ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Карпатські мантри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Карпатські мантри
Василина Вовчанська. ПОГАР ЧОРНИЦЬ: проза. – Тернопіль: Золота Пектораль, 2019. – 104 с.
Письменниця Василина Вовчанська родом із Закарпаття. Мешкає у Тернополі. Працює викладачем кафедри теоретичних основ і методики фізичного виховання ТНПУ ім. В. Гнатюка. Книга «Погар чорниць» – п’ята в її творчому доробку – дебют у прозі, перші чотири – поезія.
Читацька авдиторія помітно вужчає. І це спонукає літераторів шукати свіжі теми, нові форми комунікації з Часом, котрий вимагає тонших взаємостосунків між текстом і читачем. Однак шанс отримати інтерес читача має тільки той текст, який показує частинку буття з незвичного, небанального ракурсу, і головне, демонструє якість написаного. Наша авторка у своїй книзі майже відкритим текстом декларує розуміння того, що для досягнення гармонії треба відчути красу життя, спробувати плавно і гнучко влитися в його безперервну течію. У сучасній літературі прози зараз дуже помітна тенденція до малих обсягів: навіть об’ємний роман має бути книгою, яку можна прочитати, так би мовити, «не відриваючись». Гадаю, це пов’язано зі способом життя сучасного жителя, котрий не має часу на читання великих епопей чи багатотомників. Прагматичний погляд, шкода, та він містить велику долю істини. Ми живемо у світі нових непевностей, фобій та страхів. Чомусь саме вони стали визначати наше майбутнє. Тому дуже важливі розмисли письменниці про людину та її modus vivendi, власне її людське побутування на світі.
Збірка «Погар чорниць» (у закарпатській говірці слово «погар» означає «склянка») містить двадцять п’ять коротких оповідок, які я би назвала новелетами. У більшості творів художній конфлікт переноситься всередину самих героїв, боротьба відбувається в їхніх душах — з самими собою, з власною легкодухістю, відчуженням, роздвоєністю, а їх активність спрямована на пізнання якихось дуже важливих істин як особистісно-буттєвого, так й універсального характеру. Важливий етичний вибір (а для героїв письменниці це, по-суті, віднайдення сенсу життя, його повноцінності й духовної наповненості) здійснюється персонажами в умовах зіткнення з певною проблемою, коли сам вибір стає неухильним і доконечним, коли третьої відповіді між «так» і «ні» не дано, або в умовах спокійного часоплину, де вибір здійснюється через самопізнання, самоаналіз, рефлексію, і де його може взагалі не бути: все залежить від душевного стану героя/героїні. Усі персонажі письменниці певною мірою філософи, натури чуйні, загострено уважні й зосереджені, у зв'язку з чим видаються трохи диваками — немов не «від світу цього». Моральний вибір є для них Вибором з великої літери — визначальним, пов’язаним із відкриттям себе, здобуттям внутрішньої тотожності. Проблеми, які розв'язують герої письменниці, мають характер щонайзагальніший — сенс-спосіб життя, єдність і протистояння плинові часу, добро і зло, романтика і побут, ідеальне й реальне тощо.
Майже кожна із запропонованих новелеток містить певний символ, і на мою думку, саме на цьому базується враження про цілісність стилю письменниці: дитинство і вдячна пам’ять, любов до батьків, що допомагає знайти у теперішньому рівновагу між минулим і майбутнім («Малиновий щем», «Полиновий осад»). Коли довкола панує імітація, з’являються туга за справжніми почуттями і надія на світло («Захисти мене», «Плач журавля», «Жалюгідний мідяк»). Якщо письменниця не ховає свого ставлення до тої чи іншої історії, її емоції відкриті, а напруженість і тривога залишаються, так би мовити «за кадром», тоді її перо народжує чудові образки поетичної прози, де панує інтонація сповіді, подорожі у пошуках самої себе («Меланхолійна ніч», «Горобина», «Пацьорки стріч», «Погар чорниць». «Навколо буяла така краса, що дівчина мало не втратила дар мови. Їхній табір був у лоні дивовижних Карпат, оповитий ніжним трепетом смерек і сосон, шелестом трав, дзвінкоголосим пташиним співом та кришталево-чистою вродою річки Прут, хвилі якої лагідно шепотіли, ніби кликали за собою. Цю велич ладної природи Оксана зберегла у серці на все життя». Деякі новелетки написані у стилістиці карпатської говірки, з домішками специфічного гумору («Загадка минулої ночі», «Новий статус», «Життя триває…», «Лохотрон»).
Часто можна зустріти вираз, що будь-яка література, це, насамперед, виховання душі. Ключове слово тут – виховання, тому не дивно, що викладач за фахом відбулася як літераторка, котра у своїх творах проповідує, зокрема, засади євгеніки – науки про покращення духовного і фізичного здоров’я людини, що бере свій початок у гуманізмі ХVІІІ століття. Особливим для авторки є сміх, який (так вона вважає услід своїм світлим попередникам) вимірює стан здоров’я стосунків між людьми, має соціальну функцію як форма комунікації – сміючись, ми показуємо оточенню, що ставимося до нього приязно і розуміємо його. «Ухопивши газету, я миттю помчала у садок, на ходу читаючи заголовки, бо вони одразу впадали і вічі. На першому місці у мене була рубрика «Гумор», от і з неї почала читати. Сміялася без зупину, а сміятись я люблю, адже бабуся неодноразово стверджувала, що гарний настрій підвищує продуктивність праці».
Принагідно хочу відмітити дві особливості книги, які вельми помітні саме тому, що зустрічаються тепер нечасто. По-перше, це висока якість літературного редагування письменника Богдана Мельничука – воістину чародія цієї вельми потрібної справи. І не менш важливою я вважаю подвижницьку видавничу діяльність прекрасного поета, чортківчанина Володимира Погорецького.
Зізнаюся, що рядки з новелеток Василини Вовчанської хочеться цитувати й цитувати, але я залишаю цю приємність читачам, які неодмінно знайдуть у цій книзі щось близьке своїм настроям, своїм уподобанням і багато-багато любові. «Я знову згадала слова бабусі, що у кожного своя доля. Так, її величність Доля у кожного своя, і, попри все, дякуймо Всевишньому за кожний прожитий день, за сміх, за смуток і той шлях, який доводиться пройти кожному з нас».
Письменниця Василина Вовчанська родом із Закарпаття. Мешкає у Тернополі. Працює викладачем кафедри теоретичних основ і методики фізичного виховання ТНПУ ім. В. Гнатюка. Книга «Погар чорниць» – п’ята в її творчому доробку – дебют у прозі, перші чотири – поезія.
Читацька авдиторія помітно вужчає. І це спонукає літераторів шукати свіжі теми, нові форми комунікації з Часом, котрий вимагає тонших взаємостосунків між текстом і читачем. Однак шанс отримати інтерес читача має тільки той текст, який показує частинку буття з незвичного, небанального ракурсу, і головне, демонструє якість написаного. Наша авторка у своїй книзі майже відкритим текстом декларує розуміння того, що для досягнення гармонії треба відчути красу життя, спробувати плавно і гнучко влитися в його безперервну течію. У сучасній літературі прози зараз дуже помітна тенденція до малих обсягів: навіть об’ємний роман має бути книгою, яку можна прочитати, так би мовити, «не відриваючись». Гадаю, це пов’язано зі способом життя сучасного жителя, котрий не має часу на читання великих епопей чи багатотомників. Прагматичний погляд, шкода, та він містить велику долю істини. Ми живемо у світі нових непевностей, фобій та страхів. Чомусь саме вони стали визначати наше майбутнє. Тому дуже важливі розмисли письменниці про людину та її modus vivendi, власне її людське побутування на світі.
Збірка «Погар чорниць» (у закарпатській говірці слово «погар» означає «склянка») містить двадцять п’ять коротких оповідок, які я би назвала новелетами. У більшості творів художній конфлікт переноситься всередину самих героїв, боротьба відбувається в їхніх душах — з самими собою, з власною легкодухістю, відчуженням, роздвоєністю, а їх активність спрямована на пізнання якихось дуже важливих істин як особистісно-буттєвого, так й універсального характеру. Важливий етичний вибір (а для героїв письменниці це, по-суті, віднайдення сенсу життя, його повноцінності й духовної наповненості) здійснюється персонажами в умовах зіткнення з певною проблемою, коли сам вибір стає неухильним і доконечним, коли третьої відповіді між «так» і «ні» не дано, або в умовах спокійного часоплину, де вибір здійснюється через самопізнання, самоаналіз, рефлексію, і де його може взагалі не бути: все залежить від душевного стану героя/героїні. Усі персонажі письменниці певною мірою філософи, натури чуйні, загострено уважні й зосереджені, у зв'язку з чим видаються трохи диваками — немов не «від світу цього». Моральний вибір є для них Вибором з великої літери — визначальним, пов’язаним із відкриттям себе, здобуттям внутрішньої тотожності. Проблеми, які розв'язують герої письменниці, мають характер щонайзагальніший — сенс-спосіб життя, єдність і протистояння плинові часу, добро і зло, романтика і побут, ідеальне й реальне тощо.
Майже кожна із запропонованих новелеток містить певний символ, і на мою думку, саме на цьому базується враження про цілісність стилю письменниці: дитинство і вдячна пам’ять, любов до батьків, що допомагає знайти у теперішньому рівновагу між минулим і майбутнім («Малиновий щем», «Полиновий осад»). Коли довкола панує імітація, з’являються туга за справжніми почуттями і надія на світло («Захисти мене», «Плач журавля», «Жалюгідний мідяк»). Якщо письменниця не ховає свого ставлення до тої чи іншої історії, її емоції відкриті, а напруженість і тривога залишаються, так би мовити «за кадром», тоді її перо народжує чудові образки поетичної прози, де панує інтонація сповіді, подорожі у пошуках самої себе («Меланхолійна ніч», «Горобина», «Пацьорки стріч», «Погар чорниць». «Навколо буяла така краса, що дівчина мало не втратила дар мови. Їхній табір був у лоні дивовижних Карпат, оповитий ніжним трепетом смерек і сосон, шелестом трав, дзвінкоголосим пташиним співом та кришталево-чистою вродою річки Прут, хвилі якої лагідно шепотіли, ніби кликали за собою. Цю велич ладної природи Оксана зберегла у серці на все життя». Деякі новелетки написані у стилістиці карпатської говірки, з домішками специфічного гумору («Загадка минулої ночі», «Новий статус», «Життя триває…», «Лохотрон»).
Часто можна зустріти вираз, що будь-яка література, це, насамперед, виховання душі. Ключове слово тут – виховання, тому не дивно, що викладач за фахом відбулася як літераторка, котра у своїх творах проповідує, зокрема, засади євгеніки – науки про покращення духовного і фізичного здоров’я людини, що бере свій початок у гуманізмі ХVІІІ століття. Особливим для авторки є сміх, який (так вона вважає услід своїм світлим попередникам) вимірює стан здоров’я стосунків між людьми, має соціальну функцію як форма комунікації – сміючись, ми показуємо оточенню, що ставимося до нього приязно і розуміємо його. «Ухопивши газету, я миттю помчала у садок, на ходу читаючи заголовки, бо вони одразу впадали і вічі. На першому місці у мене була рубрика «Гумор», от і з неї почала читати. Сміялася без зупину, а сміятись я люблю, адже бабуся неодноразово стверджувала, що гарний настрій підвищує продуктивність праці».
Принагідно хочу відмітити дві особливості книги, які вельми помітні саме тому, що зустрічаються тепер нечасто. По-перше, це висока якість літературного редагування письменника Богдана Мельничука – воістину чародія цієї вельми потрібної справи. І не менш важливою я вважаю подвижницьку видавничу діяльність прекрасного поета, чортківчанина Володимира Погорецького.
Зізнаюся, що рядки з новелеток Василини Вовчанської хочеться цитувати й цитувати, але я залишаю цю приємність читачам, які неодмінно знайдуть у цій книзі щось близьке своїм настроям, своїм уподобанням і багато-багато любові. «Я знову згадала слова бабусі, що у кожного своя доля. Так, її величність Доля у кожного своя, і, попри все, дякуймо Всевишньому за кожний прожитий день, за сміх, за смуток і той шлях, який доводиться пройти кожному з нас».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію