ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
«НУ ЯК МЕНІ ТОЙ ВЕЧІР ЗМАЛЮВАТЬ ?…», - мотив з вірша.*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«НУ ЯК МЕНІ ТОЙ ВЕЧІР ЗМАЛЮВАТЬ ?…», - мотив з вірша.*
(Течія думок породжена живописом ІГОРЯ ЗАЙЦЕВА, плюс монолог художника).
«Пам’ятаю себе з 5 років, вже тоді малював олівцем, хотілося малювати де тільки можна було. Шкільна вчителька сприяла зміцненню пробудженої любові до живопису…», - із розповіді митця (частина перша).
По завершенні усіляких природних і соціальних струсів, поволі, з рипінням, але завершується епоха «Калі – юги», відступати не хоче, але, вона приречена, бо така закономірність 4-х фаз розвитку спільноти землян.
Дуже непомітно для людського ока, тихо, хоча не завжди, проте вступає у свої права ера «Золотого віку», доба високої духовості. В дану тематику заглиблювався професор Микола Чмихов, про це ж писав науковець – футуролог Миро Продум у розвідці «Нація золотих комірців», а золоті комірці – це володарі вищого знання, брахмани…
Чималі завдання будуть покладені на творчих осіб – ідеологів Нової Доби, науковців, поетів, письменників, композиторів, живописців, на тих, кому долею призначено нести різними засобами: Світло, Добро, Традиції, які роблять народ сильним і стійким у відстоюванні своїх надбань.
Тут слід знову повернутися до монологу І. Зайцева (частина друга): «З 2005 року я був учнем Народного художника України Петра Магра, він допоміг мені стати розкутішим у творчій праці, пробудилися емоції з нутра, які не могли не відобразитися на картинах. Почав поволеньки виходити на свою дорогу… В процесі мого становлення як митця, суттєвий вплив на мене мав Федір Павленко, під орудою котрого я опановував загадки малярські у 2007 – 2008 роках. Чому мене так вабить пейзаж?... Бо завдяки йому можна передати свої відчуття, своє бачення довколишнього світу. Можна висловити – радість, смуток, змалювати куточки місцини де народився і зростав, їх зберігає людська пам’ять. Живопис може виконувати і виховну роль…».
Праукраїнська спільнота знаходилася значно ближче до Ноосфери (сфери розуму, взаємодії суспільства і Природи) , аніж теперішнє людство. Трипільці, наші пращури зводили агроміста, що були розташовані на території України. Адже в Молдові і Румунії, стосовно площі, протоміста були в рази менші… Згадаймо, - Тальянки (450 га), Чичеркозівка (300 га), Майданецьке (270 га). Мешканці цих поселень були носіями Добра і Краси (Сократ і Платон ставили Добро вище Краси…), схилялися перед Великою Матір’ю Природою, їх Ідеї були неагресивними, не існувало навіть оборонних укріплень. До чого це призвело з ходою Часу? Питання важке і складне…
Україна – Сонячна Земля. Один з аргументів, - видаються для людського ока безмежними лани соняшників, вони ж і Сонця… Світлоносне малярство, яке наповнене теплом сонячного проміння протистоїть спробам: інфікувати українців ідеалами руйнації, неначе жити слід так, що після нас, хоч потоп… Літературі і мистецтву потрібно повернути втрачений божественний зміст. Недарма ж Е. Шюре наголошував: «Відівчившись дивитися у вічність, більша частина молоді віддалася тому, що її нові вчителі називають натуралізмом, принижуючи цією назвою прекрасне ім’я природи. Бо те, що розуміють під цією назвою, є не більше ніж захист низьких інстинктів…».
Ще раз повернімось до роздумів художника (частина третя): «Зараз такий час, який дає змогу синтезувати стилі живопису, ймовірно, таким чином викристалізовується індивідуальний почерк митця. У моїх роботах можна помітити ознаки і складники – реалізму, імпресіонізму, постімпресіонізму, експресії. Є і твори близькі до абстрактного вирішення. Але, в основному пишу в імпресіоністичній манері. Рафаель вважав, що мистецтво повинно бути одухотвореним, тоді не втрачає своєї сутності. Ось і потрібно творити згідно з цією настановою. Цікавить мене і хвилює тема історії людства, вона відображена в роботах багатьох митців. Вивчаю творчість великого Рембрандта, непокоюся думкою, що ж він хотів повідати нам у картині «Повернення блудного сина»?... Художник, він же і пошуковець... Важливою для мене є і творча спадщина видатних українських живописців – О. Мурашка, В. Хмелюка, М. Глущенка, О. Новаківського, Р. Сельського. Відчуваю себе українським художником…».
Територіально Україна не настільки велика, щоб людина на її обширах могла загубитися, однак достатня для того, щоб українська душа раювала і розпросторювалася в різних напрямках. «Однак справа не лише в масштабах українського осоння, а й у невимовній красі нашого ландшафту, і в оксамитовій ласкавості нашого клімату», - слушно зауважував доктор психології Олексій Губко.
