ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Рецепт щастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецепт щастя
Якось повертався електричкою з Яготина до столиці після нічного вудіння коропа на озері Супій. Ох там і гарні ставки, скажу вам! Ой гарні! Правда охоронці теж нівроку – якщо спіймають, то додому почалапаєш без штанів та грошей. Добре, що маю дядька там троюрідного, шапки з нутрій шиє, має цілу ферму цих симпатичних створінь. Він їх усе життя рибкою підгодовує, інакше хутряні вироби виду не матимуть, а шерсть на головних уборах швидко обсиплеться. Стоять у нього сітки на ставках, платить він орендаторові рибних угідь за це гроші немалі, але зиск таки має.
Я такої рибалки не люблю: прийшов, потрусив снасті і пішов додому. Яка ж тут романтика? Над усе люблю вудити рибу увечері, коли сідає сонце. І вночі. Соми вилазять з холодних річкових ям, жерех та щука полюють на білорибицю, водна гладінь невпинно шумує від невпинного руху живих створінь під поверхнею водойми. А оглушливий спів птахів створює враження, що ти перебуваєш у первісному Едемі. В заростях осоки реве бугай, соловейки та щиглики ллють меди неземних мелодій у мої змучені столичними шумами вуха. Надувним човном випливаю на плесо, вишукуючи зручного місця аби закинути вудки. Опускаю якоря, висипаю одразу піввідра тертої пропареної макухи з горохом у воду і лаштую снасті. А потім…
А потім ніч пропливає на одному подихові, ранок зустрічає росою і туманом, а годинник показує, що пора їхати назад у столицю.
Улов невеликий, але путній: два сазани, кожен по кілограмів десять. Мішок дрібноти, який наловив за ніч, висипав у Супій. Зоставив тільки йоршів та окунців для дядькових нутрій. Човна та снасті, як і завше, залишаю в родичів, сідаю в міський автобус та їду на залізничну станцію.
Ось і електричка. З натугою піднімаю рюкзака на плечі та суну в пустий вагон. Щойно облаштувався – поруч сідає чорний як свята земля негр у вишиванці та з крученим оселедцем на голові. Ще й у вусі сережка-півмісяць виблискує. Правда шароварів немає, є темно-сірі джинси з мікровельвету. А в руках солом’яний бриль.
«Що за дивина?» - гадаю собі. «Хто цей дивочуд?»
Парубок як відчув, що про нього думаю, позирнув на мене гордим поглядом і чемно привітався:
- Доброго дня.
- Здрастуйте,- бекнув я і знічено вмовк.
А чорнявий козарлюга крутнув вуса, посміхнувся повними губами і скрушно зітхнув.
Зрозумів, що у чоловіка щось трапилося. Але що??? Цікавість взяла гору, тож я потроху починаю промацувати свого знайомця питаннями:
- До Києва?
- До Борисполя.
- А ким працюєте?
- Вчителем української мови та літератури.
- Тут чи у столиці?
- Тут.
- А звуть вас як, друже?
- Яго.
- Хм, Яго з Яготина. Дуже рідкісне ім’я скажу вам.
Слово за слово і розговорилися з ним потроху. Під Березанню вже обнялися, а перед Борисполем навіть спробували дуетом у терцію заспівати «Туман яром, туман долиною».
Історія життя у цього щирого українця трохи трагічна. Ну так, зовсім трохи. Проте кожна жива душа страждає по-справжньому, будь ти негром чи ескімосом.
Так от, жив цей Яго із яготинською красунею Аглаєю Саловсмак, з якою познайомився ще в педінституті. Не зогледілися як побралися, добре хоч вуз устигли скінчити і академвідпустки не знадобилося. Яго був чудовим батьком, чуйним коханим і дуже хорошим педагогом та викладачем. У місцевій школі на його уроках завжди був лад і спокій, діти люто вивчали українську мову, не бажаючи виглядати бевзями. Своєю присутністю Яго аж кричав: я – негр, в якого батько та матір з густих пущ Габону, блискуче знаю вашу рідну мову, а ви – ледачі кавалки лайна, двох слів докупи не зв’яжете. Вічна ганьба вам!
А жінка в Яго хороша, хоч трохи ледачкувата. Та це нормально, в усіх такі жінки, люблять на шиї в чоловіка покатулятися. Трохи гонорова, трохи буркітлива, трохи стервозна – все як у всіх.
Коли з'явилася дитинка – чорнява дівчинка Настя, Яго почав працювати на півтори ставки плюс взявся за репетиторство. А потім його дружину наче заклинило: ні з того, ні з сього почала писати…вірші!
Приходить Яго з роботи, а тарілки зранку немиті, дитинка плаче, в каструлі вода три години вариться, в хаті повно пару, а Аглая про все на світі забула і пише вірші. Про нещасливу любов. Отак от.
Кілька разів її на тому підловлював, потім утомився і купив їй півня та три курки.
- Веди хазяйство, хай у хаті будуть домашні яйця. Згодна?
- Згодна,- одказала Аглая і хитро усміхнулася.
За тиждень кури здохли. Всі. Тож у пані Саловсмак знову з’явився непереборний потяг до високого мистецтва.
Яго випросив у міської ради шматок землі під город поруч із містом.
- Давай картоплі посадимо. І зелені усілякої. Корисно їсти екологічно чисту їжу. Згода?
- Згода! – вигукнула жінка і після єдиного візиту на виділену пайку землі та півдобового вибивання пирію з виораної новини її там вже не бачив ніхто.
Ось тут поезія поглинула Аглаю Саловсмак з головою як цунамі сонного папуаса на Богом забутому острівці в Мікронезії.
Так чоловік утратив жінку, а набув гіганта мислі у спідниці. Спочатку, між приступами писунки, вона ще намагалася варити борщі та смажити шкварки. Але коли хвороба почала прогресувати - закинула і куховарити. Від сидячої праці попливла фігура, а харчування картоплею та кашами дало просто таки вибуховий приріст ваги.
Ось так поезія стала призвідцем великих сімейних бід і нещасть. Удесятеро прикро, що творіння великої майстрині розходилися туго, оскільки високий стиль та елегантний куртуазний маньєризм у нашому прагматичному віці у читачів викликає відторгнення. Не допомагали навіть літературні правки самого Яго – вірші виходили презирливо-зверхніми, густо помережаними займенником я в усіх своїх варіаціях.
І Яго не витримав – вдягнув вишиванку та бриля, сказав «Прощай!» дружині та поїхав в Бориспольський аеропорт аби чкурнути на свою прабатьківщину – габонські джунглі.
- Друже,- кажу, - не поспішай. Сім'ю розвалити – розуму багато не треба. А от склеїти – ого скільки праці. Поїхали до мене додому, у мене хрущовка на Борщагівці є безхозна, переночуємо, вип'ємо оковитої та вирішимо як бути далі. Гаразд?
- Гаразд,- ствердно хитнув головою Яго і аж схлипнув від розчулення.
Випили ми тоді добряче, бо розмова була довгою та серйозною. І рецепт щастя я таки знайшов!
- Ось тобі пляшечка з касторкою. За місяць все стане на свої місця, ось побачиш,- прорік я свій вердикт і тицьнув йому в руки скляницю.
- І шо? – ворухнув бровами Яго.
- Уранці, перед тим як іти на роботу – кладеш чайну ложку в борщ, чайну ложку в гарнір. У тебе ж дитина це ще не їсть?
- Ні, звичайно. Ще рано. Тільки сухе молоко та компоти…
- От і добре! Буде лікуватися тільки жінка! Гарантую – забуде про поезію раз і назавжди. І стане худою як гепард, вір мені, - запевнив я свого товариша в дієвості рецепта.
- Але ж їжа буде зіпсутою, я ж не зможу її їсти. Це ж стільки харчу піде котові під хвоста.
– Харчуйся у школі. І терпи. Вибирай: або сім’я, або Габон.
За тиждень пролунав телефоний дзвоник: дзвонив Яго повідомити, що кохана днює і ночує не за столом, а зовсім в іншому місці.
- Тримайся, друже. Пильнуй аби не застукала тебе, коли будеш лити цілющу амріту в супи. І не переборщи, бо дружина тобі потрібна живою.
А за місяць приїхав у гості Яго разом зі своєю жінкою Аглаєю. На мене дивилася симпатична, худа як тріска блондинка, теж у вишиванці, як і її чоловік.
- Здрастуйте, мовила Аглая. Дуже приємно з вами познайомитися. Мені про вас чоловік так багато хорошого розказував…
Знаю, що тільки хороше, подумав я. Інакше б мій друг ридав би зараз на березі річки Огуе, а ви, прекрасна білявко, дописували б черговий том «Пихокардії» під голодний вереск власної доньки.
