ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
Знаковий живописець козацького родоводу.*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знаковий живописець козацького родоводу.*
(Враження, що зродилися завдяки знайомству і спілкуванню з Віктором Загубибатьком і його картинами).
«Рід мій походить з Придніпров’я, а на Запорозькій Січі було 4 козаки з прізвищем Загубибатько, один з них - мій прямий пращур. Донька моя вийшла заміж за Байдужа. Один з представників його родоводу був соратником Гонти і Залізняка. Залишився живим, бо знехтував запрошенням росіян на банкет, де були підступно схоплені Гонта і Залізняк… Окремі з нащадків тих козаків, що служили з моїм пращуром в одному курені, неначе супроводжували мене в житті, зокрема в Діївці (там народився художник).
Коли пішов до школи, вчителька Паша Василівна спитала: «А ти що вмієш?». Писати і читати навчився самотужки ще до школи. З дитинства у мене були особливі книжки, ніби служили орієнтирами , серед них – «Дитячий світ в оповіданнях», у віці 5 – 6 років брав з книжок теми для малювання, ліпив з глини.
В Дніпропетровське художнє училище поступав двічі, обидва рази вдало. Перший раз на відділення скульптури, а кортіло дуже стати живописцем, тому забрав документи. Наступного року став студентом. З викладачів училища пригадую Погребняка Миколу Степановича, він обійшов пішки ледь не всю Україну, робив замальовки, дійшов аж до Карпат. Малюнок викладав Родзін Микола Іванович. А керував моєю дипломною – Яків Петрович Калашник, несправедливо забутий художник…», - розповідає Віктор Семенович (завдяки його ініціативі відбулася виставка робіт Я. Калашника в Музеї українського живопису, в місті Дніпрі 2015-го року, був виданий альбом творів митця «Спалах»).
Вперше мені пощастило побачити картини Віктора Загубибатька на виставці «Поєднані Дніпром», що відбулася у 2018 році в Будинку мистецтв. Обидві роботи автора затримали на собі мій погляд, відразу запам’ятав прізвище художника, стовідсотково козацьке! Віктор Семенович донині, попри поважний вік козак енергійний, багато чим цікавиться, доброзичливий. В цьому переконався завдяки двом нагодам добре поспілкуватися у його домівці. Це та українська людина, яка має свої системні житейсько - філософські вподобання, ними ділиться під час розмови…
Зробімо невеликий відступ, щоб згадати добрим словом козацтво, а надто характерників…
Офіційна історія донесла до нас екзотеричну, досить поверхневу візію появи козаків – характерників. Вояків такого типу іноді називали анахоретами (самітниками). Характерник не міг бути кріпаком, котрий втік від панщини. Це були продовжувачі справи волхвів – укрів ведійського виховання. Вони володіли даром навіювання, техніками гіпнозу, вміли перевтілюватися, наганяли на ворогів панічне відчуття страху. Вміння свої передавали не будь – кому, а тим хто достойний. Духовна чистота була однією з умов їхнього буття, керувалися гаслом: «Не сильний той, хто камінь верже, а сильний той, хто серце держе». Своєрідно продовжували справу волхвів українські кобзарі, то були будителі нашого люду. Вони створили ту нішу, де зберігалися прадавні духові скарби. Іншим, особливим продовженням місії волхвів є діяльність мольфарів, яких подекуди можна зустріти і тепер в горах західної України.
Повернімось до розповіді художника: «Став я студентом Київського художнього інституту. В числі педагогів – художників, які нас навчали, були – професор Штільман Ілля Нісонович, професор Сиротенко Олександр іванович ( у минулому – учень Ф. Кричевського). Професор Штільман вчив самостійно мислити, знаходити відповіді на запитання без підказок. Від нього можна було почути, і не один раз, фразу про сім барв, без додаткових пояснень… Три роки вчився у майстерні Хмелька Михайла Івановича, теж професора. Він був керівником моєї дипломної. Але, перевели без моєї згоди на художньо – педагогічний факультет, де і захистив дипломну роботу. Був це період задушливої радянщини. Трапився випадок, поставили мені за ескіз відмінну оцінку, а потім виправили на двійку… І таке було.
Здобувши вищу освіту повернувся, але вже викладачем у Дніпропетровське художнє училище. Сум мав я великий в душі, від тих прикрощів, що завдавалися щодо усього українського, тому ніколи не робив нічого чужинецького. Я віруюча людина, атеїсти теж віруючі, кажуть, що не вірять в Бога, а тим самим визнають його. Дуже любив слухати як співає хор у церкві, особливо на Всенощну, якось слухали аж до ранку…».
Спробуймо розглянути бодай окремі смисли, якими наповнене малярство живописця. Платон, котрий схилявся до думки софістів, попереджав художників, творчих людей, щоб вони зупиняли свій погляд на божественних істинах, та мали їх за взірець, щоб виводили їх у своїх творах, а не ставали простими ремісниками – ретрансляторами.
В процесі написання картини, поміж іншим, вмикається підсвідомо досвід, пам'ять оживлює певні спогади, які мають непрямий вплив на створене на полотні. «Я малюю не «шлягер», а те, що було перед моїми очима, реалізм, це коли є дух життя, пропущений крізь серце…», - каже живописець. Він чудово обізнаний з історією України, особливо з добою Козацтва. Зачитувався творами М. Коцюбинського, С. Васильченка, Григора Тютюнника, Л. Костенко. Його реалістичне письмо нібито класичного взірця, але повниться і містичним підтекстом, і поетикою - степу, українського села (хутора) як мікрокосму, містить у собі кордоцентричність українства.
Вдивімось уважно в окремі картини, ось до прикладу, «Вечір над степом». Зміст роботи перегукується з рядками вірша Г. Чупринки (у даному випадку йдеться не про частину доби, світанок чи вечір…):
«Світ… В повітрі ллється легко
жайворонків спів натхненний.
Сяє, сходить десь далеко
Шар огненний».
Вдумлива дослідниця А. Біла зауважувала: «Звуковій сугестії позаздрив би Верлен…».
Наступна картина, «Колодязь» («Вікно»). Віршотворець Я. Павуляк тлумачив:
«В душу криниці
шубовснула довга драбина.
Над нею дні без вітру шелестять
і кружляє птиця часу».
Твори художника викликають гостру реакцію душі, подібну до стану, який буває під час прочитання пронизливих оповідань Григора Тютюнника. Як на мене, навіть твердодушні люди здатні відчути щем з нутра, прислухаймось: «За селом високо в небі, над молодими пшеницями, кружляла гайвороняча зграя, то розтягалась у довгу чорну смужку, то знову зливалася в кім’ях, нагадуючи бджолиний рій.
Кра – крах…- чулося здалеку. Заходило сонце, мінялося барвами небо: то жовтогарячими, то густочервоними, то просинюватими, доки не загускло у німій вечоровій прозелені. І вже не видно було чорної зграї над пшеницями, чувся лише далекий тривожний гелгіт…», - з твору «Перед грозою».
На багатьох краєвидах митця небу віддається дві третини площини, і тільки третина землі… Промовистий підтекст. Б. – І. Антонич ставив наголос: «Тільки небо і тільки пшениця…», -рядок з вірша «Дорога». Споглядаєш картини Віктора Семеновича, і приходить згадка про японське прислів’я: «Хочеш мати високе дерево, бережи коріння».
Заворожують і натюрморти художника. Ніяк не хочеться годитися з твердженням, що це – мертва натура ( такий переклад з фр. мови). Твори дозволяють нам отримати насолоду – від кольористики, від форми предметів, речей, посуду, хочеться торкнутися очима їхньої фактури і якості. «Степові квіти» - натюрморт на тлі краєвиду, бачимо букет польових квітів, поза ним степ і жовтувате небо, і голуб, який невипадково застиг у повітрі…
Папа Іван Павло II під час візиту до України спілкуючись із молоддю у Львові, казав і таке: «Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, виключенням Бога з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго».
Живопис живить духовність людини…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
«Рід мій походить з Придніпров’я, а на Запорозькій Січі було 4 козаки з прізвищем Загубибатько, один з них - мій прямий пращур. Донька моя вийшла заміж за Байдужа. Один з представників його родоводу був соратником Гонти і Залізняка. Залишився живим, бо знехтував запрошенням росіян на банкет, де були підступно схоплені Гонта і Залізняк… Окремі з нащадків тих козаків, що служили з моїм пращуром в одному курені, неначе супроводжували мене в житті, зокрема в Діївці (там народився художник).
Коли пішов до школи, вчителька Паша Василівна спитала: «А ти що вмієш?». Писати і читати навчився самотужки ще до школи. З дитинства у мене були особливі книжки, ніби служили орієнтирами , серед них – «Дитячий світ в оповіданнях», у віці 5 – 6 років брав з книжок теми для малювання, ліпив з глини.
В Дніпропетровське художнє училище поступав двічі, обидва рази вдало. Перший раз на відділення скульптури, а кортіло дуже стати живописцем, тому забрав документи. Наступного року став студентом. З викладачів училища пригадую Погребняка Миколу Степановича, він обійшов пішки ледь не всю Україну, робив замальовки, дійшов аж до Карпат. Малюнок викладав Родзін Микола Іванович. А керував моєю дипломною – Яків Петрович Калашник, несправедливо забутий художник…», - розповідає Віктор Семенович (завдяки його ініціативі відбулася виставка робіт Я. Калашника в Музеї українського живопису, в місті Дніпрі 2015-го року, був виданий альбом творів митця «Спалах»).
Вперше мені пощастило побачити картини Віктора Загубибатька на виставці «Поєднані Дніпром», що відбулася у 2018 році в Будинку мистецтв. Обидві роботи автора затримали на собі мій погляд, відразу запам’ятав прізвище художника, стовідсотково козацьке! Віктор Семенович донині, попри поважний вік козак енергійний, багато чим цікавиться, доброзичливий. В цьому переконався завдяки двом нагодам добре поспілкуватися у його домівці. Це та українська людина, яка має свої системні житейсько - філософські вподобання, ними ділиться під час розмови…
Зробімо невеликий відступ, щоб згадати добрим словом козацтво, а надто характерників…
Офіційна історія донесла до нас екзотеричну, досить поверхневу візію появи козаків – характерників. Вояків такого типу іноді називали анахоретами (самітниками). Характерник не міг бути кріпаком, котрий втік від панщини. Це були продовжувачі справи волхвів – укрів ведійського виховання. Вони володіли даром навіювання, техніками гіпнозу, вміли перевтілюватися, наганяли на ворогів панічне відчуття страху. Вміння свої передавали не будь – кому, а тим хто достойний. Духовна чистота була однією з умов їхнього буття, керувалися гаслом: «Не сильний той, хто камінь верже, а сильний той, хто серце держе». Своєрідно продовжували справу волхвів українські кобзарі, то були будителі нашого люду. Вони створили ту нішу, де зберігалися прадавні духові скарби. Іншим, особливим продовженням місії волхвів є діяльність мольфарів, яких подекуди можна зустріти і тепер в горах західної України.
Повернімось до розповіді художника: «Став я студентом Київського художнього інституту. В числі педагогів – художників, які нас навчали, були – професор Штільман Ілля Нісонович, професор Сиротенко Олександр іванович ( у минулому – учень Ф. Кричевського). Професор Штільман вчив самостійно мислити, знаходити відповіді на запитання без підказок. Від нього можна було почути, і не один раз, фразу про сім барв, без додаткових пояснень… Три роки вчився у майстерні Хмелька Михайла Івановича, теж професора. Він був керівником моєї дипломної. Але, перевели без моєї згоди на художньо – педагогічний факультет, де і захистив дипломну роботу. Був це період задушливої радянщини. Трапився випадок, поставили мені за ескіз відмінну оцінку, а потім виправили на двійку… І таке було.