Малярство авторства Ігоря Зайцева яріє гармонійним поєднанням кольорів і відтінків, тонким відчуттям різних настроїв Природи, йому вдається передати полотнам: мелодику весняного вітру, передгрозову напругу довкілля, як пливе туман над луками і полями, красу зимових дерев одягнених у білі шати, розлогу далечінь українського степу, з його різнобарв’ям трав, осінній спокій і задуму парків і лісів у їх жовтогарячих вдяганках. Його краєвиди і натюрморти налаштовують глядача на лірико – поетичний настрій.
Асоціативно зміст картин буває споріднений, наприклад, ось з такими рядками: «По садах вітри гасають, а над садами зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів’ялі півники, сережками чіпляється в бур’янах.
Крізь бур’яни блимає низеньке віконце, блакиттю мальоване, у віконце шматок білої стіни видно в хаті…», - уривок з оповідання «Чайка» С. Васильченка.
Живописець, я переконаний, сам себе запитує:
«Ну як мені той вечір змалювать,
Що звуками у пам’яті лишився?
Поскрипували у полях жнива,
Брехали в очі місяцю лисиці», - з вірша Б. Чіпа.
І в роботах малярською мовою відповідає на питання.
Чільне місце у його живописі посідає жанр портретистики. Художник вміло відображає на полотні психологічний стан людини, - зажуру, радість, неспокій, усміх…
Ігор Зайцев залюбки приймає участь у пленерах, різноманітних виставках, спілкується з колегами – митцями Придніпров’я, серед яких – О. Самійленко, І. Коваленко, мандрує при нагоді українськими землями. В 2013 році картина «Кизилова стежка» була відзначена лавреатством в Києві на виставці «Подих весни», в рамках міжнародного проєкту « Ukrainian Art Week».
«Дати життя чомусь – це стільки ж, як любити. Те, як дають чомусь життя, і те, як ми любимо, - це мистецтво. Мистецтво і любов – це самовираження Людини і коли людина виражає себе у цих двох вимірах, тоді вона живе….», - уривок з роману «ІМЕН» А. Ерделі.
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
«Пам’ятаю себе з 5 років, вже тоді малював олівцем, хотілося малювати де тільки можна було. Шкільна вчителька сприяла зміцненню пробудженої любові до живопису…», - із розповіді митця (частина перша).
По завершенні усіляких природних і соціальних струсів, поволі, з рипінням, але завершується епоха «Калі – юги», відступати не хоче, але, вона приречена, бо така закономірність 4-х фаз розвитку спільноти землян.
Дуже непомітно для людського ока, тихо, хоча не завжди, проте вступає у свої права ера «Золотого віку», доба високої духовості. В дану тематику заглиблювався професор Микола Чмихов, про це ж писав науковець – футуролог Миро Продум у розвідці «Нація золотих комірців», а золоті комірці – це володарі вищого знання, брахмани…
Чималі завдання будуть покладені на творчих осіб – ідеологів Нової Доби, науковців, поетів, письменників, композиторів, живописців, на тих, кому долею призначено нести різними засобами: Світло, Добро, Традиції, які роблять народ сильним і стійким у відстоюванні своїх надбань.
Тут слід знову повернутися до монологу І. Зайцева (частина друга): «З 2005 року я був учнем Народного художника України Петра Магра, він допоміг мені стати розкутішим у творчій праці, пробудилися емоції з нутра, які не могли не відобразитися на картинах. Почав поволеньки виходити на свою дорогу… В процесі мого становлення як митця, суттєвий вплив на мене мав Федір Павленко, під орудою котрого я опановував загадки малярські у 2007 – 2008 роках. Чому мене так вабить пейзаж?... Бо завдяки йому можна передати свої відчуття, своє бачення довколишнього світу. Можна висловити – радість, смуток, змалювати куточки місцини де народився і зростав, їх зберігає людська пам’ять. Живопис може виконувати і виховну роль…».
Праукраїнська спільнота знаходилася значно ближче до Ноосфери (сфери розуму, взаємодії суспільства і Природи) , аніж теперішнє людство. Трипільці, наші пращури зводили агроміста, що були розташовані на території України. Адже в Молдові і Румунії, стосовно площі, протоміста були в рази менші… Згадаймо, - Тальянки (450 га), Чичеркозівка (300 га), Майданецьке (270 га). Мешканці цих поселень були носіями Добра і Краси (Сократ і Платон ставили Добро вище Краси…), схилялися перед Великою Матір’ю Природою, їх Ідеї були неагресивними, не існувало навіть оборонних укріплень. До чого це призвело з ходою Часу? Питання важке і складне…
Україна – Сонячна Земля. Один з аргументів, - видаються для людського ока безмежними лани соняшників, вони ж і Сонця… Світлоносне малярство, яке наповнене теплом сонячного проміння протистоїть спробам: інфікувати українців ідеалами руйнації, неначе жити слід так, що після нас, хоч потоп… Літературі і мистецтву потрібно повернути втрачений божественний зміст. Недарма ж Е. Шюре наголошував: «Відівчившись дивитися у вічність, більша частина молоді віддалася тому, що її нові вчителі називають натуралізмом, принижуючи цією назвою прекрасне ім’я природи. Бо те, що розуміють під цією назвою, є не більше ніж захист низьких інстинктів…».
