ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2020.07.13 00:05
Місто не має ні виходу ні пуття,
Місто гнітить бажання і глушить сенс.
Місто потоне у горах свого сміття
І захлинеться в блювоті своїх проблем.

Кращі часи змарнувалися вже давно,
Але приховують правду його вожді,
Час йому вже відраховує метроном

Дума Козак
2020.07.12 23:51
Переді мною свіжа акварель,
де води древніх Бугу й Борисфену
намили в гирлі історичну сцену
під рукотворне диво – цитадель!

Лиман вона тримала на замку.
Очаківська в її основі банка
та Ольвії мілетської останки

Юрко Бужанин
2020.07.12 22:15
У Всесвіті, на краєчку,
десь на планеті Земля
стоїть маленьке містечко,
в котре закоханий я.

Там пестить берег високий
священна Божа ріка;
з етеру едемський спокій

Іван Потьомкін
2020.07.12 21:32
Боєць помирав...
Лиш на шосту добу
Рухнувся на ліжку
І стиха добув
З грудей пробитих:
«Пи!..»
Конвеєром сестри
Спішать йому воду,

Євген Федчук
2020.07.12 20:05
Прийшла донька до матері в сльозах:
- Не знаю, мамо, що мені робити.
Мені коханий тільки-но сказав,
Що він мене не може полюбити,
Бо в нього, бачте, вже кохана є.
А як мені з моїм коханням бути?
Я ладна серце розірвать своє!..
Але не можу я його за

Петро Скоропис
2020.07.12 19:17
Учора настало завтра, з третьої пополудні.
Сьогодень уже "ніколи", скільки їх не лічи.
Те, чому не бувати, бачити волить будні
з вогким числом газети і без яйця в борщі.

Годі мовить "Іванів", нову епоху
видає тут як тут, колами по воді.
Та

Микола Дудар
2020.07.12 18:57
Тебе з’їдаю натщесерце
А пообіду - на десерт.
На присмак ти - горілка з перцем
Сьогодні вже півлітри впер…
Єдине ти моє похмілля
І звершень алчби джерело.
Куди йому… я про чарзілля
Воно - ніщо, хіба було?..

Олександр Сушко
2020.07.12 17:40
На вухо князю хором людожерці:
- Не бійся крові! В карі будь твердим!
Віддай народ свій богу-чужоземцю
І станеш не убицею - святим...

Ця віра - благо? Чи страшна омана?
Квиток до раю? Бізнес чи маразм?
Від різанини плакала Почайна,-

Ігор Шоха
2020.07.12 14:08
Сьогодні не прийде ще наше завтра,
хоч є бажання, та нема уміння.
Зате в серцях свободи вічна ватра
горить із покоління в покоління.

Ми не із криці, та душа іскриться,
гартуючись в нерівному двобої
і мужнє серце кров’ю освятиться

Дума Козак
2020.07.12 13:01
Пролинула, відквітла, відлетіла
блаженного кохання світла мить,
та не лишила ще уяви сила
і серце хоче віддано любить…

Осіннім дивограєм ваблять клени,
по-літньому ще липи шелестять
і дуб стоїть у всій красі, зелений,

Сергій Губерначук
2020.07.12 08:10
Коли надходить натхнення –
я в очі беру ніч,
шукаю приховану річ:
своє найкоротше ймення.
Думка відчує дорогу;
і от у якусь мить
там, де темніло довго,
частина від’Я зоренить…

Володимир Бойко
2020.07.12 01:37
Пірну в любов, як у криницю,
Де ані дна, ні вороття.
Сяйне розкішна блискавиця
Понад злиденністю життя.

Сяйне – і нагло сутеніє,
І все повторюється знов:
І сподівання, й безнадія,

Олексій Кацай
2020.07.11 19:54
в крик вбили грім
скрутили вітром в’язи
струмками влили в мозок переляк
за руки й ноги ухопили разом
і я ще досі пам’ятаю як
викрадачі мої мене щодуху
тягнули крізь гармидер
гуркіт

Євген Федчук
2020.07.11 19:44
«На городі бузина, а в Києві дядько».
Хто цю приказку не зна? Але, по-порядку.
Стрів обідньої пори дідуся старого,
Він із паличкою брів мимо двору мого.
Я на лавочці сидів, у тіні ховався,
Дідуся того уздрів, із ним привітався
Та й кажу йому тоді: -

Марія Дем'янюк
2020.07.11 15:31
Твоя величність білошоколадна,
П'янкодухмяна, ноти кардамону,
І я до вуст твоїх торкаюсь ніжно,
Полетимо у височінь бездонну...

Два птаха, дві зорі, і темінь неба,
І світ в задумі дивиться у вічі:
Чому як вогники палають поруч,

Сергій Губерначук
2020.07.11 07:38
Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
у генах,
у крові
метастазів смертельний орган;
пробігла по контурах тиші миша,
крапкою такого вироку постав тарган;
лікоть сповз,
кулак розплющив крапку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Розхристана душа
Я ж казав: - Сидоре! Ти що, блекоти об’ївся? Нащо завів на своєму обійсті оту гаспидську химеру? Нащо тобі у дев'яностодвохлітньому віці коза, ще й така дурнувата як оця? Тільки в Полтаві ще можна таких надибати. Або в Яготині.
А тепер не плач, що гузно поколоте, а коліна збиті до крові. Воно змалку таке лукаве уродилося: як тільки сядеш під лопухами думу писнути – а воно вже тут як тут, з розгону – гах! рогами в зад. А ти ж тонкий лірик, тобі потрібна гранична концентрація та повна тиша. Тепер постійно озираєшся, мов злодій, здригаєшся від кожного поруху вітерця та шереху за спиною. Як тут можна писати щось путнє, коли у кущах постійно сновигає ота рогата мара?
Мовчить Сидір, тільки рукавом старої куфайки витирає заплаканого носа. А як придбав оте чудо цей нещасний дідуган зараз розкажу.
Одинокість виїдає людину зсередини. А Сидір – людина товариська та чуйна, умілець грати на козобасі та бубні. Та роки забрали найдорожчих людей, бігати у гості до сусідів стало важко, кіт утопився у криниці, необережно плигнувши на слизьку цямрину. І в хаті старого митця запанувала тиша, орнаментована лише басовитим гудінням залітних мух та пищанням зголоднілих комарів.
Дідуган був і справді розумний, оскільки зомбоящика не включав ніколи, слухаючи пташині голоси у власному саду та гавкіт сусідського цюцька.
Одного дня розболівся у його роті єдиний зуб, остання окраса щелепи. Приїхала племінниця-стоматолог та забрала його на пару днів до Полтави, де успішно висмикнула напівзогнилого пенька та поклала дядька спати на лоджії, вікна якої виходили на міську ярмарку.
Устав уранці дідуган. Визирнув у вікно, а там…
–Га-ла-ла-а-а-а-! - гелготіло людське товпище. Сидор накинув свитину і потупцював у калашні ряди.
Курки-чубатурки в залізних клітках давилися від тисняви, рохкали прив’язані поросята, поважно тупцювали гуси, нашорошували вуха кролі-стрибунці, чухалися лобами об своїх господинь телята. А над усім цим тваринячим царством стояла на возі молода коза Аглая. І серце Сидора розтануло, мов лід.
Коли з роботи вернулася племінниця, на кухні старигань якраз згодовував Аглаї останню шкоринку хліба.
- Дядьку! Нащо вам коза? Дивіться, що вона тут наробила в хаті? Кізяки по всіх кутках!
- Вибачай, дочко. Одиноко мені, одвези нас до села хоч зараз. А я тобі молочка буду передавати козиного як траплятимуться оказії. Гаразд?
Що тут сказати – старе що мале. Щось доказувати марно. Тож відцургенила племінниця свого дядька назад того ж вечора.
Старий хлів не закривався, тож Аглая там не ночувала ні дня. Потупцювала трохи приміщенням, вийшла на подвір’я і, просунувши голову у напівпрочинену веранду, пильно озирнулася. «Ось тут жити саме воно!» - подумало гаспидське створіння і заскочило до людської оселі.
Змилостивився дід, зробив їй прямо у веранді лежака, намостив підстилку. Правда стола забрав, бо Аглая вискакувала на нього і рогами пробувала на міцність шибки у вікнах, кілька з яких довелося знову засклити. Намагалася Аглая продертися і в кімнату, здерла дерматин на вхідних дверях, покоцала їх ратицями та ріжками, тож Сидор, як лягав спати, навішував зсередини навісний замок. Мороки додалося: довелося щодня бігати на луг підкошувати трави та заготовляти на зиму сіно. Отак і жили ці двійко одиноких душ: коза Аглая – без козла, а дід – без баби.
Довгими зимовими вечорами Сидір писав книгу свого життя – автобіографічний роман у віршах «Розхристана душа». Оскільки з села літератор ніколи не виїжджав далі Полтави, то більшість деталей в цій чудернацькій оповіді довелося додумувати. А уява у Сидора була о-го-го!
У цій казковій сповіді народився Сидір від шлюбу заблукалого титана та пророчиці. І були у нього крила, які він ховав під салатово-буряковим піджаком китайського виробництва. Хоча, насправді, то був горб від сколіозу, набутого ще у шкільні роки від сидіння за малою шкільною партою. А ще над головою в ультрафіолеті світився німб. Насправді - ніякого німбу не було, а була блискуча лисина майже зі стопроцентним альбедо.
Філософія складалася з одної істини: живи сам і давай жити іншим. Погодьтеся – не найгірша прописна істина з усіх існуючих. За великим рахунком вона включає в себе усі гамузом біблейські настанови на кшталт – не убий, не вкради, роби ближньому те, що й собі, не зґвалтуй жінку сусіда, не жери понад міру і так далі. І така моральна установка наклала відбиток на всю творчість віршувальника. Всі літгерої були не від світу цього – веселими жебраками, які жили одним днем.
Хоча, дехто таким є і в житті. Погляньте уважно на знайомців. Бачите – сусід лежить на ліжку і п’є пиво, а його жінка миє посуд та лається? Оце саме такі персонажі – ледачі товстуни з оплилими животами, які працюють не для того аби утішити власну жінку, а для того аби задовольнити лише власні потреби. Валяється такий боров на дивані, вважаючи себе хазяїном житття. А насправді він – ледачий трутень, який бездарно процвиндрює дорогоцінний час на підрощування обвислого черева.
За рік Сидір таки закінчив роман, поставив останню крапку та люто захряснув грубезного фоліанта на три тисячі сторінок, склеєного з трьох десятків товстенних зошитів в одну книженцію.
- Сидоре! – пролунав за вікном жіночий деренчливіий голос. – Пусти в хату, я по молоко прийшла, - гукає сусідка Настя.
Встав дід, зняв з дверей навісного замка та прочинив двері. Беззуба сусідка приязно посміхалася, тримаючи літрового бянячка у витягнутій правиці.
- Ось тара, а ось гроші,- додала баба Настя і увіпхнула десятку в кишеню засмальцьованого піджака сусіда-фермера.
- Заходь, Насте,- припрошує дідуган. –Давай почастую чаєм з медом та пиріжками.
- Дякую. Але не варто. Дочка в хаті онуками. Чекають на мене. Якось іншим разом, гаразд?
- Та гаразд,- одказав Сидор і скрушно почухав пупа. І почалапав до хвіртки провести шановну сусідку. Вийшов на вулицю, присів на лавку під парканом. І заснув.
І снилося йому рідне обійстя, ластівки прилетіли з вирію і залітали в розчинену настіж хату, шугаючи аж під самою стелею. Одна з ластівок присіла на ікону Божої матері, жваво крутячи головою та вишукуючи місця де б можна було звити гніздечко.
Цей сон йому снився майже щороку (окрім років, коли померли його діти та дружина), пророкуючи спокійне життя до наступної весни. І так йому було легко, так спокійно, що й прокидатися не хотілося. Але цього разу сон пішов не по плану: ластівок хтось наколошкав і вони прожогом чкурнули з хати. А дід розплющив очі та невдоволено покрутив головою. Піднявся і поволі поцургенив до будинку.
А там…
Коза Аглая стояла передніми ратицями на столі та дожовувала палітурку його «Розхристаної душі». І у діда побіліло в очах.
Я знайшов його вже притомного, але геть слабого - біля столу. Він лежав на спині і тихо плакав.
Коли швидка допомога, яку я викликав, поїхала до наступного пацієнта я наважився спитати у Сидора:
- Що сталося, сусіде?
І він мені усе розповів.
Забрав я козу, продав у сусідньому селі, а натомість купив собача – молодого померанського шпиця. Ви б тільки бачили як вони одне одного люблять! Сидір просто розцвів.
А я пообіцяв, що допоможу моєму сусідові написати заново його «Розхристану душу». Бо всі вірші, які він мені колись читав хоч раз я пам'ятаю і досі. Навіть ті, які почув тридцять років тому. Така особливість моєї пам'яті. Лише те, що читав мені Сидор останні п’ять років голова не тримає.
Праця потроху іде, щодня згадую та занотовую два-три вірша. Сьогодні згадав ось це. Сподіваюся що і вам сподобається. Якщо ні – кажіть: в «Розхристану душу» все підряд компонувати не буду.
Домовилися? Ну, тоді…

Як кличуть мене перса молоді
І вабить зір лоза гнучкого стану –
Іду шукати кетяга груді,
Блукати по первісному вулкану.

В долонях жінки – сонячні гаї,
Дощами вмиті пречудові квіти.
Їх ніжний доторк в почуття мої
Завжди приности радощі та літо.

Я над тобою тихо, як завжди,
Молитимуся в позі богомола.
І дякувати Богу, що є ти –
Моя кохана, ніжна матіоло.

12.10.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-12 16:32:33
Переглядів сторінки твору 234
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.033 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.036 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.07.07 01:32
Автор у цю хвилину відсутній