ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
СТЕПАН ЖИЛЯК: МИТЕЦЬ, ЯКИЙ ВИТВОРЮЄ УКРАЇНСЬКЕ БАЧЕННЯ В СКУЛЬПТУРІ.*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СТЕПАН ЖИЛЯК: МИТЕЦЬ, ЯКИЙ ВИТВОРЮЄ УКРАЇНСЬКЕ БАЧЕННЯ В СКУЛЬПТУРІ.*
Скульптура… Етимологія слова походить від латинського sculpo – вирізати, висікати. Твори цього виду образотворчого мистецтва мають тривимірну, об’ємну форму, та виконуються із різних матеріалів, пластичних або твердих.
Ліпку мало просто любити, бо це один з найскладніших і найважчих шляхів у мистецтві. Мусить буяти пристрасть, яка надихне творити ледь не щоденно, треба ще й бути терплячим у процесі копіткої праці. Тоді забуваються усі приземлені проблеми і клопоти, скульптор повністю віддається чудодійству творення. У блискучому романі Д. Вейса про геніального скульптора Родена є такий красномовний уривок:
- Значить, я божевільний, якщо хочу стати скульптором. Невже це така божевільна ідея?
- Навіть якщо ти вкладеш в камінь все життя і всього себе, невідомо, чи досягнеш ти чогось, - відповів Лекок. Мендрон підхопив:
- Ліпка – це самий дорогий спосіб заробляти собі на хліб. Небо чи там копиця не можуть служити вам моделлю, як, до прикладу, Мілле. Потрібні люди, а їм треба платити. В жодному виді мистецтва не вкладаєш так багато, а отримуєш так мало…».
Праця скульптора рукотворна, чутливі пальці вміло використовують можливості матеріалу, образи людей минулих років і віків оживають у робітні творця. Правдивість, простота, ліризм і поетика присутні у витворах скульптора, але, окрім них – стоїцизм і велич духу тих, хто горішнє мав у бутті за первинне. Енергетичні струмені породжені єством митця, тепло рук і помисли залишаються у завершеній скульптурі.
Степан Жиляк той митець, якому чужа філософія споживацького способу життя, він не сприймає і не приймає лицемірство, фальш, облуду, чи не тому звертається у творчості до великих, видатних постатей нашого народу, державних і духових провідників, - короля Данила, першого генія українства -Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Дмитра Яворницького, Миколи Гоголя…
Дивишся на роботи автора і гадка зринає, вони дуже українські. Один з найвагоміших факторів впливу є мова (хай і непрямий). Науковець з берегів Дніпра Василь Шевцов переконує: «Якою мовою ми спілкуємося, такою мовою думаємо, такі й результати творчості думки. Мова не просто інструмент спілкування, це «програмний пакет» вирішення задач, призначення даному етносу».
Про архіважливість мови у творчості писав і мислитель Р. Кісь: «Де немає повноводного українського мовленнєвого русла, де творець культури (художник, літератор, режисер, архітектор) не «купається» у живих комунікативних потоках рідного мовлення, не занурюється у «своє» спілкування – там його психокультурне життя неминуче розконцентровується чи того гірше – розщеплюється, роздвоюється. Формотворення починається вже у мовленні. Етос мовлення – це і є етос самої культури, і він – подібно до пахощів – хоч і не видимий, але пронизує собою геть чисто усе, усі культурні структури – у тому числі і творчість художника, і письменника, і скульптора…».
Дійсно, за допомогою асоціативного ореолу мови, митець створює свій індивідуальний український світ.
Блукає у творчих спільнотах думка, - що в мистецтві нічого нового не може бути створено, але, хто дуже прагне, той знайде як зуміти бодай промовити по – своєму, віднайти свою вузьку стежину. В думках нерідко триває гарячковий пошук, як саме втілити певну ідею. Якщо ж ця особлива напруга зникне, то і сам творець стане спокійним, навіть збайдужілим, застиглим, як бронза…
Михайло Гаврилко** – український скульптор, художник і літератор початку ХХ століття зауважував: «Техніку вважаю не ціллю, а тільки способом, техніка є зброєю артиста, як меч у вояка, а ціллю творчости – композиція…».
Зупинімо ж свою увагу на деяких роботах автора. Скульптор неодноразово створював образ Т. Шевченка, волхва і національного Пророка. Великий Тарас у витворах митця, що в молодому віці, чи вже у зрілі роки наділений зором, поглядом езотерика, він має дар будителя, є вчителем народу, до заповітів якого не надто дослухаємося…
Вираз обличчя і вся постать Миколи Гоголя ніби промовляє про високість поривань і думок письменника, може і про роздвоєність його єства. Ймовірним бачиться і…. потужне прагнення рвонути геть з холодного і чужого Петербургу до рідних земель Полтавщини?...
Ганна Горенко (Анна Ахматова) поетка українського родоводу, хоча й не дуже це визнавала. Витончена жіноча натура, вираз обличчя оповитий сумом, але і повний рішучості, хіба не в такі миттєвості народжуються подібні рядки?...
«Та клянусь тобі янгольським садом,
Чудотворною іконою клянусь
І ночей наших полум’яним чадом –
Я до тебе ніколи не повернусь».
Липень 1921 року. (переклад мій, А.Б.)
Степаном Жиляком у співпраці з архітектором В. Шульгою, користаючись консультаціями професора С. Стороженка був створений пам’ятник до 350- ліття Жовтоводської битви, який встановили 28 червня 1998 року у селі Жовтоолександрівці Січеславської області.
Перебуваючи у робітні скульптора, до речі, уродженця Івано – Франківщини, котрий від 1982-го року мешкає і творить у Дніпрі, ще і ще раз вдивляюся у скульптурні роботи: «В’їзд у Єрусалим», «Літа минають», «Мамині руки», «Двоє», багато ще… Не оминеш увагою «Чорногору», що створена у вигляді оголеної жінки, «Скіфська мадонна» чарує, «Зоряна», створена автором на свій лад, але помітний тонкий вплив великого Архипенка…
Зізнаймося самі собі, нині, завдяки руйнівному впливу ЗМІ, перш за все ТБ, у більшості втрачене бачення і відчуття справжньої краси. Мистецтво у масі сприймається на противагах – «подобається» чи «не подобається». Буває глядачі дивляться на твори очима місцевих мистецтвознавців, які дотепер грішать «радянським» (московським) світоглядним баченням і мисленням. Немає тієї поваги до людей, котрі в самотності несамовито уречевлюють у пластиці свою душу. Та не потрібно засуджувати цю публіку, провина ж бо лягає на її виховників…
Роки не йдуть, а мчать, завдання митці ставлять перед собою вагомі – вдосконалюватися, продовжувати експерименти і творити. Залишається дослухатися до значимих рядків із заповіту О. Родена:
«Пристрасно любіть своє покликання. Немає нічого прекраснішого за нього. Воно значно піднесеніше, ніж думає міщанин.
Художник подає великий приклад. Він пристрасно любить свою професію: найвища нагорода для нього – РАДІСТЬ ТВОРЧОСТІ. Шкода, в наш час дехто відноситься з презирством, ненавидить свою роботу. Та світ буде щасливим тільки тоді, коли у кожної людини буде душа художника, інакше кажучи, коли кожен буде знаходити радість у своїй праці.
Мистецтво – прекрасний урок щирості. Справжній художник завжди висловлює те, що думає, не боючись розтоптати існуючі норми. Тим самим він вчить щирості собі подібних…».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст, дещо скорочений, опублікований у Всеукраїнському культурологічному тижневику «СЛОВО ПРОСВІТИ» №43(1043), від 24- 30 жовтня 2019 року.
**Призабуте ім’я талановитого українця воскресив для нас письменник Р. Коваль
Ліпку мало просто любити, бо це один з найскладніших і найважчих шляхів у мистецтві. Мусить буяти пристрасть, яка надихне творити ледь не щоденно, треба ще й бути терплячим у процесі копіткої праці. Тоді забуваються усі приземлені проблеми і клопоти, скульптор повністю віддається чудодійству творення. У блискучому романі Д. Вейса про геніального скульптора Родена є такий красномовний уривок:
- Значить, я божевільний, якщо хочу стати скульптором. Невже це така божевільна ідея?
- Навіть якщо ти вкладеш в камінь все життя і всього себе, невідомо, чи досягнеш ти чогось, - відповів Лекок. Мендрон підхопив:
- Ліпка – це самий дорогий спосіб заробляти собі на хліб. Небо чи там копиця не можуть служити вам моделлю, як, до прикладу, Мілле. Потрібні люди, а їм треба платити. В жодному виді мистецтва не вкладаєш так багато, а отримуєш так мало…».
Праця скульптора рукотворна, чутливі пальці вміло використовують можливості матеріалу, образи людей минулих років і віків оживають у робітні творця. Правдивість, простота, ліризм і поетика присутні у витворах скульптора, але, окрім них – стоїцизм і велич духу тих, хто горішнє мав у бутті за первинне. Енергетичні струмені породжені єством митця, тепло рук і помисли залишаються у завершеній скульптурі.
Степан Жиляк той митець, якому чужа філософія споживацького способу життя, він не сприймає і не приймає лицемірство, фальш, облуду, чи не тому звертається у творчості до великих, видатних постатей нашого народу, державних і духових провідників, - короля Данила, першого генія українства -Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Дмитра Яворницького, Миколи Гоголя…
Дивишся на роботи автора і гадка зринає, вони дуже українські. Один з найвагоміших факторів впливу є мова (хай і непрямий). Науковець з берегів Дніпра Василь Шевцов переконує: «Якою мовою ми спілкуємося, такою мовою думаємо, такі й результати творчості думки. Мова не просто інструмент спілкування, це «програмний пакет» вирішення задач, призначення даному етносу».
Про архіважливість мови у творчості писав і мислитель Р. Кісь: «Де немає повноводного українського мовленнєвого русла, де творець культури (художник, літератор, режисер, архітектор) не «купається» у живих комунікативних потоках рідного мовлення, не занурюється у «своє» спілкування – там його психокультурне життя неминуче розконцентровується чи того гірше – розщеплюється, роздвоюється. Формотворення починається вже у мовленні. Етос мовлення – це і є етос самої культури, і він – подібно до пахощів – хоч і не видимий, але пронизує собою геть чисто усе, усі культурні структури – у тому числі і творчість художника, і письменника, і скульптора…».
Дійсно, за допомогою асоціативного ореолу мови, митець створює свій індивідуальний український світ.
Блукає у творчих спільнотах думка, - що в мистецтві нічого нового не може бути створено, але, хто дуже прагне, той знайде як зуміти бодай промовити по – своєму, віднайти свою вузьку стежину. В думках нерідко триває гарячковий пошук, як саме втілити певну ідею. Якщо ж ця особлива напруга зникне, то і сам творець стане спокійним, навіть збайдужілим, застиглим, як бронза…
Михайло Гаврилко** – український скульптор, художник і літератор початку ХХ століття зауважував: «Техніку вважаю не ціллю, а тільки способом, техніка є зброєю артиста, як меч у вояка, а ціллю творчости – композиція…».
Зупинімо ж свою увагу на деяких роботах автора. Скульптор неодноразово створював образ Т. Шевченка, волхва і національного Пророка. Великий Тарас у витворах митця, що в молодому віці, чи вже у зрілі роки наділений зором, поглядом езотерика, він має дар будителя, є вчителем народу, до заповітів якого не надто дослухаємося…
Вираз обличчя і вся постать Миколи Гоголя ніби промовляє про високість поривань і думок письменника, може і про роздвоєність його єства. Ймовірним бачиться і…. потужне прагнення рвонути геть з холодного і чужого Петербургу до рідних земель Полтавщини?...
Ганна Горенко (Анна Ахматова) поетка українського родоводу, хоча й не дуже це визнавала. Витончена жіноча натура, вираз обличчя оповитий сумом, але і повний рішучості, хіба не в такі миттєвості народжуються подібні рядки?...
«Та клянусь тобі янгольським садом,
Чудотворною іконою клянусь
І ночей наших полум’яним чадом –
Я до тебе ніколи не повернусь».
Липень 1921 року. (переклад мій, А.Б.)
Степаном Жиляком у співпраці з архітектором В. Шульгою, користаючись консультаціями професора С. Стороженка був створений пам’ятник до 350- ліття Жовтоводської битви, який встановили 28 червня 1998 року у селі Жовтоолександрівці Січеславської області.
Перебуваючи у робітні скульптора, до речі, уродженця Івано – Франківщини, котрий від 1982-го року мешкає і творить у Дніпрі, ще і ще раз вдивляюся у скульптурні роботи: «В’їзд у Єрусалим», «Літа минають», «Мамині руки», «Двоє», багато ще… Не оминеш увагою «Чорногору», що створена у вигляді оголеної жінки, «Скіфська мадонна» чарує, «Зоряна», створена автором на свій лад, але помітний тонкий вплив великого Архипенка…
Зізнаймося самі собі, нині, завдяки руйнівному впливу ЗМІ, перш за все ТБ, у більшості втрачене бачення і відчуття справжньої краси. Мистецтво у масі сприймається на противагах – «подобається» чи «не подобається». Буває глядачі дивляться на твори очима місцевих мистецтвознавців, які дотепер грішать «радянським» (московським) світоглядним баченням і мисленням. Немає тієї поваги до людей, котрі в самотності несамовито уречевлюють у пластиці свою душу. Та не потрібно засуджувати цю публіку, провина ж бо лягає на її виховників…
Роки не йдуть, а мчать, завдання митці ставлять перед собою вагомі – вдосконалюватися, продовжувати експерименти і творити. Залишається дослухатися до значимих рядків із заповіту О. Родена:
«Пристрасно любіть своє покликання. Немає нічого прекраснішого за нього. Воно значно піднесеніше, ніж думає міщанин.
Художник подає великий приклад. Він пристрасно любить свою професію: найвища нагорода для нього – РАДІСТЬ ТВОРЧОСТІ. Шкода, в наш час дехто відноситься з презирством, ненавидить свою роботу. Та світ буде щасливим тільки тоді, коли у кожної людини буде душа художника, інакше кажучи, коли кожен буде знаходити радість у своїй праці.
Мистецтво – прекрасний урок щирості. Справжній художник завжди висловлює те, що думає, не боючись розтоптати існуючі норми. Тим самим він вчить щирості собі подібних…».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст, дещо скорочений, опублікований у Всеукраїнському культурологічному тижневику «СЛОВО ПРОСВІТИ» №43(1043), від 24- 30 жовтня 2019 року.
**Призабуте ім’я талановитого українця воскресив для нас письменник Р. Коваль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«НУ ЯК МЕНІ ТОЙ ВЕЧІР ЗМАЛЮВАТЬ ?…», - мотив з вірша.*"
• Перейти на сторінку •
"ПОГОВОРІМО ПРО МАЛЯРСТВО ВІТАЛІЯ ЛИБИ, ЦЕ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО…*"
• Перейти на сторінку •
"ПОГОВОРІМО ПРО МАЛЯРСТВО ВІТАЛІЯ ЛИБИ, ЦЕ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО…*"
Про публікацію