
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.
Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.
І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.
Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину
Побита інеєм отава.
Вона місцями золотава,
А десь - неначе хтось потовк,
Якась юрма.
Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.
Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,
Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?
Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.
Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.
Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Село Колотовка (уривок)
Мерехтіння в хатинці похилій
серед темних, безлюдних полів,
недороблений тин напівзгнилий
та пронизливий стогін граків;
ледве дихають стомлені коні,
загрузають колеса в піску,
й мов боюся якоїсь погоні,
мовби рушив я в путь нелегку...
І чому так журюся я ревно,
що́ мені та дорога тяжка?
В рідну землю уїлася, певно,
й стала, журбо, ти рідна така...
Із тобою обжита землиця,
на тобі побудований дім,
тебе з житом - невиспана жниця
вижинає світанком блідим;
з молоком дістаєшся дитинці,
з поцілунком до парубка йдеш...
Мерехтіння в похилій хатинці,
мої рани старі - не бентеж!
(2019)
*** ОРИГИНАЛ ***
Огонек в полусгнившей избенке
Посреди потемневших полей,
Да плетень полусгнивший в сторонке,
Да визгливые стоны грачей...
Еле дышат усталые кони,
Жмет колеса сыпучий песок,
Словно жду я какой-то погони,
Словно путь мой тяжел и далек!
И зачем я так жадно тоскую,
И зачем мне дорога тяжка?
Видно, въелася в землю родную
Ты, родная кручина-тоска!
Тобой вспахана наша землица,
Тобой строены хата и дом,
Тебя с рожью усталая жница
Подрезает тяжелым серпом;
С молоком ты играешь в ребенке,
С поцелуем ты к юноше льнешь...
Огонек в полусгнившей избенке,
Старых ран не буди, не тревожь!
(1864)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)