Здобувши вищу освіту повернувся, але вже викладачем у Дніпропетровське художнє училище. Сум мав я великий в душі, від тих прикрощів, що завдавалися щодо усього українського, тому ніколи не робив нічого чужинецького. Я віруюча людина, атеїсти теж віруючі, кажуть, що не вірять в Бога, а тим самим визнають його. Дуже любив слухати як співає хор у церкві, особливо на Всенощну, якось слухали аж до ранку…».
Спробуймо розглянути бодай окремі смисли, якими наповнене малярство живописця. Платон, котрий схилявся до думки софістів, попереджав художників, творчих людей, щоб вони зупиняли свій погляд на божественних істинах, та мали їх за взірець, щоб виводили їх у своїх творах, а не ставали простими ремісниками – ретрансляторами.
В процесі написання картини, поміж іншим, вмикається підсвідомо досвід, пам'ять оживлює певні спогади, які мають непрямий вплив на створене на полотні. «Я малюю не «шлягер», а те, що було перед моїми очима, реалізм, це коли є дух життя, пропущений крізь серце…», - каже живописець. Він чудово обізнаний з історією України, особливо з добою Козацтва. Зачитувався творами М. Коцюбинського, С. Васильченка, Григора Тютюнника, Л. Костенко. Його реалістичне письмо нібито класичного взірця, але повниться і містичним підтекстом, і поетикою - степу, українського села (хутора) як мікрокосму, містить у собі кордоцентричність українства.
Вдивімось уважно в окремі картини, ось до прикладу, «Вечір над степом». Зміст роботи перегукується з рядками вірша Г. Чупринки (у даному випадку йдеться не про частину доби, світанок чи вечір…):
«Світ… В повітрі ллється легко
жайворонків спів натхненний.
Сяє, сходить десь далеко
Шар огненний».
Вдумлива дослідниця А. Біла зауважувала: «Звуковій сугестії позаздрив би Верлен…».
Наступна картина, «Колодязь» («Вікно»). Віршотворець Я. Павуляк тлумачив:
«В душу криниці
шубовснула довга драбина.
Над нею дні без вітру шелестять
і кружляє птиця часу».
Твори художника викликають гостру реакцію душі, подібну до стану, який буває під час прочитання пронизливих оповідань Григора Тютюнника. Як на мене, навіть твердодушні люди здатні відчути щем з нутра, прислухаймось: «За селом високо в небі, над молодими пшеницями, кружляла гайвороняча зграя, то розтягалась у довгу чорну смужку, то знову зливалася в кім’ях, нагадуючи бджолиний рій.
Кра – крах…- чулося здалеку. Заходило сонце, мінялося барвами небо: то жовтогарячими, то густочервоними, то просинюватими, доки не загускло у німій вечоровій прозелені. І вже не видно було чорної зграї над пшеницями, чувся лише далекий тривожний гелгіт…», - з твору «Перед грозою».
На багатьох краєвидах митця небу віддається дві третини площини, і тільки третина землі… Промовистий підтекст. Б. – І. Антонич ставив наголос: «Тільки небо і тільки пшениця…», -рядок з вірша «Дорога». Споглядаєш картини Віктора Семеновича, і приходить згадка про японське прислів’я: «Хочеш мати високе дерево, бережи коріння».
Заворожують і натюрморти художника. Ніяк не хочеться годитися з твердженням, що це – мертва натура ( такий переклад з фр. мови). Твори дозволяють нам отримати насолоду – від кольористики, від форми предметів, речей, посуду, хочеться торкнутися очима їхньої фактури і якості. «Степові квіти» - натюрморт на тлі краєвиду, бачимо букет польових квітів, поза ним степ і жовтувате небо, і голуб, який невипадково застиг у повітрі…
Папа Іван Павло II під час візиту до України спілкуючись із молоддю у Львові, казав і таке: «Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, виключенням Бога з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго».
Живопис живить духовність людини…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ОДИНОКИЙ РОМАНТИК ПРИДНІПРОВ’Я.*"
• Перейти на сторінку •
"Не класичний реалізм Олександра Шандора…*"
• Перейти на сторінку •
"Не класичний реалізм Олександра Шандора…*"
Про публікацію