Ще раз повернімось до роздумів художника (частина третя): «Зараз такий час, який дає змогу синтезувати стилі живопису, ймовірно, таким чином викристалізовується індивідуальний почерк митця. У моїх роботах можна помітити ознаки і складники – реалізму, імпресіонізму, постімпресіонізму, експресії. Є і твори близькі до абстрактного вирішення. Але, в основному пишу в імпресіоністичній манері. Рафаель вважав, що мистецтво повинно бути одухотвореним, тоді не втрачає своєї сутності. Ось і потрібно творити згідно з цією настановою. Цікавить мене і хвилює тема історії людства, вона відображена в роботах багатьох митців. Вивчаю творчість великого Рембрандта, непокоюся думкою, що ж він хотів повідати нам у картині «Повернення блудного сина»?... Художник, він же і пошуковець... Важливою для мене є і творча спадщина видатних українських живописців – О. Мурашка, В. Хмелюка, М. Глущенка, О. Новаківського, Р. Сельського. Відчуваю себе українським художником…».
Територіально Україна не настільки велика, щоб людина на її обширах могла загубитися, однак достатня для того, щоб українська душа раювала і розпросторювалася в різних напрямках. «Однак справа не лише в масштабах українського осоння, а й у невимовній красі нашого ландшафту, і в оксамитовій ласкавості нашого клімату», - слушно зауважував доктор психології Олексій Губко.
Малярство авторства Ігоря Зайцева яріє гармонійним поєднанням кольорів і відтінків, тонким відчуттям різних настроїв Природи, йому вдається передати полотнам: мелодику весняного вітру, передгрозову напругу довкілля, як пливе туман над луками і полями, красу зимових дерев одягнених у білі шати, розлогу далечінь українського степу, з його різнобарв’ям трав, осінній спокій і задуму парків і лісів у їх жовтогарячих вдяганках. Його краєвиди і натюрморти налаштовують глядача на лірико – поетичний настрій.
Асоціативно зміст картин буває споріднений, наприклад, ось з такими рядками: «По садах вітри гасають, а над садами зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени. З ясенів спадає сухий лист на трухлу солому, падає додолу на зів’ялі півники, сережками чіпляється в бур’янах.
Крізь бур’яни блимає низеньке віконце, блакиттю мальоване, у віконце шматок білої стіни видно в хаті…», - уривок з оповідання «Чайка» С. Васильченка.
Живописець, я переконаний, сам себе запитує:
«Ну як мені той вечір змалювать,
Що звуками у пам’яті лишився?
Поскрипували у полях жнива,
Брехали в очі місяцю лисиці», - з вірша Б. Чіпа.
І в роботах малярською мовою відповідає на питання.
Чільне місце у його живописі посідає жанр портретистики. Художник вміло відображає на полотні психологічний стан людини, - зажуру, радість, неспокій, усміх…
Ігор Зайцев залюбки приймає участь у пленерах, різноманітних виставках, спілкується з колегами – митцями Придніпров’я, серед яких – О. Самійленко, І. Коваленко, мандрує при нагоді українськими землями. В 2013 році картина «Кизилова стежка» була відзначена лавреатством в Києві на виставці «Подих весни», в рамках міжнародного проєкту « Ukrainian Art Week».
«Дати життя чомусь – це стільки ж, як любити. Те, як дають чомусь життя, і те, як ми любимо, - це мистецтво. Мистецтво і любов – це самовираження Людини і коли людина виражає себе у цих двох вимірах, тоді вона живе….», - уривок з роману «ІМЕН» А. Ерделі.
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«Ми – це не безліч стандартних «Я», а безліч всесвітів різних…» , - Василь Симоненко.*"
• Перейти на сторінку •
"СТЕПАН ЖИЛЯК: МИТЕЦЬ, ЯКИЙ ВИТВОРЮЄ УКРАЇНСЬКЕ БАЧЕННЯ В СКУЛЬПТУРІ.*"
• Перейти на сторінку •
"СТЕПАН ЖИЛЯК: МИТЕЦЬ, ЯКИЙ ВИТВОРЮЄ УКРАЇНСЬКЕ БАЧЕННЯ В СКУЛЬПТУРІ.*"
Про публікацію