Коли дама пішла причепуритися до вбиральні мій чорнявий друг міцно мене обняв і потерся щокою об щоку. От що значить справжня чоловіча дружба!
Якщо і вам, шановні читачі, потрібна буде порада – звертайтеся, разом ми знайдемо подходящий рецепт виходу з будь-якої скрути. І не сумнівайтеся: я – людина слова.
01.05.2019р.
Я такої рибалки не люблю: прийшов, потрусив снасті і пішов додому. Яка ж тут романтика? Над усе люблю вудити рибу увечері, коли сідає сонце. І вночі. Соми вилазять з холодних річкових ям, жерех та щука полюють на білорибицю, водна гладінь невпинно шумує від невпинного руху живих створінь під поверхнею водойми. А оглушливий спів птахів створює враження, що ти перебуваєш у первісному Едемі. В заростях осоки реве бугай, соловейки та щиглики ллють меди неземних мелодій у мої змучені столичними шумами вуха. Надувним човном випливаю на плесо, вишукуючи зручного місця аби закинути вудки. Опускаю якоря, висипаю одразу піввідра тертої пропареної макухи з горохом у воду і лаштую снасті. А потім…
А потім ніч пропливає на одному подихові, ранок зустрічає росою і туманом, а годинник показує, що пора їхати назад у столицю.
Улов невеликий, але путній: два сазани, кожен по кілограмів десять. Мішок дрібноти, який наловив за ніч, висипав у Супій. Зоставив тільки йоршів та окунців для дядькових нутрій. Човна та снасті, як і завше, залишаю в родичів, сідаю в міський автобус та їду на залізничну станцію.
Ось і електричка. З натугою піднімаю рюкзака на плечі та суну в пустий вагон. Щойно облаштувався – поруч сідає чорний як свята земля негр у вишиванці та з крученим оселедцем на голові. Ще й у вусі сережка-півмісяць виблискує. Правда шароварів немає, є темно-сірі джинси з мікровельвету. А в руках солом’яний бриль.
«Що за дивина?» - гадаю собі. «Хто цей дивочуд?»
Парубок як відчув, що про нього думаю, позирнув на мене гордим поглядом і чемно привітався:
- Доброго дня.
- Здрастуйте,- бекнув я і знічено вмовк.
А чорнявий козарлюга крутнув вуса, посміхнувся повними губами і скрушно зітхнув.
Зрозумів, що у чоловіка щось трапилося. Але що??? Цікавість взяла гору, тож я потроху починаю промацувати свого знайомця питаннями:
- До Києва?
- До Борисполя.
- А ким працюєте?
- Вчителем української мови та літератури.
- Тут чи у столиці?
- Тут.
- А звуть вас як, друже?
- Яго.
- Хм, Яго з Яготина. Дуже рідкісне ім’я скажу вам.
Слово за слово і розговорилися з ним потроху. Під Березанню вже обнялися, а перед Борисполем навіть спробували дуетом у терцію заспівати «Туман яром, туман долиною».
Історія життя у цього щирого українця трохи трагічна. Ну так, зовсім трохи. Проте кожна жива душа страждає по-справжньому, будь ти негром чи ескімосом.
Так от, жив цей Яго із яготинською красунею Аглаєю Саловсмак, з якою познайомився ще в педінституті. Не зогледілися як побралися, добре хоч вуз устигли скінчити і академвідпустки не знадобилося. Яго був чудовим батьком, чуйним коханим і дуже хорошим педагогом та викладачем. У місцевій школі на його уроках завжди був лад і спокій, діти люто вивчали українську мову, не бажаючи виглядати бевзями. Своєю присутністю Яго аж кричав: я – негр, в якого батько та матір з густих пущ Габону, блискуче знаю вашу рідну мову, а ви – ледачі кавалки лайна, двох слів докупи не зв’яжете. Вічна ганьба вам!
А жінка в Яго хороша, хоч трохи ледачкувата. Та це нормально, в усіх такі жінки, люблять на шиї в чоловіка покатулятися. Трохи гонорова, трохи буркітлива, трохи стервозна – все як у всіх.
Коли з'явилася дитинка – чорнява дівчинка Настя, Яго почав працювати на півтори ставки плюс взявся за репетиторство. А потім його дружину наче заклинило: ні з того, ні з сього почала писати…вірші!
Приходить Яго з роботи, а тарілки зранку немиті, дитинка плаче, в каструлі вода три години вариться, в хаті повно пару, а Аглая про все на світі забула і пише вірші. Про нещасливу любов. Отак от.
Кілька разів її на тому підловлював, потім утомився і купив їй півня та три курки.
- Веди хазяйство, хай у хаті будуть домашні яйця. Згодна?
- Згодна,- одказала Аглая і хитро усміхнулася.
За тиждень кури здохли. Всі. Тож у пані Саловсмак знову з’явився непереборний потяг до високого мистецтва.
Яго випросив у міської ради шматок землі під город поруч із містом.
- Давай картоплі посадимо. І зелені усілякої. Корисно їсти екологічно чисту їжу. Згода?
- Згода! – вигукнула жінка і після єдиного візиту на виділену пайку землі та півдобового вибивання пирію з виораної новини її там вже не бачив ніхто.
Ось тут поезія поглинула Аглаю Саловсмак з головою як цунамі сонного папуаса на Богом забутому острівці в Мікронезії.
Так чоловік утратив жінку, а набув гіганта мислі у спідниці. Спочатку, між приступами писунки, вона ще намагалася варити борщі та смажити шкварки. Але коли хвороба почала прогресувати - закинула і куховарити. Від сидячої праці попливла фігура, а харчування картоплею та кашами дало просто таки вибуховий приріст ваги.
Ось так поезія стала призвідцем великих сімейних бід і нещасть. Удесятеро прикро, що творіння великої майстрині розходилися туго, оскільки високий стиль та елегантний куртуазний маньєризм у нашому прагматичному віці у читачів викликає відторгнення. Не допомагали навіть літературні правки самого Яго – вірші виходили презирливо-зверхніми, густо помережаними займенником я в усіх своїх варіаціях.
І Яго не витримав – вдягнув вишиванку та бриля, сказав «Прощай!» дружині та поїхав в Бориспольський аеропорт аби чкурнути на свою прабатьківщину – габонські джунглі.
- Друже,- кажу, - не поспішай. Сім'ю розвалити – розуму багато не треба. А от склеїти – ого скільки праці. Поїхали до мене додому, у мене хрущовка на Борщагівці є безхозна, переночуємо, вип'ємо оковитої та вирішимо як бути далі. Гаразд?
- Гаразд,- ствердно хитнув головою Яго і аж схлипнув від розчулення.
Випили ми тоді добряче, бо розмова була довгою та серйозною. І рецепт щастя я таки знайшов!
- Ось тобі пляшечка з касторкою. За місяць все стане на свої місця, ось побачиш,- прорік я свій вердикт і тицьнув йому в руки скляницю.
- І шо? – ворухнув бровами Яго.
- Уранці, перед тим як іти на роботу – кладеш чайну ложку в борщ, чайну ложку в гарнір. У тебе ж дитина це ще не їсть?
- Ні, звичайно. Ще рано. Тільки сухе молоко та компоти…
- От і добре! Буде лікуватися тільки жінка! Гарантую – забуде про поезію раз і назавжди. І стане худою як гепард, вір мені, - запевнив я свого товариша в дієвості рецепта.
- Але ж їжа буде зіпсутою, я ж не зможу її їсти. Це ж стільки харчу піде котові під хвоста.
– Харчуйся у школі. І терпи. Вибирай: або сім’я, або Габон.
За тиждень пролунав телефоний дзвоник: дзвонив Яго повідомити, що кохана днює і ночує не за столом, а зовсім в іншому місці.
- Тримайся, друже. Пильнуй аби не застукала тебе, коли будеш лити цілющу амріту в супи. І не переборщи, бо дружина тобі потрібна живою.
А за місяць приїхав у гості Яго разом зі своєю жінкою Аглаєю. На мене дивилася симпатична, худа як тріска блондинка, теж у вишиванці, як і її чоловік.
- Здрастуйте, мовила Аглая. Дуже приємно з вами познайомитися. Мені про вас чоловік так багато хорошого розказував…
Знаю, що тільки хороше, подумав я. Інакше б мій друг ридав би зараз на березі річки Огуе, а ви, прекрасна білявко, дописували б черговий том «Пихокардії» під голодний вереск власної доньки.
Коли дама пішла причепуритися до вбиральні мій чорнявий друг міцно мене обняв і потерся щокою об щоку. От що значить справжня чоловіча дружба!
Якщо і вам, шановні читачі, потрібна буде порада – звертайтеся, разом ми знайдемо подходящий рецепт виходу з будь-якої скрути. І не сумнівайтеся: я – людина слова.
01.05.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію