ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
16:47
Минуле вже не повернути
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Матінки Гуски
Із Матінки Гуски 15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Матінки Гуски 15
* * *
Вища від всіх веж
Й гір найвищих теж,
Далечінь без меж
Ти здолала все ж.
(Зірка)
* * *
Елізабет, Елсбі, Бетсі і Бес
Шукали гніздо й луг оббігали весь;
Нарешті знайшли -- п'ять яєчок в однім;
Взяли по одному -- й чотири ще в нім.
(Здавалось би, різні тут всі імена,
Та в Англії дівчинка це лиш одна.)
* * *
Раз якось, як обходив свою хижу,
Знайшов біля порога добру їжу;
Не риба й не м'ясо -- та чекав я дарма,
Бо потім та їжа побігла сама.
(Яйце, з якого вилупилось курча)
* * *
Тридцять коней білих
На червонім горбі
То скачуть, кусають,
А то спочивають;
То в усмішках милих,
То в смутку й журбі.
(Ясна і зуби)
* * *
Маленька дівиця,
Біленька спідниця,
Лиш ніс червоніє;
Але серед ночі
Немає вже мочі --
Коротша й марніє.
(Свічка)
* * *
До лісу пішов, де піймав її;
Сів потім і довго шукав її;
Й оскільки так і не знайшов її,
Додому із собою забрав її.
(Колючка)
* * *
Я і руки, й обличчя маю
Й буть можу в русі ночі і дні;
Та коли я йду, то з місця не рушаю,
Й коли стою -- теж не вір мені.
(Годинник)
* * *
Тут сидить лорд Мудрий,
Тут -- двоє слуг його вертких;
Тут сидить півник,
Тут -- двоє курочок гладких;
Тут стережуть курчат
Двоє сестриць говірких --
Й копошаться вони там:
Гам-гам-гам.
(Лоб, очі, ніс, щоки, губи і зуби)
* * *
Дванадцять пар всього їх було
Й дванадцять парубків мимо йшло;
Ввіткнув кожен в бриль по однім із пер,
То ж дюжина лиш їх осталась тепер.
(Всього пер було двадцять чотири, а їх пар --
дванадцять, тобто дюжина)
* * *
Роздивляються в чеканні проса
Сотні очей без жодного носа.
(Решето)
* * *
Чорний всередині, а зовні червоний,
Й чотири кути, щоб сідали ворони.
(Димар)
* * *
Народжена зимою
І мертва в літню пору,
Росте вниз головою
Вона й корінням вгору.
(Бурулька)
* * *
І над водою,
І під водою,
Але завжди
Вниз головою.
(Корабельний цвях)
* * *
Ось ще вам загадка одна:
Кого не стрів Бог взагалі
Й лиш зрідка бачать королі,
А ми зріть можемо щодня?
(Рівного собі)
* * *
Довгі ноги, ще й вигнуті дугою,
Із маленькою без очей головою.
(Кусачки)
* * *
Бум-Барей Бом-Барей
Біля царської кухні дверей;
Всі коні і царська вся рать
Не можуть його відігнать;
Не йде Бум-Барей Бом-Барей
Від царської кухні дверей.
(Сонячний зайчик)
* * *
Як в сад я сьогодні зайшов, мої любі,
То хлопчика стрів там в червонім картузі;
Ціпок у руках, камінь в горлі його --
Як звать, відгадайте, хлопчину того.
(Вишня)
* * *
Кругле й маленьке, розміром з кухлик всього,
Та всі королівські коні не вип'ють його.
(Джерело)
* * *
Весною я втішаюсь:
Нарядом прикрашаюсь;
Ще більше ним літом пишаюсь;
Як вже тепла немає,
Я одяг свій знімаю
Й зовсім голим зимою лишаюсь.
(Дерево)
* * *
Маленький Біллі Брік
На сонці гріє бік;
Він має більш ріжків,
Ніж вівці з моріжків.
(Їжак)
* * *
Вгадай же, якщо ти ще з клепкою,
Що над головою, але під кепкою?
(Волосся)
* * *
Як йшов я Лондонським мостом торік,
То чув тріск, а де -- прогавив;
Та жоден в Англії чоловік
Того б уже не поправив.
