
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.23
21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
2021.01.23
20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
2021.01.23
19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
2021.01.23
19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
2021.01.23
17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і
2021.01.23
16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
2021.01.23
16:26
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
2021.01.23
14:12
Свати", "квартальчик", тру-ля-ля -
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.
Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.
Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,
2021.01.23
11:42
В останньому танку роковані планети
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.
Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.
Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже
2021.01.23
10:49
Кошмар століття – ядерний грибок,
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;
2021.01.23
08:30
„Макс-фактором“ почав писати твори,
все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!
все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!
2021.01.23
06:44
Тієї зими було дуже холодно. Вітер струшував сніжний пил з дерев, сад потопав у кучугурах. Снігова баба, з віником і відром на голові, уже місяць стояла на подвір'ї і не думала танути.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок,
2021.01.23
06:18
Вдихни повітря повні груди,
повільно порахуй до ста…
Бо люди, друже, просто – люди
і їм кортить звичайна мста.
Ти не чекай відважних вчинків,
плюгавство квітне на землі.
Перечекай, зажди хвилинку,
повільно порахуй до ста…
Бо люди, друже, просто – люди
і їм кортить звичайна мста.
Ти не чекай відважних вчинків,
плюгавство квітне на землі.
Перечекай, зажди хвилинку,
2021.01.22
22:08
А звуки – такі ж гострі.
Попереду – іще гостріші.
І боязно розплющить очі,
Мов кам’яні такі повіки.
Та знаю – на ті звуки зляжеш
Всіма нетьмяними ночами.
А серце,
Щоб йому не скрикнуть
Попереду – іще гостріші.
І боязно розплющить очі,
Мов кам’яні такі повіки.
Та знаю – на ті звуки зляжеш
Всіма нетьмяними ночами.
А серце,
Щоб йому не скрикнуть
2021.01.22
18:38
Ходім туди — до мертвої води,
де падають з дерев достиглі сови,
де біла ніч пускає чорний дим
і білий вірш латає чорним словом.
Куди стара йде помирати тінь,
коли нову народжує світанок,
де біла ніч у чорному пальті
де падають з дерев достиглі сови,
де біла ніч пускає чорний дим
і білий вірш латає чорним словом.
Куди стара йде помирати тінь,
коли нову народжує світанок,
де біла ніч у чорному пальті
2021.01.22
18:37
Остання осіння ніч. В безмісячнім стиглім мороці,
мов скалочка світла в заплющенім оці, тріпоче самотня ватра.
Зчепившись худими руками, навколо вогню уробориться
живий циферблат, що на кожному кроці відлічує миті до завтра.
Вже дряпають чорне небо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мов скалочка світла в заплющенім оці, тріпоче самотня ватра.
Зчепившись худими руками, навколо вогню уробориться
живий циферблат, що на кожному кроці відлічує миті до завтра.
Вже дряпають чорне небо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.12
2020.12.02
2020.01.18
2020.01.05
2020.01.01
2019.12.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Місто
Довершено: Місто Кам’яне
Діти кам’яного міста
Шукають поглядом Сонце:
А воно ховається за черепицями
Черепа потворних споруд-черепах,
Будинків-химер, домів-потвор.
Діти кам’яного міста
Вдягають чорний одяг забутих слів,
Які холодні, як риби
Чорного лісового озера
Над яким щоранку
Падає осінній дощ.
Діти кам’яного міста
Замість годинників на руках
Носять гумові компаси,
Що показують замість півночі Схід:
Отой, що поблизу Нагасакі –
Порту камзольних голландців.
Діти кам’яного міста
Споглядають картини Ієроніма Босха
І думають, що вони жаби
Асфальтного озера літа,
Коли така спека,
Що навіть термометри і метротерми
Дихають антифризом,
А хвору Істину
Відвозить в лікарню-вмиральню
Біла машина китайської порцеляни.
Нудні монахи
Гадають, що з каменю –
Оцього сірого каменю буднів
Збудовані тільки їхні кляштори.
А ми –
Всі міщани оцього полісу –
Полісу дивака Платона
(Не ідеального, але все таки)
Живемо у своїх снах,
Що так нагадують печери Скитії,
У чужих подарованих снах,
Де все м’яко і листяно
Як у норвезькому липні.
(Примітка: ілюстрація – частина картини Ієроніма Босха.)
(Іще примітка: про історію створення цього вірша не напишу – не хочу.)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Довершено: Місто Кам’яне
«Це холод великий, що ледь відображений
У срібному мареві мертвих озер…»
(Еміль Верхарн)

Шукають поглядом Сонце:
А воно ховається за черепицями
Черепа потворних споруд-черепах,
Будинків-химер, домів-потвор.
Діти кам’яного міста
Вдягають чорний одяг забутих слів,
Які холодні, як риби
Чорного лісового озера
Над яким щоранку
Падає осінній дощ.
Діти кам’яного міста
Замість годинників на руках
Носять гумові компаси,
Що показують замість півночі Схід:
Отой, що поблизу Нагасакі –
Порту камзольних голландців.
Діти кам’яного міста
Споглядають картини Ієроніма Босха
І думають, що вони жаби
Асфальтного озера літа,
Коли така спека,
Що навіть термометри і метротерми
Дихають антифризом,
А хвору Істину
Відвозить в лікарню-вмиральню
Біла машина китайської порцеляни.
Нудні монахи
Гадають, що з каменю –
Оцього сірого каменю буднів
Збудовані тільки їхні кляштори.
А ми –
Всі міщани оцього полісу –
Полісу дивака Платона
(Не ідеального, але все таки)
Живемо у своїх снах,
Що так нагадують печери Скитії,
У чужих подарованих снах,
Де все м’яко і листяно
Як у норвезькому липні.
(Примітка: ілюстрація – частина картини Ієроніма Босха.)
(Іще примітка: про історію створення цього вірша не напишу – не хочу.)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію