ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Гупало
2020.01.27 12:36
Поетці теж потрібно їсти.
Хітон із сала не спаса.
З парцели cунеться у місто,-
Пегас в кущах, жує маслак.

Не зупинилася в альтанці,
Пішла, як я її післав.
Осьо вона – несе рум’янці,

Іван Потьомкін
2020.01.27 12:32
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:

Ігор Деркач
2020.01.27 12:00
Якщо свічу апологету
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.

***
Я іще чалапаю по плаю.

Сергій Губерначук
2020.01.27 11:54
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.

Олександр Сушко
2020.01.27 10:35
Митці розумують про вічне, аж морщать лоби,
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.

Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався

Світлана Майя Залізняк
2020.01.27 10:13
Шановна і малошановна, і нешанована автура сайту! Прочитала свіжий коментар п. Чорногуза, згодом пані Вікторія видалила зі своєї сторінки той бруд... Показали мені те лайнометання "слона в посудній лавці" - сама не шукала. Саме в мандрах. Сайт нага

Олена Музичук
2020.01.27 07:30
Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.

До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.

Микола Соболь
2020.01.27 06:07
Прокинутись хочеться завтра маленьким,
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо

Ярослав Чорногуз
2020.01.27 01:50
Цілу нічку вона не згаса,
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.

Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –

Вікторія Торон
2020.01.27 01:37
Почала писати під чиїмось твором, але оскільки до чужого твору це відношення не має, вирішила винести своє звернення (і діалог із редакцією) окремо. Можна було б написати «під кнопочкою», але питання, яке я підняла, не віднесеш до «адміністративних». Це

Королева Гір
2020.01.27 00:07
Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.

Ніна Виноградська
2020.01.26 22:10
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.

І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні

Сергій Гупало
2020.01.26 17:50
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!

A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн

Тетяна Роса
2020.01.26 16:39
«Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
отак позицію свою декларував Онисько.
Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
Онисько винного

Олександр Сушко
2020.01.26 13:56
Не кохаються бевзі ледачі,
А розумні - удень і вночі.
Кум сьогодні мій - загнана кляча,
З ніг збиває легесенький чмих.

Може трішечки лиш нетверезий,
Бо хитає, троїться в очах.
Екологія, їжа та стреси -

Оксана Логоша
2020.01.26 13:45
ХатИ сопуть теплом у димарі.
До неба простягаються хиткими
До віку мріями. А там,десь у горІ,
Так свято пахне молоком і тмином.
І солодко січневим небесам,
І солоно,і гірко,і прозоро
Від видива,що гасне й воскреса
У будь-яку людську життєву пору.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Ковальчук (1967) / Поеми

 Територія смислів
Жити, вижити, вижити просто.
«Коридором зеленим» пройти.
Чорні птиці – непрохані гості.
Чорні вибухи – дикі світи.

Він од болю упав у непам’ять,
перетнувши червону ріку.
Зорі сипали кривди прадавні,
досягали у душу гірку.

На світанку кривавий Ярило
колобродив огненні ковші.
Не згубити останні ще сили!
В землю вритись!
В ножі? Крізь ножі!

І об ґрунт обдиралися нігті
Біле тіло палало вогнем.
У розстрільному дикому віхті
Іловайськ написався до схем.

Від сьогодні запечена тиша
з жаху мовчки схиляє чоло.
Це колись на скрижалях запишуть
чи замовчать: цього не було?

Не було цих смертей в «коридорі»,
що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
Не було мертвих тіл в чистім полі,
Що їм, юним, одвічная путь?

Заривався у землю, бо ж тіло
паленіло не сонцем – вогнем,
Тіло з болю ходити не вміло.
Побратими сказали: «Прийдем…»

Заривався: земля порятує,
бо вкраїнська, бо наша, своя.
Чи смертей веремія нам всує?
Чи дійме сатанинська змія?

Щось метнулось (помовка про вовка?)
Ні, це тільки звичайний хробак.
Треба з’їсти: земля прогодує.
Треба жити. Не жити ж навспак.

Без ноги? Без ноги проживеться.
Знать, на те Божа воля. Проте
заболить Україна у серці.
Треба жити. Нас Ангел веде.

Тиша мертва. Жива не буває.
Друзі вірні незрушно лежать.
Он вороння насіло над краєм.
Ну, а може, це сон?

Хижий тать
підбирає тілами данину,
ріки крові ворушить, пряде,
заосичує осами днину,
в сині соняхи входить, іде..

І якісь то не соняхи – люди
в мовчазливім стоянні століть.
І вдаряються оси об груди,
І тим грудям пекельно болить.

Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.

Територію смерті запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже. Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.

Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.

Ледь пошерхлими зрушив губами.
Надслухав.
Зачиналось на ніч.
Пропливав ніби снами – не снами,
наче море торкалося віч.
Перепливу цю ніч, перепливу,
перелистаю долю, пролистаю,
вогнем свічі, високої свічі,
зігріюся і помолюсь...
Настане світанок.

А ніч – як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.
Десь там далеко – зоряні вігвами,
десь там – розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,

перепливу цю ніч, перепливу.

І переплив. Лише нестерпна спрага.
І наче дощ… А може, й не було?
І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
несеться по калюжах крізь село.

І море бризок. Хоч одну схопити б.
І зрушити губами. Пити! Пити!
І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
щоб упіймати зеле… чорну муху…

Ранковий промінь блиснув, зачепився.
Ранковий промінь Ангелом явився?
Та що це? Юнака пробита каска…
А в ній – води ковток. О Боже! Казка!

Рука тремтлива і слова молитви:
«Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
Я буду жити! Для твоєї слави!».

І буде жити славна Україна.
І буде мати зустрічати сина.
І буде син здоровий і веселий.
І буде внуків щебет ув оселі».

П.С.
Його знайшли, як п’ята ніч минала,
іще живим, хоч ледве що тримався.
Обабіч ангели сторожею стояли.
І день на Божий помисл зачинався.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-11-08 22:10:41
Переглядів сторінки твору 248
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.990 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.947 / 5.52)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 12:57
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Семен Санніков (Л.П./Л.П.) [ 2019-11-09 09:42:03 ]
Коли поема, то вона і сприймається як моноліт, брила, блок (худліт з його наповненням і всім иншим).
Розпорошувать увагу на те, що насправді круки́ (з наголосом на останній склад. Це від тюркської така "фішка" з наголосами), або на те, що краще в якомусь з рядків прислівник "тільки" буде більш доречним за "але", нема смислу. Бо дрібниці.
А поема - ні.
Тут і монолог, і дещо значніше у сенсі драматургії.
Сейозна робота, вагомий внесок.
Семен.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2019-11-09 18:47:56 ]
Щиро дякую за уважне прочитання твору і доречні зауваження. Виправила. Вагалася, чи можна назвати поемою. Це для мене новий досвід. Дуже Вам дякую, Семене.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-01-02 21:08:47 ]
Дякую, Світлано... Таке варто уваги... Здивована, що мало коментарів...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2020-01-11 12:57:11 ]
Дякую, Тетяно. Твір із життя, на жаль. Слава героям.