(Скресав лід)
Вища від всіх веж
Й гір найвищих теж,
Далечінь без меж
Ти здолала все ж.
(Зірка)
* * *
Елізабет, Елсбі, Бетсі і Бес
Шукали гніздо й луг оббігали весь;
Нарешті знайшли -- п'ять яєчок в однім;
Взяли по одному -- й чотири ще в нім.
(Здавалось би, різні тут всі імена,
Та в Англії дівчинка це лиш одна.)
* * *
Раз якось, як обходив свою хижу,
Знайшов біля порога добру їжу;
Не риба й не м'ясо -- та чекав я дарма,
Бо потім та їжа побігла сама.
(Яйце, з якого вилупилось курча)
* * *
Тридцять коней білих
На червонім горбі
То скачуть, кусають,
А то спочивають;
То в усмішках милих,
То в смутку й журбі.
(Ясна і зуби)
* * *
Маленька дівиця,
Біленька спідниця,
Лиш ніс червоніє;
Але серед ночі
Немає вже мочі --
Коротша й марніє.
(Свічка)
* * *
До лісу пішов, де піймав її;
Сів потім і довго шукав її;
Й оскільки так і не знайшов її,
Додому із собою забрав її.
(Колючка)
* * *
Я і руки, й обличчя маю
Й буть можу в русі ночі і дні;
Та коли я йду, то з місця не рушаю,
Й коли стою -- теж не вір мені.
(Годинник)
* * *
Тут сидить лорд Мудрий,
Тут -- двоє слуг його вертких;
Тут сидить півник,
Тут -- двоє курочок гладких;
Тут стережуть курчат
Двоє сестриць говірких --
Й копошаться вони там:
Гам-гам-гам.
(Лоб, очі, ніс, щоки, губи і зуби)
* * *
Дванадцять пар всього їх було
Й дванадцять парубків мимо йшло;
Ввіткнув кожен в бриль по однім із пер,
То ж дюжина лиш їх осталась тепер.
(Всього пер було двадцять чотири, а їх пар --
дванадцять, тобто дюжина)
* * *
Роздивляються в чеканні проса
Сотні очей без жодного носа.
(Решето)
* * *
Чорний всередині, а зовні червоний,
Й чотири кути, щоб сідали ворони.
(Димар)
* * *
Народжена зимою
І мертва в літню пору,
Росте вниз головою
Вона й корінням вгору.
(Бурулька)
* * *
І над водою,
І під водою,
Але завжди
Вниз головою.
(Корабельний цвях)
* * *
Ось ще вам загадка одна:
Кого не стрів Бог взагалі
Й лиш зрідка бачать королі,
А ми зріть можемо щодня?
(Рівного собі)
* * *
Довгі ноги, ще й вигнуті дугою,
Із маленькою без очей головою.
(Кусачки)
* * *
Бум-Барей Бом-Барей
Біля царської кухні дверей;
Всі коні і царська вся рать
Не можуть його відігнать;
Не йде Бум-Барей Бом-Барей
Від царської кухні дверей.
(Сонячний зайчик)
* * *
Як в сад я сьогодні зайшов, мої любі,
То хлопчика стрів там в червонім картузі;
Ціпок у руках, камінь в горлі його --
Як звать, відгадайте, хлопчину того.
(Вишня)
* * *
Кругле й маленьке, розміром з кухлик всього,
Та всі королівські коні не вип'ють його.
(Джерело)
* * *
Весною я втішаюсь:
Нарядом прикрашаюсь;
Ще більше ним літом пишаюсь;
Як вже тепла немає,
Я одяг свій знімаю
Й зовсім голим зимою лишаюсь.
(Дерево)
* * *
Маленький Біллі Брік
На сонці гріє бік;
Він має більш ріжків,
Ніж вівці з моріжків.
(Їжак)
* * *
Вгадай же, якщо ти ще з клепкою,
Що над головою, але під кепкою?
(Волосся)
* * *
Як йшов я Лондонським мостом торік,
То чув тріск, а де -- прогавив;
Та жоден в Англії чоловік
Того б уже не поправив.
(Скресав лід)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію