ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Гупало
2020.01.27 12:36
Поетці теж потрібно їсти.
Хітон із сала не спаса.
З парцели cунеться у місто,-
Пегас в кущах, жує маслак.

Не зупинилася в альтанці,
Пішла, як я її післав.
Осьо вона – несе рум’янці,

Іван Потьомкін
2020.01.27 12:32
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:

Ігор Деркач
2020.01.27 12:00
Якщо свічу апологету
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.

***
Я іще чалапаю по плаю.

Сергій Губерначук
2020.01.27 11:54
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.

Олександр Сушко
2020.01.27 10:35
Митці розумують про вічне, аж морщать лоби,
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.

Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався

Світлана Майя Залізняк
2020.01.27 10:13
Шановна і малошановна, і нешанована автура сайту! Прочитала свіжий коментар п. Чорногуза, згодом пані Вікторія видалила зі своєї сторінки той бруд... Показали мені те лайнометання "слона в посудній лавці" - сама не шукала. Саме в мандрах. Сайт нага

Олена Музичук
2020.01.27 07:30
Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.

До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.

Микола Соболь
2020.01.27 06:07
Прокинутись хочеться завтра маленьким,
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо

Ярослав Чорногуз
2020.01.27 01:50
Цілу нічку вона не згаса,
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.

Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –

Вікторія Торон
2020.01.27 01:37
Почала писати під чиїмось твором, але оскільки до чужого твору це відношення не має, вирішила винести своє звернення (і діалог із редакцією) окремо. Можна було б написати «під кнопочкою», але питання, яке я підняла, не віднесеш до «адміністративних». Це

Королева Гір
2020.01.27 00:07
Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.

Ніна Виноградська
2020.01.26 22:10
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.

І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні

Сергій Гупало
2020.01.26 17:50
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!

A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн

Тетяна Роса
2020.01.26 16:39
«Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
отак позицію свою декларував Онисько.
Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
Онисько винного

Олександр Сушко
2020.01.26 13:56
Не кохаються бевзі ледачі,
А розумні - удень і вночі.
Кум сьогодні мій - загнана кляча,
З ніг збиває легесенький чмих.

Може трішечки лиш нетверезий,
Бо хитає, троїться в очах.
Екологія, їжа та стреси -

Оксана Логоша
2020.01.26 13:45
ХатИ сопуть теплом у димарі.
До неба простягаються хиткими
До віку мріями. А там,десь у горІ,
Так свято пахне молоком і тмином.
І солодко січневим небесам,
І солоно,і гірко,і прозоро
Від видива,що гасне й воскреса
У будь-яку людську життєву пору.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Стендаль. Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу.

Переклав Василь Білоцерківський

Чи повторюється Россіні більше, ніж будь-коли? Деталі співу. – Хиби публіки Лувуа. Що заважає їй мати добрий смак?

Система варіяцій, variazioni, часто призводила до того, що Россіні переписував старе; як усі крадії, він розраховував приховати свої крадіжки.
Зрештою, чому б не дозволити нещасному маестро, який зобов’язаний за шість тижнів написати оперу, незалежно від того, він здоровий чи ні й схильний компонувати чи ні, – послуговуватися цим засобом тоді, коли натхнення не приходить? Приміром, Майр або хтось інший, кого я не хочу називати, справді ніколи не повторюються, зате вони занурюють нас у стан апатії, в якому забуваємо все погане. А Россіні, навпаки, ніколи не дає нам ані спочинку, ні передиху; слухаючи його опери, можемо втратити терпіння, зате ж заснути на них ніяк не можемо; нехай це зовсім свіже враження або лише приємний спогад, в усіх випадках це – насолода, за якою йде інша; у Россіні ніколи немає порожнечі, яку знаходимо, наприклад, у першій дії «Білої троянди» [1].
Усі погоджуються, що Россіні мав багату уяву, але заразом чотири чи п’ять газет сумнівної репутації день у день стверджують не дуже-то обізнаним людям, що Россіні повторюється, що він лише переписує самого себе, що він втратив натхнення, тощо і тощо. Дозволю собі поставити з цього приводу такі питання:
1) Скільки великих арій уміщували у свою оперу визначні композитори минулого?
2) Скільки там було арій, які звертали на себе увагу публіки?
3) Скільки таких номерів мало успіх?
В усіх ста п’ятдесяти операх Паїзієлло арій, які викликають оплески, навряд чи було більш як вісімдесят. А в Россіні в його тридцяти чотирьох операх налічуємо їх цілу сотню, причому ці арії дійсно не схожі одна на одну. Якийсь дурень, уперше побачивши негрів-рабів, уявляє, що всі вони мають однакові обличчя; прегарні арії Россіні дурневі можуть точно так само видатися схожими одна на одну.
Найбільша хиба публіки Лувуа – остання завіса, яка повинна впасти з її очей, аби в ній з’явився такий само непомильний смак, який має публіка Сан-Карло або Ла Скала, – це її бажання слухати все на світі. Вона, можна сказати, боїться, аби її гроші не пропали; вона нічого не хоче втрачати; їй потрібно, аби все мало однакову силу, потрібно, аби трагедія вся цілковито складалася з таких же сильних слів, як «Він мусив померти» в «Гораціях» або «Я» в «Медеї».
Ці претензії перебувають у прямій суперечності з самою природою людських почуттів. Жодна сприйнятлива до мистецтва людина не зможе насолодитися трьома музичними номерами, якщо вони йдуть безпосередньо один за одним.
Треба бути справедливим – розвиткові доброго смаку публіки Лувуа заважають:
1) Малі розміри зали;
2) Занадто яскраве освітлення;
3) Відсутність окремих лож.
Почавши віддаватися захватам у маленькій залі, невдовзі публіка прийде в тяжкий, збуджений стан [2].
Це мене засмучує, оскільки суперечить нашому поняттю добропристойності, але річ у тім, що людська душа потребує чотирихвилинної розмови впівголоса, аби дати собі відпочинок од найчудовішого дуету й аби наступна ж арія принесла їй насолоду.
У мистецтві, як і в політиці, ніколи не можна безкарно ґвалтувати природу речей. Марнославство може ще десять років дотримуватися звичаїв, на які я зараз нападаю, і переконувати людей, що розмовляти в опері – означає показати всім, що недостатньо любиш музику. А до чого може призвести надто суворо дотримувана тиша і безперервна увага? Тільки до того, що менше людей отримуватимуть задоволення в Лувуа. Глядачі, які розлучаються з театром через погане самопочуття, є саме ті люди, які більше від усіх інших здатні насолоджуватися прекрасною мелодією й усіма тонкощами музики. У театрі Лувуа опера, де є всього якихось шість дуже добрих номерів, проходить із величезним успіхом; а якщо ці шість чудових номерів оточені сімома чи вісьмома посередніми, на яких, не маючи тривоги від педантів, ми б лише відпочивали, аби потім насолоджуватися ще сильніше, – опера зазнає краху. Публіка не вважає за потрібне зобов’язувати себе цікавитися тільки тим, що цікаво; адже в цьому випадку вона муситиме вже на першій виставі виносити свої самостійні судження, як хлопчик, котрий стає дорослим.
Коли вперше відкриваємо партитури Россіні, то здається, що, з огляду на труднощі, які становлять у них голосові партії, ці партитури до снаги тільки дуже небагатьом виконавцям; але невдовзі переконуємося: ця музика має таку кількість засобів впливу на слухача [3], що, навіть коли виконуватимуть лише половину всіх прикрас, які написав Россіні, або коли ті самі фіоритури буде розподілено інакше, вона однаково подобатиметься.
Навіть найпересічніший співак, якщо лишень володіє гнучкістю голосу, своїм виконанням арій Россіні завжди може принести успіх композиторові. Захоплива краса кантилена, яка ніколи не стає жорсткою або грубою через надлишок сили, її жвавість, ніжний ритм акомпанементу – усе це саме по собі викликає в нас таку насолоду, що якби слабкість голосу не змушувала співака змінити прикраси арій Россіні, його музика навіть у цьому спотвореному вигляді завжди-таки буває приємна і гостра. У часи Апріле і Ґабрієллі [4] було зовсім інакше: тоді композитор давав у своїх аріях повний обшир співакові й уможливлював йому виблиснути своїм талантом. А якщо співак був посереднім і не міг похвалитися нічим, окрім гнучкості голосу, – якості, котрої далеко не достатньо, аби досягти досконалості у співі, – то і арія, і співак зазнавали фіяско.
Можуть запитати: а якби Россіні 1814 року знайшов багато добрих співаків, то чи став би він думати про переворот, який учинив, чи запровадив би чи ні до системи все записувати в партитуру?
Хоча його власне самолюбство, можливо б, і почало мріяти про щось подібне, самолюбство його співаків рішуче б цьому спротивилося; адже навіть і тепер Веллуті не хоче співати його музики.
Можна піти далі й спитати: якій же з цих двох систем належить віддати перевагу? Відповім: давній системі, лише дещо переробити її на сучасний лад. Гадаю, не слід би було записувати всіх прикрас, але б належало все-таки обмежити свободу співака. Недобре, що Веллуті співає каватину в «Авреліяні» так, що сам автор лише з великими зусиллями може її впізнати; у цьому випадку виходить, що достеменний автор виконуваних арій – сам Веллуті, але ж слід би було зберегти самостійність кожному з цих двох таких відмінних мистецтв.


1. Натяк на оперу Й.-С. Майра «Біла троянда і червона троянда» (лібрето Ф. Романі), поставлену в Ґенуї 1813 р. – Прим. перекл.
2. Чому? Ось проблема, яку пропоную розв’язати вченому докторові Едвардсу.
3. Розрахованих на наші сучасні запити; ця музика передусім романтична.
4. Ґабрієллі співала добре тільки в тому випадку, коли її коханець перебував у залі. В Італії відома сила-силенна різних історій про її неймовірні капризи. Вона була римлянкою.

З книжки "Життя Россіні".




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-30 12:33:02
Переглядів сторінки твору 60
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.01.20 06:40
Автор у цю хвилину відсутній