому питання про те, коли і як виникли обидва конони, найбільш важне в історії християнства і юдаїзму.
Християни в 16-му столітті опублікували невідомо звідки взятий рукопис «Церковної історії» та інші твори Євсевія Памфіла (цей персонаж потребує окремої статті), в яких повідомляється, що канонічні вчення визначені на Нікейському соборі, де був присутній сам Імператор Костянтин I.
Костянтину, звичайно, там робити було нічого. Понад 10 років, починаючи з 306-го, він боровся за престол з численними претендентами. Коли ж претендентів перебив геть усіх, то зайнявся невідкланими справами в царині язичницької віри (проголосив свого батька богом) і питаннями невідкладної державної ваги. Наприклад,- як стратити власного сина – відрубати голову чи четвертувати і розпороти живіт?) (Йому відрубали голову). У чому зварити власну дружину - у воді чи олії? (Її зварили у воді). Так що ні про який Нікейський собор і мови бути не могло. Влада тоді була божественною, а її носій мав титул Господа (Dominus). То що ж тоді за зібрання відбулося, га? Відбулися збори групи східних єпископів, на яких, внаслідок теософських суперечок сталася бійка – і вигнані були зі зборів якраз ті, чиє віровчення лягло згодом в основу канонічних Євангелій. Але про все по порядку.
Йшов Нікейський Собор. Пресвітер Александрійської церкви Арій (256-336 р.н.е) виклав свої судження щодо того, що всі християнські конфесії можна об’єднати навколо вчення про єдиного бога Єгови, та Ісуса Христа як його посередника між ним та людьми.
Згідно з ученням Арія, людина Ісус не може розглядатися як єдиносутній Бог, а його божественність проявилася, коли Ісус був відроджений Богом, забраний на небо і знайшов безсмертя, ставши духовним главою між людьми і ніким, і ніколи не видимим – непізнаним Богом. «Один бо Бог, один і посередник між Богом та людьми - людина Христос Ісус» - 1 Тим. (2.5.).
Однак згоди в Нікеї досягти не вдалося, стався різкий розкол. Богословські дебати закінчилися бійкою. Єпископ Миколай Чудотворець, противник теократичної ідеї, який відстоював необхідність одержавлення церкви, вдарив Арія. За вчинену бійку постановою собору Миколу позбавили єпископського сану і вигнали, хоч це і виглядає дещо дивним, оскільки переможців не судять. Фантасмагорія тієї пригоди пов’язана з пізнішою спробою приписати цьому собору канонізацію Нового Заповіту і визнання ортодоксального символу віри, що є історично неймовірно.
Ну а як можна було відкинути аріанство й одночасно канонізувати вчення Павла-Арія (колективне псевдо аріанських проповідників) викладене в Посланнях? І про який символ віри, що стверджує Трійцю, може йти мова, коли написано «Ніхто не Бог, якщо не один». Адже в Нікеї єпископи читали не переклади послань, як зараз роблять усі православні попи, а оригінали. Вони знали грецьку і здатні були оцінити їх крамольність і руйнівність по відношенню до ідеї Трійці. А грекомовна церква, в якій сповідувалася Трійця і яка називала себе ортодоксальною (православною) Послання Павла не могла канонізувати.
Тому в канон Нового Заповіту Павла включили, коли при перекладі на латину найбільш яскраві моменти аріанського вчення затушували, оскільки воно містило неймовірне – чітке, послідовне і тверде аріанство. Так відбулася підміна.
Найбільші зусилля перекладачів Павла зосереджені на затушовуванні людської природи Ісуса Христа.
Ось що написано в оригіналі « Пам'ятай Ісуса Христа, пробудженого з мертвих, з сімені Давида, згідно з благовістуванням моїм» - II Тим (2.8). А ось що вийшло в російському та українському перекладах « Пам’ятай Господа Ісуса Христа з сімені Давидового, що воскрес із мертвих по благовіствуванню моєму». Павло підкреслює, що Ісус – перша «пробуджена з мертвих» в історії людина, має аж ніяк не божественнее походження, а походить з роду Давида – «згідно з болаговістуванням моїм». У перекладі ж порядок слів змінений, і «благовістуванню моєму» віднесено до акту воскресіння. Ще й додане відсутнє в оригіналі слово Господь. Патріарх Несторій на початку 5-го століття називав навіть Богородицю – людинородицею. Про це церковники, як правило, мовчать.
Навіть саму дату написання Послань та існування апостола Павла-Арія церковники підмінили: стверджують, що він був одним з учнів Христа. Але анахронізми його писань аж занадто виразні. Ось приклад.
Послання до Филип'ян. Адресовані вони «єпископам і дияконам» і всій їхній пастві. Завершуються Послання так: «Вітайте кожного святого в Христі Ісусі. Вітають вас також усі мої побратими, вітають вас усі святі, особливо ж Цезареві домашні».
У I-III-му століттях не було жодно Цезаря – прихильника християн, та до того ж усім сімейством.
А ось ще одна цікава деталь.
Серед аріанських «Послань Павла» є одне прямо підписане автором. У кінці послання до Римлян (16.21-22) серед заключних численних вітань, зокрема, йдеться «Вітаю вас Тимофій, помічник мій, і Лука, і Ясон, і Сосипатр, родичі мої. Вітаю вас я, Тертій, що писав послання в основному».
У деяких древніх списках, що дійшли до нас, значиться, що писав не Тертій, а Терентій. Але це ім’ я тут не є суттєвим. Не має значення хто писав, а важливо - що писав він «в основному». Брав участь у написанні, очевидно, ще й «помічник Тимофій», а можливо ще й при зазначених родичах.
Скандальну ситуацію з не тим, що вимагається, підписом перекладачі постаралися приховати. Зворот «в основному» перекладено «в Господі», що лінгвістично неможливо. До того ж безглуздо в контексті. Ще й «в Господі» навмисно перенесли на початок фрази.
А ось в англійській Біблії, яку скалькувала сучасна українська церква, зроблено навпаки - перенесено в кінець фрази слово «вітаю». В обох випадках здивованому читачеві перекладів можна відповісти: фактично писав не малий раб Бога (саме так починається це Послання), а «Павло, раб Бога) А Тертій тільки під диктовку записував. Ну, а помічник Тертія взагалі ні при чому.
Це вельми пізнє послання, яке було передане в Рим через якусь дияконесу Фіву. Про його пізнє походження свідчить як догматичний характер посилань на біблейські тексти, що не властиво іншим посланням Павла, так і знання такого пророка як Ісайя. Тобто, написане воно Тертієм не раніше 5 століття нашої ери, ери пророків-монотеїстів, що створювали апокрифовані, віднесені до глибокої давнини твори, але не зуміли приховати, що володіють дуже пізніми знаннями.
Ось так службова підміна на догоду власному віровченню викривила первісну сутність оригінального письма.
Приховування історичної правди та відсутність лінгвістичних знань у пастви тримає її у невідомості та змушує вірити у що завгодно – тільки не у правду.
Наступна моя розповідь буде про Святого Миколая. Але не та, якою користуються церковники, а та, яка відома історикам. Одне тільки тривожить: чи не поб'ють мене віряни камінням?
За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію